Термін «цивілізація», що його використовую, намагається вловити та підкреслити фундаментальні особливості суспільного явища, визначеного часом і місцем, яке має змінити напрям світової історії. Революційність перших цивілізацій полягає в тому, як ми незабаром побачимо, що вони являли собою суспільства, які складалися з селян, ремісників, «гідроінженерів», купців і міщан. Уперше в історії обробляти землю, добувати їжу, полюючи чи рибалячи, мали не всі. Подекуди виникло духівництво, давши визначеним групам у суспільстві привілейовану позицію щодо богів. Саме ці спільноти змогли розвинути писемність, тому незабаром з’явилися групи писемних осіб, що посприяли створенню чіткої межі між тими, хто править, і тими, ким правлять. Найперші мови були вкрай складні. Так, у Єгипті розрізняли понад 400 символів, а в Шумері — 60015. Більшість цих символів, до того ж, використовували в різний спосіб. На вивчення всіх символів і правил у людини йшов рік, тож доводилося регулярно практикуватись. Тому писемна майстерність у цей період була не лише непростим завданням, а й монополією для обраних.
Використовую термін «цивілізація» не нормативно й не прив’язую його до особливостей певної культури чи релігії. Моє уявлення відрізняється від впливового мислення, що його, наприклад, репрезентує французький філософ Вольтер, який волів дізнатися, «які сходини людство пройшло на шляху з варварства до цивілізації». Відповідно до тогочасної традиції, він використовував сходи як метафору історичного розвитку. Однак насправді всі ці давні цивілізації були варварські, іноді навіть більш варварські, ніж вільні мисливці-збирачі, що жили в той самий історичний період і іноді їх пережили. Ці цивілізації відзначалися, по-перше, рівнем розвитку та поділом праці, а по-друге — могли змінювати природу, суспільство й у такий спосіб себе. Використання саме такого поняття уможливлює аналіз того, чи може суспільство стати складнішим, не перетворюючись на цивілізоване.
Так, до того ж, стає зрозумілим, що ці цивілізації виникли за кілька тисяч років після неолітичної революції, тобто задовго після виникнення осілого землеробства на територіях, де сьогодні розташовані північні частини Іраку й Сирії та південні частини Туреччини й Лівану — у регіоні, що його часто називають Родючий півмісяць. Таким землеробством тут почали займатися приблизно 10 000 років до н. е. Уже тоді люди заходилися вирощувати рослини й одомашнювати тварин, а згодом навчилися виготовляти глиняні глечики. Глеки виконували чимало функцій, у них можна було, наприклад, зберігати й носити воду, що було передумовою осілого штибу життя більших масштабів і різноманітнішого харчування, адже тепер щось можна було зварити.
Початок урбанізації й поява цивілізацій із поділом праці в кількох місцях на планеті приблизно 5000 років тому зумовлені вкрай продуктивним землеробством у цих районах. Перші цивілізації мали одну важливу спільну рису, на якій варто наголосити, щоб зрозуміти створювані громади, — ці громади ґрунтувалися на рільництві та штучному зрошуванні. Крім цього, вони мали й іншу спільну рису — географічну. Усі перші цивілізації виникли в незвично сухих, спекотних, а отже, часто непривітних районах, але вздовж великих річок з особливими фізичними якостями, як-от Євфрат і Тигр, Ніл та Інд. Ми поглянемо ближче на відносини, які склалися між цими першими суспільствами й головним ресурсом, навколо якого вони були організовані і який привів до того, що нашим дальнім пращурам вдалося змінити не лише природу навколо себе, а й себе та свій матеріальний і духовний світ.
Шумер як колиска цивілізації зоставався невідомим, доки його таємниці не викопали з піску. У другій половині ХІХ століття французькі та британські археологи вирушили до тогочасної Османської імперії — а сьогодні Іраку — на полювання за рештками з ассирійського періоду (прибл. 2000—1000 рр. до н.е). На рештки значно старішої цивілізації вони натрапили випадково. Доти мулу, що його Тигр і Євфрат принесли з турецьких гір, вдавалося приховувати слід часу. Коли Шумер відкопали та датували, відома людству історія радикально розширилася.
Є чимало теорій щодо походження шумерів. Одні вважають, що вони прийшли на ці землі із Західної або Центральної Азії, інші твердять, що вони втікали від кліматичних змін із Північної Африки. Згодом стало заведено вважати, що це були осілі селяни з Родючого півмісяця. Однак кліматичний чинник був визначальний; зміни клімату «проганяли» людей зі звичних місць життя. Через чимраз сухішу погоду осілим землеробам довелося переїхати зі своїми звичками та вміннями в регіон між річками Тигр і Євфрат. Із річками, що не пересихають цілий рік, можна було щонайменше не перейматися водою.