Ну і, власне, що Ной пообіцяв у своїй відомій Висадковій Угоді з Богом? Що він отримав за свої жертви й вірність свого роду (не кажучи вже про значно більші жертви з боку тваринного царства)? Бог сказав (так Ной якнайоптимістичніше виклав Його слова), що обіцяє більше не насилати Потопу, а на знак серйозності свого наміру Він сотворив для нас веселку. Веселку! Ха! Звичайно, не заперечу, це красиво — і ота, перша, яку Він зробив нам, яскраве, ясне півколо, під яким ще одне, блідіше, серед індигового неба, змусила чимало з нас підвести голови від пасовища. Ідею цього явища зрозуміти було нескладно: коли дощ неохоче поступився сонцю, цей блискучий символ щоразу після дощу нагадуватиме нам: дощ скінчився, Потопу не буде. А проте не так це вже й багато. І яка в неї законна сила? От спробуйте надати в суді як доказ веселку…
Розумніші тварини сприйняли запропоновані Ноєм напівпансіонні обіцянки правильно — і помчали геть у поля й ліси, покладаючись на власні вміння знаходити воду й зимову поживу. Ми не могли не помітити: північні олені побігли одними з перших, кинулися навтікача від «Адмірала» та його нащадків, несучи в далеч свої незрозумілі передчуття. До речі, маєте рацію, що вважаєте тих істот, які втекли — на думку Ноя, невдячних зрадників — благородними. Хіба може свиня бути благородною? Чи курка? Коли б ви тільки бачили єдинорога… У зверненні Ноя до істот, які після Висадки тирлувалися біля його майбутнього палацу, був ще один спірний момент. Він сказав, що Бог, давши нам веселку, по суті, обіцяє робити так, щоб чудеса у світі не вичерпувалися. По-моєму, ну дуже прозорий натяк на ту кількість чудес природи, яких за час Плавання Ной повикидав за борт чи зжер разом зі своїм сімейством. Веселка як заміна єдинорога? Чому Бог просто-напросто не повернув єдинорога? Ми, тварини, були б значно більш раді від того, аніж від масштабного натяку на Богову великодушність після кожного дощу.
Зійти з Ковчега, скажу я вам, було не набагато простіше, ніж на нього потрапити. На жаль, деякі з обраних тварин не в міру доносили, так що мови про те, що Ной просто опустить трап і крикне: «В добру путь на суходіл!» — не було. Тіло кожної тварини суворо обшукували перед тим, як відпустити; декого навіть засовували в ночви з водою, яка відгонила дьогтем. Кілька самиць скаржилися, що зазнали внутрішнього огляду від Сима. Знайшли чимало нелегалів: кількох жуків із більш помітних, трохи щурів, які нерозумно роз’їлися за час Плавання, навіть парочку змій. Ми залишили судно — гадаю, тепер це вже можна не приховувати — у порожнистому розі барана. Це була здоровенна, похмура, не схильна до послуху тварина, дружбу з якою ми спеціально підтримували останні три роки в морі. Ноя баран геть не поважав і був дуже радий надурити його після Висадки.