5) Про русько-візантийські відносини Х в., окрім спеціальних моноґрафій, що вказую принагідно, згадую тут ще загальні — стару розвідку Вількена в Abhandlungen d. Berliner Akademie 1829: Ueber,, die Verhä altnisse der Russen zum Byzant. Reiche; Ламанскій НЂсколько сkовъ объ отношешяхъ русскихъ къ Грекамъ (Рус. БесЂда 1858, IV); Самоквасовъ Свидетельства современныхъ источниковъ о военныхъ и договорныхъ отношеніяхъ словяно-руссовъ къ Грекамъ до Владиміра (Варшав. унив. изв. 1886, VI), відчит Успенского Русь и Византія въ Х вЂкЂ, 1888, і статю Г. Величка в Записках Н.. т. ім. Шевченка т. VI: Полїтичні і торговельні взаємини Руси і Візантиї.
6) Про русько-візантийські умови див. іще — статї Срезнєвского і Бєляева О договорахъ кн. Олега съ Греками, 1852 і 1854 (в ИзвЂстіях Академіи наук. т. І і III), Лавровского О византійскомь элементЂ въ договорахъ Русскихъ съ Греками, 1853; Сокольского О договорахъ Олега съ Греками (київ. Унив. изв. 1870, IV); Мик. Шухевича О договорах Руси з Греками (Часопись правнича т. II, 1890); Димитріу Къ вопросу о договорахъ русскихъ съ греками (Визант. временникъ 1895, оцїнка в Записках наук. тов. ім. Шевченка т. XVI), Некрасовъ ЗамЂтка о двухъ статьяхъ въ договорЂ Игоря съ Греками 945 г. (ИзвЂстія отд. рус. языка 1902, III, оцїнка в Записках т. LV); Лонгиновъ Мирные договоры русскихъ съ Греками, 1904 (Записки одеські)
7) Рахунки сього походу заховали ся в збірнику Константина Порфирородного, т. зв. De cerimoniis aulae byzantinae (ed. Bonn. p. 651 sq.), але без дати. Новійші дослїдники датують сю експедицію 909-911 роками. Див. особливо Васильевъ Византія и Арабы II с. 165, також Ламанскій Житіе св. Кирилла (Ж. М. Н. П. 1904, І с. 148).
8) Листи Миколая в Patrologiae cursus сош. s. graeca т. СХ, див. лист 23; про них Злагарски Писмата на цариградския патриархъ Николая Мистика до блъгарския царь Симеона — Сборникъ за народни умотворения т. XII с. 153 і далї. Лист Миколая з згадкою про руську поміч Златарский приблизно датує 922 роком, Успенский кладе на часи коло р. 920 (К. Старина 1889, IV c. 282).
9) Дорнъ-Каспій с. 5 і далї і 464 (текст); про сей же похід, очевидно, згадує коротко ще пізнїйший історик Табарістана Зегір-ед-Дін (XV в.) (Дорн с. 28 — 9, иньші прикладали сю звістку до походу 913/4 р.). Про сї походи ще розвідки-Григорьева О древнихъ походахъ Руссовъ на востокъ, в збірнику його „Россія и Азія“ с. 12 і далї, Вестберґа Beiträge IV і Къ анализу 5 і Маркварта Streifzüge с. 330 і д.
10) Тексти у Дорна Каспій с. 6 і 464. Добиває Русь в сїй звістцї „шірван-шах хозарський“; ся згадка володаря хозарського дає до думання, може Дорн упростив своє поясненнє, толкуючи се як простий титул шірван-шаха: може тут відгомін погрому Руси в землі Хозар?
11) Григорьевъ с. 19. Дорн (с. 16) кладе його на кінець 913 або ще правдоподібнїйше-на першу половину 914 р. Вестберґ виводив з початку осїнь 913-але в новійшій статї (Къ аналїзу) пересуває вже на 920 — і роки, не вважаючи вказаним звязувати його з другим походом ібн-ель-Хасана, бо сей вказує на 298 р. гіджри.
12) Масуді — вид. Барбє де Мейнара і Куртейля (Prairies d'or, Paris, 1861 sq.) II. 18, переклад з коментарем в збірнику Гаркаві і в моїх Виїмках, новий переклад у Маркварта 1. с.
13) Див. вище с. 428.
14) Лїтература: Миллеръ Илья Муромецъ гл. IV. Костомаровъ Преданія нач. лЂтописи гл. VII. Ждадовъ Русскій былевой эпосъ с. 403 і далї. Веселовскій Мелкія замЂтки къ былинамъ Ж. М. Н. П. 1890, III і Южнорусскія былины II с. 237. Кирпичниковъ Исторія всеобщей литературы II с. 230. В. Миллеръ Очерки рус. народной словесности с. 166. Халанскій Къ исторіи поэтическихъ сказаній объ ОлегЂ ВЂщемь-Ж. М. Н. П. 1903, XI.
Ігор і Ольга:
ІГОР І ОЛЬГА: ТРАДИЦІЯ ПРО ІГОРЯ, ВІЙНИ З УЛИЧАМИ ТА ДЕРЕВЛЯНАМИ, ПОХІД НА ВІЗАНТИЮ, ТРАКТАТ 944 Р. І ДРУГИЙ ПОХІД ПОВІСТИ; ПОХІД НА КАСПІЙСЬКЕ ПОБЕРЕЖЕ, УКЛАД ДЕРЖАВИ ЗА ІГОРЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЙОГО; ХРОНОЛЬОҐІЯ
Відповідно до сказаного вище, смерть Олега ми повинні положити дещо пізнїйше, нїж датує її ширша редакція Повісти — мабуть не скорше як на рр. 914-5 1). По його смерти в Повісти безпосередно наступає Ігор (в старшій версії її, як знаємо, Олег тільки воєвода Ігоря). Як саме перейшов стіл від Олега для Ігоря, лїтописцям зістало ся зовсїм неясним і незвісним. А ми хоч не маємо виразної причини катеґорично заперечувати безпосереднього наступства Ігоря по Олегови, мусимо зазначити, що всї ті факти, які напевно знаємо про Ігоря, укладають ся в значно пізнїйші часи-в сорокові роки Х в.
З часів Ігоря ми знаємо одну серію фактів з місцевої традиції. Вона звязана з траґічною історією його смерти і тому мала всї шанси добре заховатись в народнїй памяти. Иньша серія відома нам з чужих, сучасних джерел. І перші і другі факти, о скільки можуть бути датовані докладно, повторяю, припадають на сорокові роки Х в. 2), і вповнї можливо, що Ігор в дїйсности став київським князем значно пізнїйше, нїж то подає хронольоґія Повісти, і в її катальоґу київських князїв між Олегом і Ігорем є прогалина. Вище я зазначив, що між Олегом і Ігорем міг княжити Дир; хоч правдоподібнїйшим здаєть ся вважати Аскольда і Дира сусїдами, з огляду на київську традицію, але звістка Масуді про Дира може вказувати і на пізнїйший час. Закінчило ся правлїннє Ігоря можливо теж трохи пізнїйше нїж маємо в лїтописи.
Династичні відносини між Олегом і Ігорем зістають ся нам зовсїм невідомими, як невідомі були вони й редакторам Повісти.
Факти, переказані лїтописю з внутрішньої управи Ігоря, належать до того процесу зміцнення залежности від Київа підвластних словянських народів, про котрий я говорив вище. Лїтопись оповідає, що Деревляне, примучені перед тим Олегом, по його смерти підняли ся проти київського князя, але Ігор їх приборкав на ново і „възложи на ня дань большю Ольговы“. Другу війну веде він з полудневими сусїдами Полян — Уличами. По довгій війнї приборкано й їх; місто Пересїчен взято по трьохлїтнїй облозї, й Ігор перемінив попередню лекшу форму залежности Уличів від Київа на тяжшу: перед тим вони, правдоподібно, признавали тільки київську геґемонїю й обовязані були помагати на війнї (бо про дань не згадуєть ся), тепер мусїли давати дань. Сю дань віддав Ігор Свенельду, одному з видатнїйших своїх воєводів, що вів ту війну з Уличами, — на удержаннє його дружини. Але улицька дань не вдоволила Сневельда; в тодїшній міґрації Уличів від Печенїгів і результати кампанії і доходи від улицької дани могли легко стати ілюзоричними.
Щоб нагородити Свенельда, Ігор дав йому деревлянську дань. Ся мусїла давати значно більший дохід, бо Ігорева дружина почала робити свому князеви закиди, що він забогато дав одному воєводї, а потім стала нарікати, що Свенельдова дружина має тепер краще удержаннє, як вона сама: „отроци СвЂнделжи изоодЂли ся суть оружьємъ и порты, а мы нази“. Дружина стала підбивати Ігоря, щоб він над відступлену Свенельдови дань зібрав з Деревлян полюдє й на себе. Ігор здав ся на се й пішов у Деревлянську землю. Се було, розумієть ся, надужитєм відносин, уставлених „в Деревех“. Повість каже, що всякими насильствами Ігор вимучив у Деревлян нову контрибуцію, але не задовольнивши ся тим, а лише розохотившись, він іще раз пішов до них з невеликим віддїлом дружинників, аби не дїлитись новою контрібуцією з цїлою дружиною (виглядає се як дальша лєґендарна амплїфікація на тему Ігоревої користолюбности). Кінець кінцем одна з деревлянських громад-міста Іскоростеня, прийшовши до розпуки від сих здирств, повстала, напала на Ігоря й знищила його дружину. Самого Ігоря, по словам Льва Диякона, Деревляне привязали до двох нагнутих стовбурів дерева, що випростувавшись, роздерли його на дві частини 3). Лїтопись не знає сеї подробицї, вона просто каже тільки про смерть Ігоря в битві і згадує його могилу коло Іскоростеня, котру знали ще за часів писання лїтописи 4).
Розумієть ся, війною з Деревлянами й Уличами не вичерпувала ся внутрішня дїяльність Ігоря: стільки лише донесла народня память, і то завдяки тому, що сї війні звязані були з смертю Ігоря. Крім того Повість ще ляконїчно згадує про війну Ігоря з Печенїгами: „Ігор же воеваше на ПеченЂгы“ (під 920 р.). Звістка виглядає неконче певно — скидає на комбинацію книжника і не має тому певности, хоч війни з Печенїгами могли вести ся і не раз певно вели ся.