На іншому кінці Шовкового шляху — найважливішого в той час торговельного шляху між Азією та Європою — лежав Константинополь, столиця Османської імперії. Наприкінці XV століття Османська імперія була найбільша та найпотужніша. Вона проіснувала з кінця ХІІІ століття до 1920-х, і її варто вважати за одну з найвдаліших імперій у тривалій історії імперій. Вона панувала над Близьким Сходом і значною частиною Східної Європи впродовж приблизно чотирьохсот років, зостаючись імперією впродовж майже семисот років.
Османська імперія швидко просувалася Європою, і незабаром султани могли вважати великі частини Середземного моря за мусульманське озеро. Ця імперія охоплювала більшість території Балкан — сучасні Угорщину, Грецію, Сербію та Болгарію. Єгипет завоювали 1517 року, і формальний очільник усього ісламського світу тепер переїхав у Константинополь — легендарну християнську столицю Східної Римської імперії, Візантії, яку османи завоювали п’ятдесятьма роками раніше. Підім’явши під себе Єгипет, халіфат і Константинополь отримали доступ до виробництва їжі в долині Нілу, що доти мала обмежене значення для цієї частини світу після того, як араби відвоювали у Візантії Єгипет 642 року. Крім цього, османи контролювали Палестину й ті регіони, до яких сьогодні належать постосманські державні утворення, — територію Сирії, Іраку, Йорданії, південну частину Аравійського півострова, включно зі священними містами ісламу Меккою та Медіною. Один із правителів, Сулейман I Величний, або Сулейман Пишний, султан Османської імперії між 1520 і 1566 роками, мав, напевне, одну з найкращих візитівок в історії світу. У короткій версії його титул звучав так:
«Султан османів, посланник Аллаха на землі, Пан над усіма панами в цьому світі, Володар людських ший[89], Король вірних і невірних, Король над усіма королями, Імператор Сходу й Імператор Заходу, Принц і Пан найвдалішого сузір’я, Гарант перемоги, Захисник усіх людей у світі і Всемогутня тінь над землею»[90].
Офіційно імперія мала назву «Блискуча Османська Держава». Пригадуємо, що «Мін» — це «Сяйниста династія» китайською. Тож Константинополь і Пекін були свідомі своєї позиції і, певна річ, зовсім не соромилися влади та слави, яку вона їм давала.
Подорож світом наприкінці XV століття привела б до висновку, що суттєва частина Європи — безнадійне видовище. Континент був роздроблений, тут точилися війни між королями та королівськими родинами, а європейські еліти імпортували з Азії та Османської імперії товари розкоші. «Новий світ» ще не відкрили, а Париж і Лондон були столицями країн, що втомилися захищатися й створювати певну форму держави. Годі було думати, що Європа загалом, а надто Англія, домінуватиме у світі за якихось кілька століть — це визнали б за чистісінькі бздури. Тому європейська перспектива, що обмежує арену історії до Європи, не годиться для аналізу тогочасних подій і владних відносин у світі[91].
Історія династії Мін та Османської імперії тривалий час захоплювала увесь світ, а через рухи і зміни в сучасній історії ця історія знову стала актуальною. Китай незабаром стане найбільшою економікою світу й досі дивує світ вкрай амбіційними інфраструктурними проєктами, як-от «Один пояс, один шлях». Туреччина, як старий центр Османської імперії, за прогнозами, увійде до дванадцяти найбільших економік 2050 року й нині працює в багатьох сферах, щоб відновити втрачений після розпаду Османської імперії вплив. Крім цього, політичне лідерство Китаю та Туреччини тепер цілеспрямовано повертає в сучасну політику династію Мін та Османську імперію відповідно, до того ж у неочікуваний і промовистий спосіб.
Ставлення сучасності до історії парадоксальне та комплексне. Це постійно виявляється по-новому й має значення для того, як використовують і сприймають минуле. З одного боку, династія Мін та Османська імперія — «чужий край», політичну культуру й погляди яких годі зрозуміти так, як їх розуміли люди в той час. Із другого боку, та сама історія в останні роки стала вкрай актуальною сучасністю, навіть у стислій формі політичних гасел.
Чіткими геостратегічними ініціативами державні діячі Китаю та Туреччини відновили актуальність Мін та османів. Сучасні áктори шукають підтримки в окутаному міфами минулому, щоб посилити свою позицію в майбутньому. Те, як ці історії зараз розповідають і як їм надають актуальності, формуватиме світ. Подвійна функція мандрівок у часі ілюструє всю складність предмета історії. Завдання істориків полягає в тому, щоб відтворити й побачити минуле закінченим, мертвим і позбавленим сенсу, рятуючи його в такий спосіб від наруги пізніших сучасників. Водночас учений також має проаналізувати, як минуле й досі живе та все-таки співіснує з сучасністю, стаючи орієнтиром для політичних дій сьогодні й у майбутньому.
90
Duducu, Jem, 2017. The Sultans: The Rise and Fall of the Ottoman Rulers and Their World: A 600-year history. Amberley Publications: 7.
91
Приблизно 1500 року ісламські сили росли і в Азії. Уже 731 року мусульманські солдати ввійшли в Сінд, сучасний Пакистан, і це було вступом до ісламського завоювання суттєвих частин Азії. За 700 років моголи заснували свою імперію, підім’явши під себе території індуїстської Індії. Неймовірний Тадж-Махал