Ще одна теорія — це так звана Circumstriction theory, або теорія про екологічні обмеження, що її сформулював американський антрополог Роберт Карнейро[76]. На його думку, якщо немає екологічних чи географічних перешкод, ті, хто програє війни, можуть просто мігрувати. У такий спосіб жодного ефективного державного утворення не виникає. Екологія тримає людей на одному місці, тому можливостей мігрувати, які привели б до утворення держави у тривалій перспективі, обмаль. Держави, з цієї позиції, виникають, щоб розв’язувати низку складних завдань, як-от перенаселення, забезпечення їжею, захист від інших та, що не менш важливо, від природи. Багато що підтверджує цю теорію в ранніх зрошувальних суспільствах, де громадяни часто підкорювалися тій чи тій державній (центральній або місцевій) владі, коли їх оточувала безлюдна пустеля. Однак цю теорію годі вважати за закон виникнення держав, адже є забагато винятків. Одним із таких прикладів може бути Індська цивілізація. А ще іншим — Норвегія, тут-бо завжди існували можливості вийти із суспільства й самостійно жити, адже екологія не так обмежувала міграцію.
Насправді дослідження історії навряд зможуть колись остаточно відповісти на це питання, хоч якими спокусливими будуть пошуки «першоруху». Певна річ, що теорія, яку свого часу запропонував Фрідріх Енгельс, приваблива в тому розумінні, що вона cприяє політичному розв’язанню держави як проблеми: держава виникла через приватну власність, тож може і зникнути, якщо приватну власність скасувати[77]. Можна, звісно, гадати, що сталося з державою 5000 років тому, й навіть щось висновувати, але, мабуть, історії потрібно зосереджуватися на питаннях, на які можна знайти відповідь. У час, коли розмір та позиція держави зростають всюди, більш-менш незалежно від ідеології лідерів[78], розумніше піти слідами німецького соціолога Макса Вебера. Як державні утворення згодом утворили постійні бюрократії, інституціоналізовані політичними лідерами, які отримали різні форми влади? І що не менш важливо: які державні утворення дали найкращі передумови для дієздатних політичних спільнот?
Одні з найвідоміших і найбільших споруд минулого — чотири величезні кам’яні статуї Рамзеса ІІ, що заввишки сягають 21 метр[79], — можуть проілюструвати значення цих запитань. Якщо стояти біля його величезних ніг на вході в Храм сонця, коли він окидає оком Асуанське водосховище, можна побачити втілення майже безмежного марнославства влади. Ідеться про людину, яка керувала Єгиптом приблизно 50 років і вважала за прийнятне, коли її зображували як сина Бога сонця. Ці статуї ілюструють те, що треба вивчати як поширене в державних утвореннях явище. Ієрархії, які початково були інституалізацією випадковостей, стали легітимними з плином часу, природними і в певному розумінні неминучими на практиці. Так, у Єгипті все скінчилося тим, що царі вважали себе за богів, у Шумері встановилася теократична влада, яка керувала людьми, задовольняючи потреби тоталітарних богів[80], але форми легітимізації влади в Індській цивілізації зостаються невідомими досі.
Дискусії про розвиток суспільства, ставлення людини до природи, зміни клімату й екологічну катастрофу, які зараз тривають на глобальному й національному рівнях, у певному сенсі й доволі парадоксально споріднюють нас із давніми цивілізаціями. Теорії про те, що цивілізації можна найкраще описати за допомогою біологічних метафор — вони народжуються, зростають, стають зрілими, а відтак старіють і помирають, — це поширене уявлення про розвиток історії. Класична і, напевне, найвпливовіша розповідь про розквіт та занепад цивілізації пов’язана з британським істориком і парламентарем Едвардом Ґіббоном. Наприкінці XVIII століття, саме тоді, коли Велика Британія очолювала промислову революцію, і задовго до того, як людство дізналося про Шумерську чи Індську цивілізацію, він написав шеститомний бестселер про римську імперію, де стверджував, що падіння Риму було визначене історією заздалегідь; це був «природний і неминучий результат надмірної величі»[81]. Сто років по тому німецький історик Теодор Моммзен вивчав Римську імперію за допомогою біологічних метафор, як-от «генеза», «ріст», «занепад», «смерть»[82]. Найвідоміший цивілізаційний історик Арнолд Тойнбі в останньому томі A Study of History писав, що всі цивілізації проходять стадіями, які визначив Моммзен[83]. Згідно з цими впливовими поглядами на загальний розвиток історії, цивілізації занепадали відповідно до «закону» про схильність еліт до паразитування. Еліта втратила здатність керувати через свій культурний занепад, і уникнути цього було годі.
76
Карнейро підсумував дослідження держави так: «Виникнення держави
77
Фрідріх Енгельс. Походження родини, приватної власності й держави / Пер. з нім. — Харків: Державне видавництво України, 1925. Перше видання праці Енгельса побачило світ 1884 року. Це була спроба Енгельса оновити та розширити марксистську теорію, щоб та теж містила питання про виникнення держави. Це вважали за необхідність, адже Маркс у «Капіталі» майже не розглядав ролі держави. Рух історії пов’язували натомість із рухом самого «капіталу», що став самостійним áктором і змітав усе інше. Унаслідок цього держава як історичний áктор, якщо не втратила актуальності, то стала більш маргінальна.
78
У цій книжці ідеологія не визначена так, як у марксистській традиції, де вона була «хибною свідомістю», тобто системою ілюзій про реальність, що заважає людям розуміти власні, справжні інтереси. Не визначена вона і як набір глибоких переконань та уявлень про те, як улаштований світ. Надаю ідеології обмеженіше значення, щоб ідентифікувати та аналізувати зміни в ідеологіях упродовж історії, також ранньої. Уживаючи слово «ідеологія», я просто маю на увазі відносно великі ідеї, які, на думки їхніх носіїв, можуть пояснити великі питання в суспільстві та житті. Так, цей термін доволі синонімічний до світогляду чи штибу мислення, але не має відбивати глибокі переконання та переконання щодо того, як улаштований світ.
80
Crawford, Harriet. 2004. Sumer and the Sumerians (2-ге вид.). Cambridge: Cambridge University Press: 28.
81
Gibbon, Edward, 1776
82
Mommsen, Theodor. 1871
83
Toynbee, Alfred (1934