Ґрупа таких родин-дворищ, звязана сусїдством, економічними, а часто також і кровними звязками, творила з часом село, в нинїшнїм значінню (в старій Руси се слово такого значіння не мало). Кровний звязок, або память про нього лишали часто свій слїд в загальній іменній, патронїмічній назві, що прикладалась до цїлої ґрупи дворищ: численні патронїмічні назви осад на нашій території на ичі, вичі, вцї, зістали ся слїдом таких родових завязків. Память приналежности до одного рода мусїла довго жити в членах такої ґрупи, оживляючи ті звязки, які виникали з територіальної близькости, сусїдства й мотивів економічних. Лїси, сїножати, води довго зіставали ся в неподільнім уживанню всїх сих родів-дворищ і лише з часом (і то не вповнї) воно індівідуалїзовало ся. Таким чином і село часто було ґрупою звязаною родинно-економічними звязками, подібно як дворище, тільки сї звязки в селї були далеко слабші, нїж у ширшій родинї, а навіть у дворищу; домішка чужеродцїв могла бути тут далеко більша нїж в дворіщу; та й незалежно від сеї домішки самий принціп иньший — се вже не рід, а громада. Коли навіть в ширшій родинї не видержують ся вповнї принціпи патріархальних відносин, і до них подмішують певні елєменти громадські (як можливість вибору голови, ограниченнє його власти спільною радою членів рода, право до спільного майна всїх членів, що в разї порушення своїх інтересів старшиною можуть скинути його або жадати роздїлу)-то в сїльскій ґрупі родин родовий елємент зовсїм іде на другий плян. Се громада зложена з правно і економічно самостійних господарств — дворищ, що самі роспоряджають, самі за себе відповідають і свої справи рішають на зборі старшин поодиноких дворищ. Певний рід, по родовим традиціям, або завдяки матеріальній перевазї може мати першенство чи особливий вплив в такій громадї; громада може лишати старшинї сього роду репрезентацію в певних нагодах, може передати йому якісь постійні функції, але все таки власть і управа лежать в руках громади. Спільне володїннє задержувало ся звичайно тільки що до меньш интересних та неподїльних земельних просторів, або мало характер лише переходовий. Властивого спільного володїння громади у нас у Словян загалом не виробило ся, і великоросийська земельна „община“ мусить уважати ся продуктом пізнїйших чинників.
Такий процес розвою громади з родини можемо слїдити в історичних часах наприклад на селах дрібної української шляхти, що в своїм житю могла розвивати ся свобідно, а знову для історії своїх околиць постачає нам документи часом з кількох віків за порядком 3). З усякою правдоподібністю ми можемо перенести такий процес в головних його прикметах в сферу староруського житя: він вповнї згожуєть ся як з анальоґіями архаїчних форм у иньших Словян, так і з фактами староруського житя.
Сільській ґрупі „родів“ — дворищ досить близько відповідає громада Руської Правди-„вервь“. Вона з одного боку на стільки не велика, що може ручити за своїх членів і відповідати за переступ, счинений на її території, з другого боку — се союз свобідний, її члени самі розпоряджають собою і укладають між собою свобідні умови. Так з руської Правди бачимо, що вервь платила за своїх членів „дикую виру“, коли не хотіла видати убийника, або убийство було припадкове. Але платила тільки тодї, як сей убийник належав до такого союзу,-коли він „вложив ся в дикую виру“, а як не вложив ся, то й сам відповідав за себе 4).
Для зрозуміння внутрішнього житя такої громади за браком відомостей можуть послужити подробицї міського громадського житя в давнїй Руси: міське житє було тільки дальшим ступенем в розвою сільського. Виключивши пізнїйші елєменти княжої адміністрації й дружинного устрою, бачимо, що громадські справи порядкує в містї рада-віче старцїв (віче в Білгородї під 997 р., нарада київських старцїв під 983 р.). Сама назва останнїх показує, що се мусїли бути старшини родин-дворищ, переважно старші люде (у Болгар подекуди й досї так звуть ся визначнїйші господарі, яких 10-20, що держать управу села) 5). Таку-ж назву мав часто старшина громади: в західно-руських землях дуже довго (ще в XVI в.) стрічаємо „старцїв“, рівнозначних з отаманами або війтами громад; тодї їх вже іменувала власть, давнїйше вони бували виборними або дїдичними. Як я вже сказав, старшинство в громадї могло в більшій або меньшій мірі привязуватись до певного роду; при тім могли бути ріжні варіанти: в західнїй Сербії нпр. в одних громадах старшину села вибирають, в иньших вибору не буває, а старшиною буває домачин одної й тої самої, найбільш поважаної задруги (кучі); коли ся задруга почне підупадати, а визначить ся натомість иньша, старшин (або князїв як їх звуть) беруть з сеї нової, і т. д. 6).
Примітки
1) Бачив я нпр. такі околицї української шляхти на Поділю.
2) De bello Got. III. XIV.
3) З них видані дві збірки: Антоновича про овруцьку околичну шляхту в IV части Архива Юго-Западной Россіи і моя про барську шляхту тамже в ч. VIII т. І і II.
4) Карамз. код. § 4 і 6, варіанти у Калачова с. 186-8; про верв мова ще при оглядї суспільного устрою Руської держави (т. III гл. IV).
5) Боґішіч Zbornik I c. 521.
6) Боґішіч Zbornik I с. 522-3.
ГОРОД, ГОРОДИЩА; ГОРОДСЬКІ СОЮЗИ, СИСТЕМИ ГОРОДІВ, ВОЛОСТИ-ЗЕМЛЇ
Територіальний принціп, що лежить в основі такої льокальної сїльської орґанїзації, становить підставу в дальшім процесї суспільної будови. Вихідною точкою такої ширшої суспільної орґанїзації стає город 1).
Город, як показує саме слово, се огорожене, безпечне місце. Територія нашого народа, особливо більш засижена — північна її половина, вкрита численними останками сих городів — „городищами“ (сей термін приходить вже на перших сторонах Повісти: „городіще КиевЂць“ 2). Такі городища рахують ся у нас сотками: нпр. в теперішнїй Київській губ. їх рахують звиш чотирох соток (435), на Волини до півчетвертаста (348), на Поділю понад півтретяста, в Чернигівщинї коло півтораста, і т. д., і з них значна частина сягає передісторичних або раннїх історичних часів. Не дурно Скандинави звали Словянщину краєм городів, Gardariki. Пробовано теперішнї городища розклясіфіковати хронольоґічно. Дїйсно можна з них виріжнити пізнїйші, правильно-четверогранні городища, збудовані відповідно вимогам артилерійської стрільби і поза тим, полишаючи на боцї загадкові досї „розкопані могили“ або „городища-майдани“ 3), лишають ся ще два типи: городища округлі, положені часто на рівнинї й окружені невисоким валом, а часом і ровом, — і городища на високих, крутих шпилях, на рогах між ріками та яругами, від приступнїйшого боку загорожені системою концентричних валів. Ся остання форма уважаєть ся типовою для князївсько-дружинних часів, перша — для давнїйших. Ся клясіфікація має за собою стільки, що дїйсно остання форма стоїть безперечно вище з погляду інжінєрської штуки 4), а між городищами округлими стрічають ся такі, що мають слїди ще камяної культури ; але на підставі сього уважати всї округлі городища давнїйшими було-б передчасно. Окрім валів город боронили часто деревляними укріпленнями в видї стїн 5). Коли властивий городчи замок не міг містити всїх осадників, то „передгородьє“ обводили деревляними палїсадами-частоколом (так званий „острогъ“). Камяних укріплень в давнїй Руси майже не було, навіть камяні брами і вежі згадують ся тільки пізнїйше і зрідка, як щось незвичайне.