5) Іпат. с. 34-5, 1 Новг. с. 9.
6) Лавр. с. 289; титулу князя він в сїй записці не має, але се ще не рішає питання.
7) 1 Новг. 1. с. Варіант Повісти: „иже роспасли суть Д. землю“
8) „По сей братьи почаша держати родъ ихъ княжениє в Поляхъ“.
9) Про се в т. III гл. 2.
10) Варіанти: Махак, Маджаль, Бабак. Про звістку див. вище с. 208.
11) Вестберґ (1. с.) підносить против звязування сеї звістки з нашими Волинянами те, що мовляв по лїтописи ся назва зявила ся пізнїйше. Власне, що з лїтописею в руках ми можемо класти полїтичну ролю Волиня на кінець IX в., чи другу половину, не стрічаючи ся з нїякими трудностями (див. вище с. 208). Для Масуді-ж, що писав се в 940-х рр., і те що діяло ся в кінцї IX в. було „давнїйшим часом“, як він означає се при державі Волинян.
12) Про гіпотезу Маркварта, що в сїй звістцї криєть ся память про антську державу VI в. (Маджака він уважає одною особою з Мезамиром), і ся держава обіймала дїйсно цїлий ряд словянських племен і панувала також і над степовими ордами вродї болгарської, — див. в прим. 4. В росийський лїтературі звістку Масуді прийняв без застережень особливо пок. Ключевский, на її основі представляючи, що Дулїби панували над усїми східнїми Словянами і передали їм своє імя (Волинян), як пізнїше Русь, — і также поклав се на часи аварського нападу (Курсъ русской исторіи І с. 124).
Початки Київської держави:
КИЇВСЬКІ ПЕРЕКАЗИ, ТЕОРІЯ ПОВІСТИ ВРЕМЕННИХ ЛЇТ—ТЕНДЕНЦІЯ ВАРЯЗЬКА, ТЕНДЕНЦІЯ НОВГОРОДСЬКА, КОНЦЕПЦІЯ „ПОВІСТИ“, ХИТКІСТЬ ТРАДИЦІЇ, КОМБІНАЦІЇ, НЕДОРІЧНОСТИ „ПОВІСТИ“, ВАГАННЯ НОВІЙШОЇ ІСТОРІОҐРАФІЇ, ПОПРАВКИ ВАРЯЗЬКОЇ ТЕОРІЇ
Історія початків Київської держави належить до найтяжших питань всесвітньої історії, не так через брак відомостей, як завдяки своїй традиції, з котрою й досї наука не може собі дати ради. Розумію тут нашу київську лїтопись з її оповіданнєм про початки Київської держави. Як то виказано ширше в спеціальнім додатку про нашу Найдавнїйшу лїтопись 1), лїтопись писала ся в другій половинї XI в., кількома наворотами, спеціально для вияснення сього питання: „откуду єсть пошла Руская земля (себто Київське князївство, бо Київська земля — се Русь в тїснїйшім значінню), кто въ КиєвЂ нача первЂе княжити, и откуду Руская земля стала єсть“. Се тодї вже було питаннєм без відповіди, і для його вияснення треба було пускатись на дорогу ріжних комбінацій та гіпотез.
В тодішнїм громадянстві мусїли бути ріжні перекази в сїй справі. Так в самій лїтописи переказано лєґенду про трох братів Полян Кия, Щека і Хорива, що збудовали спільно місто Київ, в імя старшого брата, і полишили свої імена в назвах урочищ Щековицї, Хоревицї і річки Либеди (названої по імени сестри). Від них київські мудрецї XI віка виводили імя Полян і полянське племя 2). Заразом в тих самих чи иньших обясненнях київських початків сї брати уважались предками київської династиї: слїди такого толковання зістали ся в оповіданню Повісти 3), а в парафразї Длуґоша маємо, здаєть ся, слїд досить старої й авторитетної компіляції, де київська династия включно до Аскольда і Дира представляла ся безпосереднїм потомством Кия і його братів 4). Розумієть ся, цїле се оповіданнє про київських братів було тільки т. зв. етимольоґічним мітом: з імен місцевостей зроблено історичні особи, героїв-осадників міста. Поруч сього переказу істновав иньший анальоґічний, де оповідало ся, що Кий мав перевіз на Днїпрі, і звідси се місто звало ся Київ перевіз, а потім тут стало місто Київ. І сей другий міт теж міг служити людям для обяснення початку Київської держави не згірше як тисячолїтя служила для подібної цїли напр. історія побудовання Риму Ромулом.
Але сї й правдоподібно — инші ще, нам не звістні перекази не задовольнили автора лїтописи і він уложив инакшу, дуже штучну комбінацію про чужоземний, варязький початок руського імени й київської держави та династиї. Моменти, на яких оперла ся отся теорія ще до справи „Руської“ держави, можна вказати виразно. Така традиція „варязького“ завойовання в північних землях (имаху дань Варязи приходяще изъ заморья на Чюди и на СловЂнехъ...). Присутність в Х і XI в. в Київі значних ватаг Скандинавів, Варягів, як їх у Київі звали (Vaeringjar скандинавських саґ 5). Те що вони в Київі, особливо в Х в., грали значну ролю на княжім дворі, надавали йому часами до певної міри, навіть варязьку закраску. Нарештї — факт, що сї Варяги ще з Х в. приймали імя „Руси“, по імени тієї держави, котрій служили, тим більше, що руське імя було особливо тїсно звязане з київською дружиною, і з іменем Руси переходили потім в иньші землї, так що в другій половинї XI в. напр. в візантийських памятках Русь стає ідентичним іменем з Варягами: Bαράγγοι 'Ρω̃ς — Варяги Русь 6).
Такі були загальні явища. Могли мати тут вплив і деякі конкретні випадки. Для прикладу вкажу на один, звістний нам близше: 979 р. (як я рахую) Володимир за помічю варязького війська опанував Київ; Варяги уважали Київ своїм здобутком і вимагали контрібуції: „се градъ нашь, и мы прияхом и“. Так оповідає переказ, записаний в лїтописи 7). Він при тім памятає, що Володимир не був варязьким конунґом, а київським княжичем. Але ж би стало ся щось подібне столїтє перед тим, — як легко-б з того міг утворити ся переказ, що мовляв київські князї і дружина — то Варяги, що вони здобули силоміць собі Київщину, й перед ними тут не було князїв! Подібні факти могли вплинути й на комбінації автора лїтописи. Що то були вповнї, чи в дуже значній мірі його комбінації, а не готовий народнїй переказ про варязькі початки держави, виходить з того, що по за лїтописею ми не маємо нїде, нї в однім старшім утворі нашого письменства нї в устній традиції нїяких скільки-небудь виразних натяків на такі перекази про варязькі початки руського імени й Руської держави 8).
Поруч тенденції варязької і в звязку з нею виступає ще друга — новгородська. В тїни варязької теорії, що перед усїм кидаєть ся нам у вічи, ся друга, з нею звязана, не звертала такої уваги, але з нею треба рахувати ся також. Проступає вона досить виразно. Зваряженнє Новгородцїв представлено як наслїдок добровільного покликання до себе варязької династиї. Стара традиція варязького завойовання і пановання в новгородських землях нейтралїзуєть ся тим, що Новгородцї з компанїєю прогнали тих давнїйших Варягів завойовників і напастників, і пізнїйший варязький елємент не має нїчого спільного з ними; тим способом честь Новгорода виратована. Натомість підчеркуєть ся, що Київ був завойований і опанований варязькими династами з Новгорода, богато разів — перший раз Аскольдом і Диром, потім Олегом і Ігорем — подібно як в пізнїйших часах здобували Київ з Варягами і Новгородцями Володимир і його син Ярослав, правом меча. Ідея завойовання здіймаєть ся з Новгорода, що мовляв нїколи не був завойований з Київа, і цїлою силою обертаєть ся против Київа. Дань, яку платили Новгородцї київським князям — се не дань до київського скарбу: вона призначаєть ся місцевим, новгородським Варягам, їх родичам („суть новгородстіи людіє отъ рода варяжска“). I князїв вони собі брали з Київа доброю волею (історія як Новгородцї просили собі від Святослава котрогось з синів).
Ся тенденція стоїть очевидно в звязку з одного боку — з змаганнями Новгородцїв до полїтичної автономії (порівняти переговори князїв з Новгородцями, щоб прийняли князем Святополковича замість Мономаховича, в епоху закінчення Повісти). З другого боку вона опираєть ся на старій традиції Новгорода, як старшого по Київі стола, резиденції престолонаслїдника, звідки той переходить до Київа. В такій позиції бачимо Новгород уже за Ігоря, а пізнїйші факти як запанованнє Володимира і Ярослава над Київом підтримали і зміцнили се значіннє Новгорода в потомстві Ярослава. Новгородські князї фактично показали ся будучими київськими князями; Новгород се розсадник київських князїв, руська vagina regum.
Під впливом сих тенденцій охочі взагалї до штучних комбінацій укладчики нашої лїтописи в оконечнім результатї своєї колективної роботи, здогадів і спостережень дали нам такі виводи. Імя Руси принесли до Київа Варяги; се було імя варязького народу, що виеміґрував з початку до Новгорода, а потім прийшов звідти до Київа. Переселеннє се стало ся наслїдком того, що Новгородцї закликали варязьких династів сього племени до себе князювати. Новгородцї, Кривичі, Меря і Чудь були підбиті Варягами й давали їм дань, потім спромогли ся їх прогнати „за море“, але не було між ними порядку, і вічні усобицї докучили їм так, що вони звернули ся до Варягів же й покликали до себе на князїв і володарів. На сей поклик прийшли до них три брати — Рюрик, Синеус і Трувор, „с роды своими“, і засїли в головних містах Новгородцїв, Кривичів і Чуди. З них вижив лише Рюрик. За сина його Ігоря до сеї варязької руської держави прилучені були поднїпрянські землї, й столицею став Київ. Став ся сей прихід Варягів до Київа в серединї IX в., бо в другій половинї IX в. Візантийцї вже знають Русь, а її автор Повісти уважав київською.