20) Вид. де Гуе с. 324, коментар у Якоба Welche Handelsartikel (його перекладу я тримав ся в текстї) і Хвольсона 1. с.
21) У Джайгані, Істахрі, Хаукаля.
22) Хвольсон с. 162, див. ще Істахрі у Гаркаві с. 192.
23) Тексти (в перекладї) у Якоба Welche с. 23-4.
24) Гаркаві с. 2.
25) У Якоба Welche Handelsartikel с. 12.
26) Вид. Яковлева с. 93-5.
27) Казвіні, вид. Вістенфельда II. 413 — у Якоба Welche с. 18.
28) Іпат. с. 345-6.
29) Дуже ударяв на недокладність сеї й деяких Иньших звісток Спіцин — О степени достоверности ибнъ-Фадлана (Труды отд. слав. рус. археол. IV с. 164).
30) Казвіні II. 418, варіант у Якоба Die Waaren с. 28, пояснення У ньогож і у Хвольсона с. 190.
31) Вони переховують ся в Ермітажі і московськім Історичнім музею, див. Толстого й Кондакова Русскія древности V с. 61-4 і особл. Сизова ГнЂздовскій могильникъ (Матеріалы по арх. Россіи № 28, 1902). Про їх технїку див. ще Сизова О происхожденіи и характерЂ курганныхъ височныхъ колецъ, Археол. ИзвЂстія l895. Розкопки ведуть ся далї.
32) Ибнъ-Дастъ вид. Хвольсона с. 35, Кардизі — Отчетъ Бартольда с. 123.
33) У Гаркаві с. 219.
34) У Гаркаві с. 93.
35) Prairies d'or II с. 15 і далї, подібно й ібн-Хаукаль у Гаркаві с. 219.
36) Істахрі у Гаркаві с. 192.
37) Масуді Prairies II с. 15.
38) У Гаркаві с. 218, 220.
39) Вестберґ в своїх Beiträge zur Klärung orientalischen Quellen (гл. XII) доводить з певною правдоподібністю навіть, що Саксін треба уважати новим іменем Ітиля. Вповнї правдоподібна його гадка, що під Саксінами, згаданими в лїтописях XIII в., треба розуміти останки Хозарів, що ґруповали ся коло своєї старої столицї.
ВНУТРІШНЯ ТОРГОВЛЯ Й ЇЇ ПРЕДМЕТИ, КИЇВ І ГОЛОВНІ ТОРГОВЕЛЬНІ ДОРОГИ, ВІДНОСИНИ ВВОЗУ ДО ВИВОЗУ, РОЗВІЙ КРЕДИТУ
Загранична торговля давала значний імпульс внутрішнїй торговлї Руси. Купцї розтїкались по всїх краях, скуповуючи потрібні для експорту місцеві продукти і взаміну ширили свої — заграничні і місцеві товари. Заграничні товари в переважній масї мали попит тільки у богатих і вельможних, але дещо і з заграничного експорту розходилось в дуже широкі маси народу, от як ріжні шкляні окраси, намиста, срібло.
Особливо визначну ролю у внутрішнїй торговлї мусїла мати сіль і металї, бо иньші потреби народнього житя задоволялись місцевими продуктами й виробами. Як ми згадували, сіль з чужих країв привозила ся з Криму і Балтийським морем в Новгород; сї звістки, що правда, належать до пізнїйшого часу — XIII-XIV в., але нїщо не перешкаджає прийняти їх і для ранїйших часів. Свійська сіль ішла з галицьких, а мабуть і семигородських соляних жуп. Експльоатація солї в Семигородї сягає ще передісторичних часів; звістки про доставу соли з Галичини в Київщину маємо в оповіданню про подїї кінця XI в.: тодї стала ся недостача солї в Київі через те, що під час війни київського князя з галицькими перестали випускати купцїв з Галича й з під Перемишля, „і не стало соли у всїй Руській землї“ 1).
Що до металїв, то напевно можемо констатовати у себе тільки експльоатацію зелїза з болотяної руди в Деревлянській землї. В джерелах маємо звістку про торговлю оловом (чи циною): аль-Бекрі каже, що сей металь (чи обидва) привозили з західньої Европи, Джайгані — що з головних руських міст розвозили їх по всїх усюдах. Пізнїйше (XIII в.) маємо звістки про доставу в Новгород нїмецькими купцями зелїза, міди, олова й цини 2). Безперечно сї металї від найдавнїйших часів привозили ся з чужих країв також і до полудневих, українських земель.
Широке розповсюдненнє окрас срібних і бронзових (перстенї, шпильки, намиста, ковтки й ин.), порцелянових і шкляних (намиста й наручники), навіть в народнїх масах-засвідчене розкопками. Сї вироби мусїли бути теж предметом широкої внутрішньої торговлї.
Торговельним центром як для внутрішньої, так і для заграничної торговлї був Київ, положений на головній торговельній дорозї — Днїпрі. Стоячи низше устя його головних притоків — Припети й Десни, Київ був збірним пунктом для всього, що йшло цїлою Днїпровою системою, а та знов збирала товари з сусїдніх систем, злучених з нею короткими волоками: Припеть лучила систему Днїпра з системою Буга й Висли, Сейм — з системою Дона, Десна — з системою Оки, верхнїй Днїпро лучить ся з Західньою Двиною, Волгою і системою північних озер.
В Київі-ж перехрещувались з водною важні сухі дороги — шлях з Волини і „з Ляхів“, що йшов звичайно на Пересопницю, Дорогобуж, Корческ, Звиждень, Білгород, і полудневий, що йшов з Чехів і Угор через Галичину на Володарів, Звенигород і Василїв 3); шлях на північний схід — на Курськ, і на полудневий схід — на Переслав; на полудень же йшли ті три клясичні „пути“: „Грецький, Солоний і Залозний“ 4). Київ був центром, де обмінювались товарами сї ріжні шляхи, де вічно кипіла торговельна робота, використовуючи полїтичну органїзацію Руської держави і з свого боку впливаючи на неї; він був серцем східної Словянщини й великої східно-европейської рівнини. Не дурно іменем Руси, що було спеціальним іменем Київщини, у заграничних письменників (Константин, ібн-Русте) зветь ся спеціально купецько-дружинна верства, що держала в своїх руках східно-европейську торговлю.
Але цїкавий факт! Полуднева Русь, Київщина особливо, судячи з письменних звісток, відогравала головну ролю в тодїшнїй (IX-Х в.) торговлї, а монетними скарбами того часу далеко богатші північні землї- волзькі, новгородські, балтийське побереже. При тім скрізь стрічають ся далеко частїйше арабські монети (часом великими скарбами), нїж візантийські-переважно одиночні нахідки. Толвувати се самою припадковістю нахідок трудно, але так само не можна взяти голу статистику монетних покладів за міру і образ дїйсних торгових відносин; треба мати на увазї й иньші причини. Очевидно, північні землї головно продавали свої продукти за готові гроші, полудень уживав багато заграничних фабрикатів, з сього вивід — потреби полудневого житя були вибагливійші, і штучні вироби та екзотичні продукти чужих країв мали тут більший попит — житє було культурнїйше.
По друге — з трох імпортів очевидно найбільшим розмірно до свого експорту був грецький, найменьшим арабський, себ то Араби з усїх культурних народів, що вели торг із східною Европою, ввозили найменьше розмірно до того, скільки вивозили. Тому арабський гріш так сильно переважає всякий иньший в монетних нахідках VIII-Х в., і найбільше сей гріш осїдав в північних краях, меньше культурних, меньше інтересованих чужими виробами; вони взагалї меньше куповали як продавали. Так можна толкувати нахідки монет 5).
Можна ще зробити здогад : торговля на Українї не обертала великими масами готових грошей, бо істнував вже значно розвинений кредит.
Київські правні памятки з XII в. виказують дуже значний розвій кредиту і пильну опіку для нього зі сторони власти й права. Се мусить іти ще з попереднїх столїть. Про постанови київського права в сих справах будемо говорити на иньшім місцї 6), тут піднесемо лише такі вказівки нпр., що купцї торгували часто в кредит, або на позичені гроші, і право дуже улекшувало такі кредитові зобовязання. На кредит вели ся навіть великі торговельні операції: закони про банкротів обговорюють випадки, коли-б в операціях банкрота були гроші заграничних купцїв і місцевих людей, і самого князя (се теж цїкава вказівка — про участь князїв у торговельних операціях). При конкурсї уставляєть ся такий порядок: перше право має князь, по нїм чужеземні претензії, нарештї свійські; закон, очевидно, піклуєть ся тут розвоєм широкого, заграничного кредиту. Улекшеннє кредитних операцій має на метї й иньший закон про банкротів, де відріжняєть ся банкротство винне і безвинне, що стало ся з нещасливих випадків (як потоне корабль, знищить товар війна, або пожежа): в такім разї кредитори не мають права продавати банкрота і довжнику даєть ся можливість сплачувати свої довги протягом якогось часу 7).
Примітки
1)Патерик с. 154.
2) Для новгородської торговлї (факти пізнїйші, але вони можуть служити для зрозуміння й давнїйших відносин): Бережковъ О торговлЂ Руси съ Ганзою до к. XV в., 1879 і статї його-ж і Тихомірова в Ж.M. H. П. 1887 p.; Никитскій Исторія экономическаго быта В. Новгорода, 1893 с. 24 і далї; Buck Der deutsche Handel in Nowgorod — Jahresbericht der Anna Schule, Спб. 1895.