Як бачимо з наведених звісток Хордадбега й Ібрагима, і в сїй торговлї, як і в балтийській, Русь головно була посередником для товарів візантийських і арабських. З заходу приходили на Русь сирові продукти, невільники й деякі фабрикати (між ними могли бути й італїйські, й іспансько-арабські). З них маємо названі мечі, і ми дїйсно бачили вже кілька звісток про уживаннє на Руси західньої зброї (франкські мечі Русинів у ібн-Фадлана, шоломи латинські Слова о полку Іг.). Нема спеціальних звісток про вивіз на захід невільника з Руси; але сей товар експортовали з центральної Европи і спеціально з словянських земель в великім розмірі, отже мабуть везли туди його і з східно-словянських земель, хоч сї мали й свої місця збуту на полудню і сходї. Важну ролю при тім відогравали власне ті жидівські купцї, про котрих оповідає ібн-Хордадбег; вони-ж спеціяльно займались кастрацією сих словянських невільників. Ібн-Хаукаль (X в.), оповідаючи, звідки беруть словянські євнухи, поясняє, що торг невільником іде в двох напрямах — на схід, в Хорасан (головно через Русь, очевидно), і на захід через Іспанію в Египет і Маґріб (півн. Африка), і невільників сього західнього експорту каструють Жиди 7).
Примітки
1) Вид. de Goeje с. 115, для пояснення останього тексту служить парафраза його у близького своїм часом аль-Факіха (вид,, de Goeje с. 83-4).
2) De Rugis vel de Boemanis. Тут не може бути про мови якихось Руґів (вказували на Ріґен або на Мораву, колишню Руґію, але Ріґен за далека і дрібна країна, щоб про неї могла тут бути мова, а Морава згадуєть ся низше з звичайним іменем — mercatum Moravorum). Русь же зветь ся Руґами і частїйше, як у звістцї продовження Реґінона про охрещеннє Ольги.
3) Рафельштетські митні постанови — Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae I с. 72.
4) Сей текст має богато варіантів і толковань: замість невільників — мука, зам. цини — боброві шкіри, зам. футер — олово; вид. Розена с. 49, пор. Jakob-Welche Handelsartikel с. 9, Вестбергъ Комменгарій ч. 14.
5) Шельонґовский попробував довести, що дороги на захід через Галичину на Краків не було в IX-X вв., бо вона зявила ся аж пізнїйше. Він опираєть ся на покладах арабських монет, що ширять ся від балтийського побережа в порічю нижньої Висли, Варти, нижньої й середньої Одри і бачить в них слїди старих доріг з балтийського побережа на Дунай, а найстарших доріг з Польщі на Русь і Грецію шукає на Мазовшу. Одначе опирати все на самих монетних покладах не дуже безпечно, і згадка Ібрагима про руських купцїв, що приходять до Праги з Кракова (а Краків сам лежить по за територією арабських покладів і балтийсько-одрянської дороги) досить виразно вказує на підкарпатську дорогу.
6) Monumenta Poloniae hist. I с. 394.
7) Вид. де Ґуе с. 75, див. про торговлю невільником у Якоба Welche Handelsartikel с. 6 і далї, де зібрано й тексти.
СХІДНЯ ТОРГОВЛЯ, БОЛГАР І ІТИЛЬ, АРАБИ В КИЇВІ, ПРЕДМЕТИ СХІДНЬОЇ ТОРГОВЛЇ — РУСЬКИЙ ЕКСПОРТ, АРАБСЬКИЙ ІМПОРТ, УПАДОК ТОРГОВЛЇ, ЧАС РОЗЦВІТУ СХІДНЬОЇ ТОРГОВЛЇ — МОНЕТНІ ДАТИ
Торговлю України зі Сходом по монетним нахідкам можна констатувати почавши від VII в.: найстарші з східнїх монет, які знаходять ся в східнїй Европі, належать до VI в. (Сасанїдів) 1), з VI ж віку маємо про неї оповіданнє Йордана 2). Очевидно, вона не перервала ся нїколи. І коли сформували ся значнїйші торговельні центри українські, вони зараз же взяли в нїй участь. Ібн-Хордадбег, що писав в першій половинї IX в., знає „руську“ торговлю вже в значнім розвитку: руські купцї їздять Каспійським морем і торгують з побережними містами, а часом з полудневих каспійських портів везуть свої товари на верблюдах і до Баґдаду 3). Але поки українська торговля дійшла до такої активности, далеко скорше ще мусїв служити за посередника в тортовлї України і взагалї східньої Европи зі Сходом хозарський Ітиль на нижнїй Волзї, а до нього, мабуть згодом, прилучив ся і Болгар на середнїй Волзї. Обидва і в Х в., коли Русь навязала безпосереднї зносини з арабськими краями, були важними торговельними огнищами. Трактат надписуваний іменем ель Балхі (1-ої пол. Х в.) так означає головні напрями руської торговлї: „Русь провадить торговлю з Хозарією, Візантиєю й Великим Болгаром“ 4); Хаукаль каже, що перед походами Святослава Болгар і Хазран (Ітіль) були місцями руської торговлї 5).
Болгар був головним торговищем північної Европи зі Сходом. Арабські купцї прибували сюди головно караванами, на верблюдах, з Туркестану, але також приїздили і Волгою, з Ітиля 6); зовсїм правдоподібна звістка пізнїйшого ховарезмійського письменника ед-Діна каже, що вони не їздили дальше на північ як до Болгара 7). Торговлю з фінськими народами держалн в своїх руках Болгари і Русь, Русь же була головним посередником в торговлї Арабів з балтийськимн краями: торговля ся була дуже інтензивна і полишила богаті слїди в монетних скарбах-найчастїйші скарби арабських монет, часом по кілька тисяч діргемів, припадають власне на волзько-балтийські краї й побереже Балтийського моря. Волга була головною артерією сїєї торговлї; на верхівя її була коротка дорога з верхнього Днїпра й балтийського побережа через Двину і верхівя Днїпра, або через ріки Ладозького озера. З полудневим заходом, себ то середнїм Поднїпровєм, Волгу звязувала система Оки, а туди легко було перейти з Днїпра через Десну; знаємо і сухий торговельний шлях, що йшов від Київа в напрямі на північний схід, на Курськ, і по всякій імовірности провадив теж на Поволже 8). Знов же Кама, що текла у Волгу під самим Болгаром, служила дорогою в уральські землї. Для торговлї футрами Болгар був мабуть найголовнїйшим ринком східньої Европи, а може й цїлого світу — він лежав найблизше до джерел сього важного експорту. Араби згадують про Болгарів, що вони вимінювали дорогі футра у північних фінських народів (з них вони особливо знають Вісу — Весь і Юру — Югру) 9). Про Русь оповідає Хаукаль, що вона привозить в Болгар дорогі футра купуючи їх у поганських народів (він називає їх біблїйними іменами Гога і Магога, Яджудж і Маджудж в арабській формі); про „нїмий“ обмін дорогих шкір за зелїзні вироби, що вели руські купцї з Югрою, за Уральськими горами, оповідає лїтопись: „кажють желЂзо и помавають рукою, просяще желЂза, и аще кто дасть имъ желЂзо, или ножь, или сокиру, и они дають скорою противу“ 10).
Як Болгар був головним торговищем для північних країв східньої Европи, так Ітиль грав такуж ролю в східнїй торговлї для країв полудневих. „Головна торговля Руси, каже Хаукаль, була в Хазранї (одна з частин міста Ітиля); там була велика сила купцїв (з иньших країв) і мусульман, і всякого товару“ 11). Східнї купцї прибували Каспійським морем, товари з Болгара і взагалї з північних країв приходили Волгою, з заходу — Доном і звідти в Волгу волоком (теперішнїм Царицинським). З середнього Поднїпровя на Дін був шлях суходолом — дуже можливо, що був се власне вищезгаданий Залозний путь 12). Але була і річна дорога — Десною і Сеймом, а звідти коротким волоком в Сосну або Оскол 13). Через Ітиль мандрували Волгою в Каспійське море українські купцї, що хотїли торгувати безпосередно з східнїми краями: руські купцї, оповідає Хордадбег, їздять Танаїдом, Словянською рікою, і через Хозарську столицю Камлідж (Ітиль) проходять в Джурджанське море (себ то Каспійське, особливо так знала ся його полуднева частина). Але Русини провадили великий торг і в самім Ітилю. Масуді каже, що в Ітилї одну половину міста займали Словяне й Русь, що тут були громади мусульман, Жидів, християн, і кожда мала двох судіїв, а крім того був судя для поганів 14). Хазарський каган побирав десятину з товарів, що перевозились через Ітиль (се каже ібн-Хордадбег), а очевидно — і з тих, що спродавались на місцї.
В Ітилю чи в Болгарі бачив на початку Х в. і описав руських купцїв ібн-Фадлан; вони приїздять човнами і приставши до берега, будують собі на березї великі деревляні бараки, де їх збираєть ся по десять, по двадцять; очевидно, се були купецькі спілки, що жили і господарили спільно; вони привозили головно невільників і футра.