Як далеко з свого боку заїздили східнї купцї з своєю торговлею в сїм напрямі ? Вище ми бачили, що арабські купцї на північ дальше Болгара по всякій імовірности не їздили; але вони бували в Київі, мабуть і в Новгородї і дальше на заходї. Масуді каже, що в столицю Дира, в котрім мусимо бачити київського князя того імени, „приїздять мусульманські купцї з усякими товарами“: з слів арабських письменників Істахрі, Хаукаля і т. зв. ель-Балхі, що говорять про Київ, виходить теж, що сюди їздили арабські (взагалї чужі) купцї 15). У Ібрагіма ібн-Якуба мусульманскі й турецькі купцї через Краків їздять до Праги, значить взагалї в центральну Европу; правдоподібно, дорога їх ішла через Київ і Галичину. Нема причини відкидати таких категоричних звісток, особливо останньої. Ми можемо прийняти, що в період найбільшого розцвіту східньої торговлї, що припадає власне на першу половину Х в., східнї купцї дїйсно їздили в Київ, і з руськими купцями мандрували дальше на захід. Тільки й тут не було, правдоподібно, постійних арабських кольонїй. В кождім разї найважнїйшою стацією арабських купцїв в східнїй Европі був безперечно Ітиль.
Предмети, що закупалиль арабськими купцями в східно-европейських землях, досить повно вичисляє Мукадесі (з кінця Х в.): „З Ховарезма вивозять соболїв, білки, горностаїв, „фенек“ 16), куниць, лисів, шкіри боброві, рябих заяцїв, кіз, віск, стріли, березову кору 17), шапки, рибячий клей, рибячі зуби, бобровий аромат, горючий камінь, виправлену шкіру, мед, горіхи, яструбів 18), мечі, панцери, халендж 19), словянських невільників, овець і биків: все се з Болгару“ 20). До сього реєстру не додають майже нїчого оповідання иньших східнїх джерел (хиба згадку про олово, чи цину, та й тут звістки досить неясні, не знати, чи то мова про внутрішню торговлю, чи експорт) 21). Ми можемо сей реєстр товарів прикласти взагалї до східно-европейського вивозу на схід: ібн-Фадлан, вичисляючи товари, що вивозять ся на схід через порти Хозарської землї, вичисляє в головнім теж саме: невільники, мід, віск, футра 22). Бачимо властиво і тут тіж самі предмети (поминувши деякі другорядні), що і в торговлї з Візантиєю: футра, мід, віск, невільники.
Про вивіз футер цїкаві відомости подає Масуді: кораблї з землї Буртасів (тут розуміють звичайно Мордву) привозять Волгою шкіри чорних лисів, — се найдорожші й найцїннїйші футра; крім того вивозять звідти червоні, білі й чорно-білі лисячі шкіри; найдорожші чорні. Їх вивозять в краї Баб-ель-Абваба (Дербент), до Бердаї (в Вірменії) і до Хорасана, також в землї Франків і Іспанїю, і сї шкіри, чорні і червоні, привозять в Магріб (півн. Африку). Одна буртаська шкірка коштує 100 і більш червінцїв, принаймнї чорних лисів; червоні дешевші. Королї арабські й перські носять чорних лисів і один перед одним хвалять ся такою роскішю; вони роблять з них шапки, кафтани, плащі, і ледво чи знайдеть ся король, аби не мав кафтана або плаща, підшитого таким чорним буртаським лисом. При тім Масуді оповідає, що найбільшу теплоту чорних лисів довів калїф Магді (775-785), завиваючи фляшку з теплою водою в ріжні футра й виставляючи їх на мороз: анекдот інтересний, бо показує, що популярність північних футер у Арабів сягала досить давнїх часів 23).
Східноевропейський невільник був теж важним предметом торгу. Чи не з нього і почалась знайомість Арабів з Словянами, котру засвідчив дамаський поет VIII в. аль-Ахталь своїм віршиком про „русих Сакаліба“ 24). Східноевропейські і спеціально словянські невільницї мали попит і славились за свою красу. Персидські поети пишними словами вихваляють їх. „Всї мої біди“,-нарікає Насір-і-Хосро Енсарі, „приходять від Болгарів: вони тягом привозять любок з Болгару, аби спокусити чоловіка; вони гарні як місяць; їх губки й зубки не повинні бути так гарними, бо з запалу до їх губок і зубків чоловік мусить кусати собі губи зубами“ 25). Хаукаль зазначаючи головні напрями торговлї білим невільником, як ми бачили, зазначає один через Іспанїю, другий — через Хорасан. В Ховарезм привозили в великім числї невільників словянських і хозарських, і з иньших сусїднїх земель, а також невільників турецьких; між сими певно, була теж чимала маса словянських, спродуваних Печенїгами: про анальоґічну торговлю пізнїйших Половцїв в Криму маємо звістку в Патерику 26).
З иньших предметів Торговлї „рибячі зуби“ правдоподібно означають мамутові і моржеві сїкачі; про мамутові сїкачі оповідає абу Гамід т. зв. ель Андалузі, що сам звідав Болгар в XII в.: в землї, каже він, знаходить зуби подібні до слоневих сїкачів, білі як снїг; нїхто не знає, від якого звіра вони; їх вивозять в Ховарезм, і там купують великою цїною та виробляють з них гребенї, скриночки й иньше, як з слоневої кости, тільки воно міцнїйше від слонової і нїколи не розібєть ся 27). Але рибячим зубом у північних Словян звуть ся моржові ікли, і правдоподібно-під тим самим іменем експортувались обидва предмети. Вони були спеціальністю північних земель: смоленський князь XII в. обдаровує черниговського футрами і „рибїми зубами“: „соболми и горностайми, і черными кунами, и песци, и бЂлыми волки и рыбьими зубы“ 28).
Експорт мечів виглядає досить неясно: як ми бачили, руські купцї, по словам Арабів, вивозили їх в Візантию, в другий бік ішли вони до Ховарезму,у самих Русинів бачили мечі „франкського виробу“, а й від Арабів, як побачимо низше, привозили до них мечі. Мабуть найбільш правдоподібним буде припущеннє, що Русь уживала мечі чужих фабрик, але й свої мала незлі, і від неї вивозили мечі її власного виробу і чужого ввозу.
Як богаті й докладні відомости Арабів про предмети їх експорту з східньої Европи, так бідні звістки про арабський імпорт, і ми можемо тільки в приближенню міркувати, які то були „ріжні товари“, що арабські купцї возили з Ховарезма в Европу (як каже Масуді). Сами Араби згадують властиво тільки два предмети, се намиста й мечі. Ібн-Фадлан оповідає, що найбільш улюблена окраса руських жінок — се зелене намисто з глини (себто — якоїсь порцелянової маси): Русь дуже розбиваєть ся за ними, купує їх по діргему за намистинку (пацьорок) і з них роблять намиста для жінок. Ся звістка, так як єсть, не конче докладна 29), але намиста і взагалї шкляні вироби дїйсно могли приходити через арабські руки. Про мечі звістка також не досить ясна: абу-Гамід (званий аль Ґарнаті або ель Андалузі) оповідає, що в Болгар привозять мечі з Адербайджана (північної Персії) — не полїровані, сильно гартовані вістря; їх купують в Адербайджані по 4 за дінар (червінець), за сї мечі вимінюють у Ісу (нїби Веси) боброві шкіри, а ті добувають соболині шкіри у своїх північних сусїдів (варіант називає нарід Юру себто Югру). Потім у абу-Гаміда наступає оповіданнє, як на ті мечі люди ловлять в морі велику рибу 30). З сього догадувались, що тут мова не про мечі, а про гарпуни. Але абу-Гамід легко міг не зрозуміти оповідання про спосіб ловлї великих риб, що перейшло до нього через кілька уст, але не міг помішати мечі з гарпунами, оповідаючи про їх експорт з Адербайджана: очевидно звідси дїйсно вивозились в східню Европу мечі.
З повною правдоподібністю можемо назвати ще, як предмети арабської торговлї, шовкові матерії, металїчні й спеціально — золотарські вироби, полудневі овочі й коріннє. Про вивіз металїчних виробів свідчать археольоґічні нахідки. Порівняннє річей з східно-словянських нахідок з нахідками країв, що стояли під повним впливом арабської культури, як Болгар і взагалї Заволже, а також і нахідки предметів разом з арабськими монетами дають нам підставу, бодай з певною правдоподібністю, виріжнити ґрупу мотивів юбілєрської штуки, що розвинули ся під арабським впливом — філїґранові вироби, горошковатий орнамент (зернь), бляшечки деяких типових форм (найбільш типову таку колєкцію дали нахідки з Ґнєздова, в Смоленщинї) 31). Доставу матерії й коріння мусимо прийняти по анальоґії з звістками про царгородську й кримську торговлю.