Утечею Ярополка з Київа і смертю його справа не була порішена. Київ прийшло ся здобувати силоміць. Сю подробицю лїтописного оповідання можемо прийняти за певну, як і те, що головну ролю відограли при тім норманські ватаги, приведені Володимиром. Вони хотїли використати сю свою заслугу, жадали контрібуцій і мабуть хотїли вчинити якийсь бунт проти Володимира, але той встиг, не доводячи до конфлїкту, сю справу полагодити й зіставити Варягів з нїчим. Мандрівка Варягів від Володимира в Візантию по сїй кампанії сама по собі можлива 13). Але може бути, що ми маємо тут відгомін дещо пізнїйшого факта — як Володимир послав корпус війська на поміч Візантиї 14)
Примітки
1) Про хронольоґію сих років в. примітцї 11.
2) Іпат. с. 49.
3) Шахматов у своїх „Разысканіяхъ“ с. 353 і далї уґрунтував се досить основно, вказавши, що в новгородських редакціях читаємо: „Ярополкъ княжа въ Кіе†и воєвода бЂ у него Блудъ“, і се безпосередно вяжеть ся з дальшим оповіданнєм про Блуда, іґноруючи Свенельда. Інтересно также, що в Длуґошевім оповіданню про сї подїї нема нїчого про убийство Люта і намови Свенельда, а Ярополк іде на Олега просто за для principandi maioritate (c. 129).
4) В лїтописи се стоїть під 980 р., але тут, очевидно, зібрані подїї з кількох років.
5) Іпат. с. 50. ·
6) Давнїйшу лїтературу епізода про Рогнїдь, як поетичний утвір див. у Довнара-Запольского Очеркъ исторіи Кривичской и Дреговичской з. с. 71, з новійшого: Лобода Русскія былины о сватовствЂ, 1904, гл. VI, Шахматовъ Корсунская легенда гл. XII.
7) Так мусить бути змінений здогад дослїдників, що толкували сю лєґенду, як символизацію династичної боротьби київських Ярославичів з полоцькими Ізяславичами — див. працї Д.-Запольского, Лободы ор. с., Голубовского НЂсколько соображеній о кн. ТурЂ.
8) Здогад Шахматова (Корсунская легенда 1. с.), що лєґенда про Рогнїдь являєть ся перерібкою лєґенди про.сватаннє грецької царівни здаєть ся менї зайвим — се два самостійні епізоди з цїлого циклю, що могли запозичати ся певними мотивами, але мають самостійний початок.
9) Новг. с. 30, Іпат. с. 53.
10) Про рік сеї події див. примітку 11, тамже про відносини Похвали до лїтописи. Видання Похвали (новійші) з ріжних кодексів в Чтеніях київ. істор. тов. II с. 17, в Записках петерб. акад. т. 72 (1893) і в Записках академії иньшої серії (серія VIII т. І, 1897).
11) Ся „лїтопись''оповідає, що назустріч Володимирови, коли він рушив на Київ, Ярополк вислав своїх послів, намовляючи його до згоди, а заразом військо в землю Кривицьку; Володимир злякав ся і хотїв вертати, але Добриня заспокоїв його наведеними вище міркуваннями, а з висланими Ярополком воєводами завів зносини, перетягнув на сторону Володимира і вони прилучили ся до нього недалеко Смоленська (Татищевъ, І с. 38). Соловйов, не рішаючи питання про автентичність сього оповідання, таке поясненнє Володимнрової побіди релїґійним роздвоєннєм і боротьбою поганства з християнством уважав правдоподібним і дотепним, навіть як би воно було видумане; не тільки ставленнє ідолів. але й славне Володимирове женолюбство він уважав його демонстрацією против християнства (І с. 158-9). Новійшими часами Сркуль (ор. с.), іґноруючи Соловйова і критичні замітки, піднесені против виводів Соловйова Ґолубінским (І2 с. 148 і д.), висловив анальоґічні гадки, але вони майже нїчого не дають нового понад те, що висловив свого часу Соловйов, і в повній силї против його виводів можуть бути повторені виводи Ґолубінското.
12) В тій формі, в якій її маємо — себто в виривках надрукованих Татїщевим (ориґінал зник), ся „лїтопись“ має виразні слїди ученої руки XVIII в., тому її екстраваґанції не мають навіть такої вартости, як лїтописні перерібки XVI-XVII вв., котрими тепер користуємо ся cum grano salis. Найбільш гостра оцїнка сеї лїтописи — Ґолубінского (О такъ наз. Іоакимовской лЂтописи — Прибавленія къ твор. отцевъ церкви 1881. IV). Історія питання у Сенигова Ист.-крит. изслЂдованія (1887) і у Иконникова Опытъ русской исторіографіи II с. 330-l.
13) Інтересно, що як раз на той час, коли по лїтописній хронольоґії мали податися з Київа до Царгорода Варяги, на четвертий рік царювання імп. Василя, припадає звістка візантийських джерел про прихід якогось нїмецького князя: Πέτδος 'αδελφός του̃ βασιλέως Φδαγγίας (на иньшім місци 'ο γνήσιος 'ανέψιος τόυ̃ 'ρηγός Γεδμανω̃ν) (Cecaumeni Strategicum ed. Wassiliewski et lernstedt — Записки петерб. унїв. т. 38, § 224). Знайти такого прінца між нїмецькими трудно, але й бачити тут варязького конунґа теж не легко. Див. коментар до сеї звістки Васїлєвского в Ж. М. Н. П. 1881, VIII.
14) Меньш правдоподібним здаєть ся минї новійший здогад Шахматова (Разыск. с. 481), що се факт перенесений сюди з усобицї Володимировичів.
Відбудованнє держави:
ЛЇТОПИСНЇ ЗВІСТКИ ПРО ВОЛОДИМИРОВІ ПОХОДИ, ВІЙНА З ВЯТИЧАМИ, РАДИМИЧАМИ Й БОЛГАРАМИ; СКЛАД ВОЛОДИМИРОВОЇ ДЕРЖАВИ І УДЇЛИ СИНІВ. СПРАВА ЗАХІДНЇХ ЗЕМЕЛЬ: ПРИЛУЧЕННЄ ЗАБУЖА, СПРАВА ПРИНАЛЕЖНОСТИ ЗАХІДНЬОЇ УКРАЇНИ ДО ПОЛЬЩІ І ЧЕХІЇ, ВАРТІСТЬ ЛЇТОПИСНОЇ ТРАДИЦЇЇ, ЗАХІДНЇ ГРАНИЦЇ ВОЛОДИМИРОВОЇ ДЕРЖАВИ, РУСЬКО-ПОЛЬСЬКІ Й ИНЬШІ ЗАХІДНЇ ВІДНОСИНИ. БОРОТЬБА З ПЕЧЕНЇГАМИ