Дуже бідно на слова для другої катеґорії зброї-оборонної. Маємо загальнословянське, чи властиво европейське — щ и т (лат. scutum, кельт, scíath) 44 ); загальнословянськими треба уважати б р о н ю, старосл. бръни (виводять з стар. г. нїм. brunja, спорідненого з кельтським bruinne — груди) та ш о л о м ъ (шлЂмъ, виводять з нїм., ґот. hilms). Але на тім і кінчить ся.
Сьому відповідають до певної міри й найстарші історичні звістки про словянську зброю. По словам Прокопія, Словяне ідуть на битву переважно піші, з невеликими щитами и списами, без бронї; Іоан з Ефесу оповідає про них, що вони доперва в балканських сторонах набрали зброї і навчили ся війну вести, а перед тим се були простаки, що не сміли й показати ся з лїсів і не знали нїякої зброї крім двох-трьох „льонхадій“, списів до кидання 45 ). Маврикій (а за ним Лев) кажуть, що словянські вояки мають кождий по парі коротких списів ('ακόντιον) — для битя й киданя, уживають деревяні луки з дрібними затроєними стрілами, деякі мають добрі, але занадто великі й невигідні до ношення щити (як грецькі θυρεοί — великі, четверокутні, „як двери“). Подібно каже про Словян арабське джерело IX в.: арматура їх складаєть ся з пик до кидання, щитів і списів, иньшого не мають; але головною зброєю руської дружини й у нїм виступає меч, а князї мають і кольчуги 46 ).
Чернигівські могили дають богатий запас варязько-руської — боярської або й князївської зброї Х в.: тут маємо вже великі мечі й шаблї, ножі довші й коротші, зелїзнї списи й коротші копія,сокіри, зелїзні стріли, зелїзні, часом обложені мідею чи иньшим металєм шоломи, кольчуги, мідяни бляхи від кованих щитів 47 ).
Меч став головною зброєю на Руси уже в IX — Х в.; в лїтописній лєгенді про хозарську дань у Полян полянський з обох боків гострий меч противставляєть ся кривій, з одного боку вигостреній шаблї хозарській — взагалї турецькій. Розмінюючись з печенїзьким ватажком зброєю, воєвода Претич (з Сїверщини) дає Печенїгу броню („брони“ — кольчугу), щит і меч, а той йому коня, шаблю й стріли : се тодїшня типова зброя обох сторін 48 ). З сим старим руським мечем (в розвою зброї властиво новим) знайомить нас добре одна з чернигівських могил: тут маємо широкий і довгий меч коло метра, з масивною ручкою, майстерно обробленою і мабуть посеребреною, і кілька мечів меньшої великости. Такі великі мечі, судячи по археольоґічних находках були тодї досить розповсюднені на всїм путї „з Варяг в Греки“ 49 ). Крім мечів одначе уживались і шаблї; пізнїйше, в XII в., судячи по слову о Полку Ігореві, вони навіть взяли перевагу над мечем, бо вигнута шабля вигіднїйша до рубання як рівний меч. Не стратили свого важного значіння списи-копія, так само ножі (пор. ножі „засапожники“ Слова о п. Ігоревім, як гайдамацький „товариш“ засунений в халяву), сокіри („топорци“) 50 ), луки. З оборонної зброї знаємо „червлениї“ щити і шоломи; натомісь кольчуги згадують ся рідко, й не знати, чи уживались рядовою дружиною. Прості люде ледви чи мали й ту повну зброю: звичайно могили містять в собі списи, ножи, стріли й сокіри 51 ): се мабуть і була зброя звичайного вояка недружинника.
Зброя мусїла бути переважно власного виробу, судячи по значно розвитій на Руси металїчній технїцї: але заможнїйші пишались чужоземною зброєю. Вже ібн-Фадлан каже, що Русь уживала мечі „франкської“, західньої роботи 52 ). Слово о полку Ігор. говорить про латинські шоломи і навіть лядські сулицї. Згадані великі староруські мечі дїйсно дуже близькі по формі до ґерманських (перейнятих Нїмцями від Кельтів, т. зв. spatha), хоч могли робити ся й на Руси 53 ).
Друга катеґорія характеристичних річей — музичні інструменти для забави і танцю (загальнославянське — плясати). Сюди належать такі загальнословянські слова: сопілка — старосл. сопЂль, труба, гуслї, бубен. Сї інструменти згадують ся і в історичних джерелах, свійських і чужих 54 ). Арабське джерело IX в. оповідало про восьмиструнні словянські лютнї, гуслї і довгі, на два ліктї дудки. З иньших річей до забави звістні нам ще кости до гри; баранячі астраґали знайшли ся в ріжних поганських могилах 55 ).
Примітки
1) Питаннє головно в тім, що словянське слово хлїб іде від ґотського, чи самостійне. Див. Козловский Archiv XI. 386, Педерсен с. 50, Шрадера Reallexicon с. 111, Яґіч Archiv ХXIII с. 537, Пайскер с. 84.
2) Шрадер Reallexicon с. 250, Крек2 с. 126.
3) Спеціальні розвідки: Гена Das Salz, 2 вид. 1901, Schleiden Das Salz, seine Geschichte, seine Symbolik und Bedeutung in Menschenleben, 1875, теж у Шрадера Reallexicon 700-1.
4) Нїм. bier вважають взятим з словянського Кун і Шрадер-І, F. XVII с. 32.
5) Самоквасов ор. с.с. 188, 191.
6) Іпас. с. 86.
7) Житіє θеодосія л. 18, 20, 21, 22.
8) Ibid. л. 9, 20, пор. Іпат. л. с. 132.
9) Р. Правда Акад. § 42, Карамз. § 7, пор. § 108-9, варіанта див. у Калачова Предварительныя юрид. свЂдЂнія2 с. 187-9.
10) Про те як виглядала та піч, дає деяке понятє лїтописне оповіданнє про св. Ісакія — Іпат. с. 138: піч несправна, огонь виходить дірами, Ісакій вилазить на неї й гасить.
11) Ж. θеодосія л. 11 (квасъ на състроение хлЂбомъ розливааху), 21 (тЂсто мЂсящемъ, и паки имъ лЂющемъ укропъ въ не), Іпат. с. 130, 138.
12) Іпат. с. 41, 86.
13) Іпат. с. 87.
14) Крек2 с. 175, Етимольоґічнї словарі sub vocibus.
15) Самоквасов,Антонович, Гамченко, Мельник ор. c. passim.
16) l. c. c. 701.
17) Мельник 1 с. с. 498-9.
18) 1. с. с. 607-9.
19) Іпат. с. 541.
20) Се слово в текстї ібн-Фадлана не зовсїм ясне що до свого значіння, але якийсь рід панчіх дїйсно уживав ся на Руси.
21) Вид. Гаркаві с. 98. Супроти словянства ібн-Фадланової Руси досї не піднесено таких поважних закидів, які б змусили нас бачити в нїй Финів, як хочуть одні, або Варягів, як хочуть иньші. Але супроти таких підозрінь я все таки виріжняю її з поміж иньших звісток і ставлю осібно, тай иньші звістки, де з норманського становища можна бачити Русь скандинавську, відріжняю від звісток про Словян. Виключити їх або противставити звісткам про Словян не можна, бо в кождім разї той „руський“ елємент IX-Х в., як він виступає в джерелах візантийських і арабських, суцїльно норманським бути не міг, і в звістках про нього видбиваєть ся сучасне східно-словянське житє, раз тому, що в тій „Руси“ безсумнївно були в кождім разї і Словяне та мішали ся під тою назвою з Варягами, а друге тому, що варязькі прикмети, коли прийняти давнє й інтенсивне розширеннє Варягів в східнїй Европі, мусїли відбивати ся сильно і на житю воєнно-купецьких верств словянської Руси.
22) Джайгані 1. с., ібн-Даст вид Хвольсона с. 39, Гаркаві с. 198, 276
23) Іпат. с. 56, 98 (пор. с. 248), 137, 170, Житіє θеодсія л. 4, 9, Сказанія о БорисЂ й ГлЂбЂ с. 37.
24) Кольори, хоч про них згадую, мають досить проблєматичне значіннє, бо потерпіли від часу, та й з початку могли бути не всюди реальні.
25) Див. Кондакова Изображеніе русской княжеской семьи на миніатюрахъ XI вЂка, Я. Смирнова Рисунки Кіева 1651 г. (Труды XIII арх.съЂзда) і мої замітки в т. XCV Записок львівських.
26) Останнїми часами історії словянського дому і домового урядження незвичайно пощастило в нїмецькій лїтературі, заходами головно ґрацьких учених: Meringer Das volkstümliche Haus in Bosnien und Herzegowina, 1900 (Wiss. Mitt. aus Bosnien, VII), його-ж Die Stellung des bosnischen Hauses und Etymologien zum Hausrat, 1901 (Sitzungsb. der phil.-hist. kl. d. Akad., т. 144) і ряд заміток під т. Wörter und Sachen в Indogermanische Forschungen, 1904-7. Murko Zur Geschichte des volkstümlichen Hauses bei der Südslawen, 1906 (Mitteil, d. anthrop. Ges. XXXV-VI). Rhamm Etnographische Beitrage zur germanisch-slawischen Altertumskunde, т. II ч. class="underline" Die altslawische Wohnung, Брауншвайґ, 1910. Розвідки сї цїнні особливо тим, що орудують матеріалом і лїнґвістичним і етнольоґічним. Написані всї з становища прасловянських запозичень з германського. Иньша лїтература про словянське домівство (головно сучасне) здебільшого зібрана в статї Мурка.