12) Іпат. с. 13.
13) 1 Новг. с. 5. Ся форма слів Ігоря зістала ся в ширшій верзії, як найлїпший доказ компромісу в справі Олега.
14) Шахматов пробував довести, що в первісній редакції лїтописи Олег таки й був князем (Розысканія с. 318). A priori вважаю се зовсїм можливим, навіть правоподібним, але вислїдити сеї заміни конкретно доси не удало ся.
15) Гиляровъ Преданія Начальной лЂт. с. 70-72 (рукописи XVII в.).
16) Сю недорічність відчув був Ламбін і через те, ратуючи традицію, викинув з текста, як пізнїйшу приписку, звістку про Дирову могилу — Источникь лЂтописнаго сказанія о происхожденіи Руси (Ж. М. Н. П. 1874, VI).
17) Аль — арабський член, Дир — імя. Варіант: аль Дин.
18) Вид. Гаркави с. 137.
19) Вестберґ (Beiträ ge IX), признаючи, що держава Алдира відповідає Київській державі, так і поправляє без церемонїї Аддира на Ігоря, пор. Къ анализу с. 396.
20) Придоста два Варяга и нарекоста ся князема: одному бЂ имя Аскольдъ, а другому Диръ (1 Новг. с. 4).
Бяста у него (Рурика) два мужа: Асколдъ и Дирдъ (Іпат. с. 11).
Иде Асколдъ и Диръ на ГрЂки — Іпат. с. 12.
воєваша Асколдъ и Диръ Полочанъ — Никон. I с. 9.
избиша множество ПеченЂгъ Осколдъ и Диръ — Никон. I с. 9
и увидЂ Олегъ, яко Осколдъ и Дирдъ княжита...
и убиша Асколда и Дира — Іпат. с. 13.
21) Про се низше і в екскурсї I.
22) Іпат. с. 24 і 1 Новг. с. 7.
23) Здогад про двох Олегів висловив пок. Антонович — Публичныя лекціи с. 57; про Олегову могилу в Київі і її місце спеціальна розвідка пок. П. Лебединцева в Чтеніях київського історичного товариства т. І.
24) Про поправки імени Бравлина див. вище с. 401-2.
Сформованне Київської держави:
ФОРМОВАННЄ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ: СХЕМА „ПОВІСТИ“, РЕҐРЕСИВНИЙ МЕТОД ДОСЛЇДУ, РІЖНІ ФОРМИ ЗАДЕЖНОСТИ ВІД КИЇВА, ПРИЛУЧЕННЄ ЗЕМЕЛЬ НА ДНЇПРОВІЙ ДОРОЗЇ, КОЛЬОНЇЇ В ФІНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ, ЛЇВОБІЧНІ ЗЕМЛЇ, ПОДОНЄ, АЗОВСЬКЕ ПОБЕРЕЖЕ, ДЕРЕВСЬКА ЗЕМЛЯ І ДАЛЬШІ ЗАХІДНЇ; НОВГОРОД І ПІВНІЧНІ ЗЕМЛЇ, ЗНАЧІННЄ НОВГОРОДА В РУСЬКІЙ ПОЛЇТИЧНІЙ СИСТЕМІ
Вертаємось до історії Київської держави.
Вище ми сказали, що звістки IX в. про Русь натякають на істнованнє вже більшої полїтичної орґанїзації, скупленої коло „Руської“ — Полянської землї. Патр. Фотий же говорить виразно, що Русь перед своїм походом на Візантию в 860 р. уже „підбила своїх сусїдів“. Попробуємо тепер розглянути ся в сїм питанню.
Почнемо від Повісти. Очевидно, її автор мав дуже слабі відомости про сформованнє комплєкса земель Руської держави. Він вийшов з сїєї трудности, зложивши сю історію на части півмітичного Олега. Не можемо знати, чи йшов він тут за народнїми традиціями, що говорили про війни й завойовання Олега (або Олегів), чи на власну руку скомбінував сю ґрандіозну окупацію. Новгородські Словени, полоцькі й ізборські (пізнїйші псковські) Кривичі з словянськими кольонїями в землях Чуди, Веси і Мери становлять у нього державу Рурика; Олег окрім того підбиває в своїм походї на полудень: смоленських Кривичів, середнє Поднїпровє (Любеч — тодї визначне торговельне місто) і Київщину: „поиде Олегъ, поємъ вои свои многи — Варягы, Чюдь, СловЂны, МЂрю, Весь, Кривичи, и прия городъ Смоленескъ, и посади въ немъ мужь свой; и придоста къ горамъ киевьскымъ...“ По сїм, похід за походом, подбиває він Деревлян, Сїверян і Радимичів (в хронольоґічній схемі Повісти се уміщено під 883- 5 р.)-„и бЂ обладая Олегъ Деревляны, Полянми, Радимичи, а со Уличи имЂше рать“. На тім кінчать ся придбання Олега, але в його походї на Візантию беруть участь ще Хорвати, Дулїби й Тиверцї в ролї союзників („яже суть толковины“ — помічники) 1), а в північній верзії приписані ще Вятичі. Крім того на сї ж часи треба б положити прилученнє Дреговичів, бо пізнїйше ніде нема згадки про се. По сїй Олеговій роботї його наступникам мало що зіставалось робити з східно-словянськими народами. Ігор „примучив“ Уличів і воєвав ся з Деревлянами, Святослав підбив на ново Вятичів, а Володимир знову підбив Полочан, Радимичів і Вятичів і привернув західнї землї.
Розумієть ся, укладчики лїтописи мали лїпші відомости про походи Володимира й Святослава, нїж з кінця IX в. Про походи другої половини Х в. могла бути розмірно свіжа память в другій половинї XI в., коли укладала ся Повість. Дїйсно, походи Святослава напр. потверджують ся иньшими джерелами досить докладно (крім подробиць, розумієть ся); але вже всї походи Ігоря звязані з ріжними лєґендами і на стільки й переховали ся в памяти, на скільки були звязані з якоюсь лєґендою. Походи-ж Олега, виключивши його звістний похід на Візантию, не мають навіть і лєґендарної закраски, а виглядають всї на комбінацію автора. В кождім разї, навіть припускаючи тут якісь перекази, традиції, все-ж таки завоюваннє цїлої Сїверщини (найбільшої з етноґрафічних територій!), завзятих в своїй свободолюбности Деревлян і ще Радимичів в три походи, розумієть ся, лишить ся повним абсурдом. Не краще виглядає похід Олега з Новгорода на Київ, де він без спротивлення опановує міста на дорозї, скидає своїх бояр узурпаторів з київського стола, а на Новгородцїв, що по словам лїтописи „суть отъ рода варяжьска, преже бо бЂша СловЂни“, зараз накладає дань — „Варягом даяти“. Коли зважити ще й недорічність історії з Аскольдом і Диром і їх убитєм, і той цїкавий факт, що в хронольоґічній таблицї, на иньшім місцї Повісти, зовсїм іґноруєть ся й Рурик, і князївство Олега в Новгородї, а рахунок іде „отъ пЂрваго лЂта Олгова (до сього дописано потім: „понелЂже сЂде в КиєвЂ“, щоб погодити з лїтописною теорією)-то мусимо усунути з сфери фактів цїлий той Олегів похід з Новгорода на Київ, як — дуже сумнївну вигадку 2).
Відкидаючи з огляду на се, як непевну комбінацію пізнїйшого книжника, лїтописну традицію про зґрупованнє земель Руської держави, попробуємо порадити собі иньшими способами. Передовсїм ми мусимо виходити з вище поставленого виводу, що ті здобутки Київської держави, про які нема мови в 2-ій пол. Х в., мусїли, по всякій правдоподібности, бути зроблені перед серединою сього столїтя — коли якісь спеціальні міркування такому припущенню не противлять ся. Що вже тодї Руська держава була велика, зложена з великого числа ріжним способом звязаних з Київом країв і племен, на се вказує й дуже мале число пізнїйших територіальних здобутків, і велике число підручних князїв за часів Ігоря, і нарештї деякі безпосереднї, зовсїм певні вказівки.
Способи, якими поодинокі землї чи племена могли бути, тодї звязані з Київом, були ріжні — мушу се особливо піднести. Ми можемо більш меньш, бодай приблизно, здавати собі справу з того, які землї входили в круг полїтичного впливу Київа скажім-на початку Х в., але рідко де зможемо докладнїйше означити, в яких саме відносинах, в якій степени залежности стояла та чи иньша земля до Київа. А в тих відносинах могли бути найріжнїйші відміни. Ми стрічаємо напр. племена, про котрі сама Повість додає, що вони були тільки „толковинами“ київського князя, се-б то добровільно чи не добровільно — наслїдком „примучування“, підпали його полїтичному впливу, посилали з київським князем в похід свої полки, але, очевидно, не давали йому дани, анї не мали иньших зобовязань супроти нього, чи якихось ограничень своєї управи. Иньший нарід наслїдком „при-мучувань“ обовязувавсь платити дань, але при тім заховував своїх князїв і внутрішню управу в цїлости, ненарушену. Деревляне нпр., примушені здавна (по Повісти — за Олега) платити дань київському князеви, заховують до середини Х в. своїх власних князїв, що, очевидно, правлять ними по давньому („наши князи добри суть“, кажуть про них Деревляне, противставляючи київським здирщикам), а роля київського князя обмежалась періодичними походами туди за данею („полюдиє“). Знов иньше племя чи земля могла дістати осібного князя з руки київського великого князя, але такий князь правив своєю землею зовсїм самостійно, обовязаний тільки помочию або що найбільше — даниною київському князю. Нарештї (і се вже найвища степень залежности) київський князь замість князя міг послати своїх „мужів“ в ролї намістників — „посадників“ і задержати управу безпосередно в своїх руках.