Чи будемо називати українську мову язиком чи „нарічєм”, однаково треба признати, що українські говори складають ся в певну язикову цїлїсть, яка в граничних говорах вправдї зближаєть ся до сусїднїх словянських мов — словацької, білоруської, великоруської, польської, але в тих діалектах, що становлять головну в характеристичну її масу, відріжняєть ся від сих сусїднїх і найбільш зближених словянських мов дуже замітно цїлим рядом фонетичних, морфольогічних і синтактичних прикмет. Так само відріжняєть ся українська людність від своїх найблизших сусїдів прикметами антропольоґічними — в будові тіла, і психофізичними — в складї індивідуальної вдачі, в відносинах родинних і суспільних, в побутї й культурі матеріальній і духовній. Сї психофізичні й культурні прикмети, що мають за собою більше або менше поважну історичну давність — довгий процес розвою, зовсїм виразно звязують в національну цїлїсть поодинокі ґрупи української людности супроти иньших таких цїлостей і роблять з неї живу національну індивідуальність, нарід, з довгою історією його розвою.
Примітки
1) Видана в факсімілє в збірцї петерб. академії: Болеслав-Юрій II (1907), табл. IX.
2) Так в грамотї цїс. Іоана Кантакузена 1347р. — Русская истор. библїотека VI дод. і в пізнїйших.
3) Іпат. лїт. с. 439, 447, 490, 586.
4) Див. про се мою статю: Звичайна схема „русскої” історії й справа раціонального укладу історії Східньої Европи, в збірнику петерб. академії: Статьи по славяновЂдЂнію, І.
5) Дуже гарно виясняє се записка петербурської академії, виготовлена з приводу дебат про скасованнє заборон української мови: Императорская Академія Наукъ. Объ отмЂнЂ стЂсненій малорусскаго печатнаго слова 1905, і нове виданнє 1910р. (українське виданнє під титулом: Петербурська академія наук у справі знесення заборон українського слова, Львів, 1906).
6) В сю фільольоґічну контроверсію може ввести спір про українську мову з приводу заборони читати на ній реферати на київськім археольоґічнім зїздї 1899р. — нпр. статя К.Михальчука Что такое малорусская (южнорусская) рЂчь, Київ, 1899 (відб. з часоп. “Кіевская Старина”) — там вказана, й иньша лїтература, также недавно видане йогож Откритое письмо къ Пыпину о спорЂ между Южанами й СЂверянами (1909).
НИНІШНЯ УКРАЇНСЬКА ТЕРИТОРІЯ І ЧИСЕЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОСТІ, ФІЗИЧНІ ПРИКМЕТИ ТЕРИТОРІЇ І ВПЛИВ ЇХ НА КОЛЬОНЇЗАЦІЮ, ХВИЛЮВАННЯ КОЛОНЇЗАЦІЇ, ЇХ ЗНАЧІННЄ В ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЖИТЯ, ФОРМОВАННЄ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНІЧНОГО ТИПУ, ДОЛЯ НАРОДНОСТИ
Сучасний стан українського народу представляєть ся так: Збитою масою (значить — не числячи українських островів поміж чужою людністю) займав він теріторію, що протягаєть ся більше менше між 45° і 53° ґеоґрафічної ширини і 39° і 62° ґеоґрафічної довжини, окружаючи широким поясом північне побереже Чорного моря. На захід виступає вона гострим клином в гірській системі Карпатів, сягаючи майже Дунайця, правого притока Висли. На півночи границю дає більше менше порічє Припети, але українська теріторія виступає на північ по за сю лїнїю двома виступами, розділеними білоруським клином , а то над Бугом і між Сожею та Десною. На сходї займає вона весь басейн Донця, окрім самого низу його, і врізуєть ся в порічя середнього Дону. На полуднї сягає чорноморського побережа й вибігає досить далеко на полудневний схід на кавказькім побережу, захоплюючи значні части басейнів Кубани, Куми і Манича, місцями заходячи в гірську область Кавказа і Каспійські степи. За те порічє нижнього Дона переважно зайняте великоруською кольонїзацією, низше Подунавє опанувала кольонїзація волоська, а Крим зістаєть ся з етноґрафіччого погляду ще нїчиїм 1). Всеї української теріторії можна лїчити тепер більше менше 850 тисяч кв. кільометрів або 15 тис.кв. миль (не рахуючи етноґрафічних островів) з загальною людністю звиш 40 мілїонів.
В полїтичнім подїлї вона належить до трох держав — Росії, Австрії й Угорщини.
В Росії: цїлї губернії Харківська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Київська, Волинська і Подільська, части більші або менші губернії: Чернигівської, Курської, Воронїзької, Донської, Кубанської, Таврійської, Бесарабської, Люблинської, Городенської, Сїдлецької й Минської.