Цивілізацію назвали Індською, адже саме річка Інд з притоками визначили її. Слово «Інд» означає просто «річка», і вона була така важлива — економічно, політично та релігійно, — що на честь неї назвали Індію й найбільшу релігію на континенті — індуїзм. Інд також дав ім’я американським тубільцям, хоч і помилково. Для цієї азійської цивілізації Інд був основою зрошувальної економіки й культури чистоти. Завдяки згаданій річці виникла цивілізація з унікальним устроєм і структурою влади. А коли Індська цивілізація після двох тисяч років існування зникла з історії, річка теж відіграла не останню роль.
Однак почути цю цивілізацію ми не можемо. Розкопані міста додали новий розділ в історію про людські досягнення, але всі тексти, що індуси зоставили після себе, ми ще не розтлумачили. Ми знайшли інформацію, але прочитати її ніхто не може, тому ті, хто її записав, зостаються для нас німими.
Індська цивілізація існувала між 3300 та 1300 рр. до н. е., а період її розквіту припав на 2600—1700 роки. Найпоказовіша тут географічна протяжність цивілізації: вона охоплювала регіон площею мільйон квадратних кілометрів, як три Норвегії, і лежала на території сучасних Пакистану, південно-східного Афганістану й західної Індії. Ця цивілізація розвивалася на зламі двох різних кліматичних зон — між сухим іранським плато і тропічним південно-східним азійським півостровом. Та рівнини, серце цивілізації, протинав і зрошував Інд, його притоки, а також річка Гхаггар.
Значення річкової системи Інду ґрунтувалося на тому, що ця річка живилася водами різного походження, що доповнювали одне одного. Упродовж весни й раннього літа майже вся вода витікала з льодовиків, які танули в Гімалаях і на суміжних гірських хребтах. У середині літа рівень води падав, а відтак зростав під час мусонів, що поливали Індійський субконтинент із середини липня й до вересня, приносячи силу-силенну опадів. Це підстава вважати, що в давні часи за рік в Інді було вдвічі більше води, ніж у Нілі, і приблизно втричі більше, ніж у Тигрі та Євфраті разом. Розливаючись, Інд і його притоки затоплювали прибережні рівнини аж до Індійського океану. Басейн Інду також приносив чимало намулу з Гімалаїв, природно угноюючи величезні простори. Поєднання рівнинної топографії, гідрології річок і мусонів можуть пояснити географічну протяжність цієї цивілізації.
Учені знайшли мало слідів більших споруд, які мали загатити або контролювати воду. Індська цивілізація не залишила по собі ані розвинутих каналів, як у Шумері, ані гребель і лиманів, як у Єгипті. Те, як індуси будували міста, свідчить, що вони цілком уміли зводити такі споруди, але тут це не було так доцільно, бо річки перетинали великі та плоскі рівнини. Зрошення тут відбувалося в природний спосіб.
Якщо проїдете Індо-Гангською рівниною, яка така плоска, що розташована майже на рівні моря, то зрозумієте, якою складною й марною виявилася б спроба приборкати ці гігантські річки в давні часи. Крім цього, між річкою та берегом лише зрідка була чітка межа, а ґрунт поступово переходив у воду. Тому індуси, певне, мали лише пристосовуватися й користуватися природним зрошенням полів. Вірогідно, вони копали менші канали й зводили певні споруди, але їх змили мусони й закопав намул. Украй малоймовірно, що ми знайдемо залишки таких спроб контролювати річки. Щонайменше тому, що сьогодні цю рівнину вздовж і впоперек перетинають понад 60 000 кілометрів зрошувальних каналів, викопаних після появи величезних сучасних водосховищ[57].
Індська цивілізація складалася з низки поселень та міст, розташованих лінією. Схоже, ця цивілізація, на диво, будувала міста без захисних споруд. Найпевніше, це зумовлено певною рівністю між містами: не було потреби завойовувати інші міста й це не вважали за мудре рішення. Міста, імовірно, займалися головно однаковою діяльністю, адже передумови виробництва були такі самі всюди. Якщо в одному місці була посуха, то, мабуть, вона була і в інших місцях. Якщо розлив річки топив одне місто, певне, потерпали й інші. Якщо міста справді будували без мурів і ровів, то й причин воювати було обмаль. Може, населені пункти переважно мали все необхідне, і жодне з них не створювало унікальних продуктів, що спонукали б інших піти на них війною.
Поселення, до того ж, були на диво стандартизовані. Міста мали доволі схожу впорядковану структуру і — місто за містом, село за селом — однаковісінькі кам’яні будинки впродовж тисяч років. Європейські вчені певний час розуміли це як вияв диктатури авторитарного духівництва. Інші твердили, що це «компетентні лінощі […] смертельно низька буржуазна нездарність майже в усіх сферах мистецтва та ремесла»[58]. Згідно з таким мисленням, вони ані розвивалися, ані пристосовувалися через авторитарний режим і бюрократичну тяганину. Такі теорії, де мірилом усього була тогочасна Європа, зараз пішли в забуття. Неймовірну стандартизацію в архітектурі й «плануванні міст» варто тлумачити не через призму бюрократії чи авторитарного духівництва, а як адекватну адаптацію до відносно однакової водойми навколо й до відносин суспільство — вода, що склалися там із плином часу.
57
Індська цивілізація не була цивілізацією одного Інду в буквальному розумінні. Північні частини водойми мали вкрай обмежений потенціал для землеробства. На півночі, неподалік кордону з Китаєм, на території сучасного Пакистану, річка завжди текла через стрімкі ущелини, обіч яких людям зі звичайними нервами складно їздити. З вузеньких гравійних доріг на схилах гір можна «зазирнути» в річку, що тече за сто метрів нижче. Від Гілгіту й південніше в напрямку Ісламабада річкою теж було неможливо користуватися в давні часи. Тут вона ставала радше перешкодою для всіх. Так, південна частина Інду, бувши протилежністю Інду на плоских рівнинах, підкреслює цивілізацієтворчу роль останнього. Ці розбіжності в одній водоймі також свідчать про те, що історичний аналіз відносин річок і суспільства має брати до уваги часто розбіжні відносини, що складалися між водоймою та суспільствами вздовж неї.