Поки Володимирською волостию так самовільно роспоряджав собі Лєшко, піддержуючи то того то сього супроти безрадних Романовичів і їх бояр, в Галичинї ярили ся боярські партії. Роман, опанувавши Галич за помочию Угрів, підняв на себе бояр. Розпочали ся якісь замішання — „безаконьє галичкое и мятежь”, як каже лїтопись. Маємо не підозрілу звістку, що Роман Ігоревич був вигнаний підчас сих замішань: вигнав його Ростислав Рюрикович, очевидно — спроваджений боярами, але потім Романови удало ся вернути собі Галич 18). Нарештї король Андрій, не знати — чи з власної інїціятиви, чи може намовлений галицькими боярами 19), постановив зробити кінець нездалому князюванню Романа і вислав у Галич воєводу Бенедикта. Той ухопив Романа, заставши його в лазнї („в бани мыюща ся”) та вислав на Угорщину, а Галич обсадив знову угорською залогою.
Ся залога і сам Бенедикт одначе дали ся дуже в знаки Галичу: лїтописець згадує, що якийсь славний галицький книжник Тимотей з Київа доводив „притчею”, що сього Бенедикта треба уважати антіхристом, і лїтописець згоджуєть ся з такою непохвальною характеристикою Бенедикта, признаючи що він був „томитель боярам і горожанам”. Невдоволені ним Галичане звернули ся з початку до Мстислава пересопницького, підбивши його на Угрів, але що Мстислав, видко, вибрав ся з дуже малими силами, тож Галичане не піддержали його й він, осьміяний, мусїв нї з чим вернути ся; галицький лїтописець оповідає, що Іля Щепанович, один з „великих бояр”, мабуть висланий галицьким боярством на зустріч Мстиславу, коли той прийшов під Галич, на глум вивів його на „Галичину могилу” і з усьміхом сказав: „от княже, ти посидїв на Галичинї могилї, то так як би княжив у Галичи” — поглузували з нього, додає лїтописець 20). Потім прийшла вість, що Роман утїк з Угорщини. Галичане вислали посольство до нього й до Володимира 21), перепрошували їх та просили увільнити від угорської окупації. Ігоревичі, котрих нещастя привели знову до згоди, вибрали ся спільно походом на Галичину. Сили їх мусїли бути значні, і супроти загального незадоволення людности угорська залога не відважила ся відсижувати ся в Галичу: Бенедикт забрав ся з своїм полком на Угорщину, й Ігоревичї наново опанували Галичину. Володимир сїв на ново в Галичу, Роман у Звенигороді, а Сьвятослав замість утраченого Володимира дістав Перемишль. Супроти можливої опозицїї угорського короля Володимир звернув ся до давнійшого, випробованого вже способу: вислав великі дарунки на Угорщину з своїм сином Всеволодом і дїйсно тим осягнув бажаний невтралїтет Угорщини 22).
Але бояре, закликаючи Ігоревичів, зовсїм не мали наміру капітулювати перед ними в своїх змаганнях; з другого боку Ігоревичі, вже перед тим спробувавши боярської опозиції, тепер, видко, були особливо дражливі на неї. Обопільне роздражненнє закінчило ся дуже прикрою подїєю: Ігоревичі, аби зломити боярську опозицію, задумали вирізати противних собі бояр. Нїяких близших подробиць лїтопись не дає, каже тільки, що при нагодї (по прилучаю) сей плян виконано, і в ріжних місцях Галичини убито пятьсот бояр, між ними кілька „великих бояр”; иньші повтїкали. Сю цифру пятьсот, розумієть ся, не можна вважати докладною: так кругло рахували сю різню, може й значно побільшаючи число її жертв як то часто буває. Але у всякім разї число побитих мусїло бути дуже значне 23). Майно побитих і утїкачів сконфісковано 24). Але результат сеї різнї був зовсїм для Ігоревичів несподїваний. Недобитки боярські завзяли ся відомстити ся Ігоревичам за смерть своїх братів і постановили порушити для того все — навіть виставити кандидатуру Романовичів та постягати їх свояків. І їм се удало ся.
Данило весь сей час, від коли відослав його туди Лєшко (1207), перебував на угорськім дворі. Король Андрій признавав, очевидно, його законним володарем Галичини; окупація, зроблена Бенедиктом, певно, була вчинена в його імени. Галицький лїтописець оповідає, що двірські угорські сфери (або як він каже — „король АндрЂй и боярЂ угорьстЂи, и вся земля”) перед уродженнєм сина у Андрія мали проєкт на випадок, як би не було у короля сина, оженити Данила з донькою Андрія, очевидно — щоб зробити Данила угорським наслїдником 25); але що син і наступник Андрія Беля родив ся ще в 1206 р. 26), то й тут хиба треба бачити анахронїстичну звістку з часів безпосередно по смерти Романа, або ще скорше — просто якийсь відгомін поголосок про пляни на Галичину, які угорське правительство могло звязувати з своєю опікою Романовичам.