Та що по 1252-ім р. про тих Половцїв в державі й війську Данила більше нїчого не чуємо, можна думати, що вони вернули ся назад в степи, під татарську зверхність. Зміцненнє татарського впливу в Даниловій державі дуже добре се поясняє: Татари ледво чи полишили б в спокою сих половецьких сецесіонїстів. Зрештою сучасник Пляно-Карпінї, згадавши, як Половцї розбігли ся були по татарськім погромі, додає, що більшість тих, що були повтїкали, вертали ся потім назад 76). Але всї степові Половцї дуже скоро мусїли розплинути ся в татарській ордї: всякі слїди їх гинуть з другою половиною XIII в.
Примітки
1) Для історії Печенїгів, Торків і Половцїв в наших степах маємо досить поважну лїтературу, що, правда, займаєть ся головно Половцями. Окрім вичислених в прим. 1 праць Самчевського, Арістова і особливо Голубовского (головна праця), треба ще згадати: Васїлєвского Византія и ПеченЂги (взагалї византийсько-турецькі відносини XI в.) в Ж. М. Н. П. 1872, Blau Über Volksthum und Sprache der Kumanen — Zeitschrift der Deutschen Morgenländ. Gesellschaft t. XXIX (1876) Бурачковъ Опытъ изслЂдованія о Куманахъ или Половцахъ, 1846, Geza Cuun Codex Cumanicus, Budapestini, 1880, також Успенскій Образованіе второго болгарскаго царства в XXVII т. Записок одеського унїверситета (особливо 1 глава 2-ої частини, спеціально їм присьвячена).
2) Див. т. І гл. 2.
3) Т. І гл. 1.
4) De adm. 37.
5) У Гаркави c. 131.
6) Іпат. c. 56. В науцї досить довго було ваганнє на тім пункті чи Узи, або Гузи грецьких і арабських джерел відповідають нашим Торкам, чи Половцям. Сю справу рішає порівняннє візантийських джерел з другої половини XI в. з нашими лїтописями, і з нього виникає зовсїм певно, що Узи відповідають нашим Торкам (се основно довів проф. Голубовский — ПеченЂги, Торки и Половцы, гл. II). Що до сього імени — Торки, то найбільш просте й заразом правдоподібне — що се загальне „Турки”, спеціалїзоване на них (як Торкьмене — замісь Туркменів, Іпат. c. 163). Проф. Голубовский виводить його від р. Тора (ib. c. 147), але дуже тяжко пояснити, чому б ся орда мала назвати ся від такої невеличкої й нїчим не визначної річки.
7) Cedreni II. 581-589.
8) Про міґрацію і дальшу долю Печенїгів див. Голубовского ПеченЂги c. 76-7, Васїлєвського Византія и ПеченЂги в Ж. М. Н. П. 1872, XI і XII.
9) Іпат. c. 114.
10) Аталїота, р. 83-7, служить головним джерелом для сього епізода і його оповіданнє дословно повторяє Скілїца (бонське вид. Кедрена, р. 654-7). Про міґрацію Торків див. Васїлєвский Византія и ПеченЂги, Ж. М. Н. П. 1872, XI, c. 138 і далї.
11) Може бути, що чутку про се переказав і наш лїтописець у своїй звістцї під 1060 р.: Торки вигинули ”овии от зимы, друзии же гладомъ, инии же мором” — Іпат. c. 115. Ся звістка дуже близько підходить до слів Аталїоти: Xειμώνι δέ πоλλώ περιπεπτωκότες... (р. 83-4), τό μέν τι νόσώ λоιμική και λιμώ καταπоνηδέντες και ήμιδνήτες τυγχάνоντες, τό δέ και τоίς παρακειμένоις Воυλγάρоις και τоίς Пατζινάκоις καταπоλεμη'δέντες (р. 85).
12) Іпат. c. 184 204.
13) Іпат. c. 451.
14) Іпат. c. 314, 426: „вся Половецьская земля, что ихъ межи Волгою и ДнЂпромъ”.
15) Вказівки у Успенского Записки одеського унїв. т. XXVII с. 208 і далї.
16) Іпат. с. 314, 432, 434, 454, 507, Лавр. 242.
17) Нпр. Іпат. c. 456: Колдечі, Урусовичі, Кочаєвичі.
18) Іпат. c. 192, Лавр. c. 275.
19) Іпат. с. 495
20) Іпат. с. 455.
21) Іпат. c. 184.
22) Лавр. с. 241.
23) Іпат. c. 451, 481
24) Іпат. с. 457
25) Про сю династию див. низше c. 534.
26) Більше про них див. Голубовского ПеченЂги гл. V.
27) Огляд половецьких нападів на Русь в 1070-80-х рр. див. вище с. 8.
28) Про участь Половцїв у війнї 1091 р. — Аталїота c. 300-1, Анна Комнена І c. 341, 352-5, 356, 396-410, 411 (бонське вид.). Про участь їх у походї ”Діоґеновича” — Іпат. c. 158, Комнена II c. 7 і далї.
29) Іпат. c. 218, 480.
30) Лавр. c. 277.
31) Уривки з лїтописної грузинської компіляції Картлїс-Цховреба (Житє Грузії) в XXII т. Сборника свЂдЂній о КавказЂ c. 35-6.
32) Вперше під 1146 р. — Іпат. с. 228.
33) Іпат. с. 343.
34) Іпат. с. 439, під 1187 р.
35) Іпат. c. 453 -1192.
36) Іпат. с. 450.
37) Лавр. с. 241.
38) Іпат. с. 185.
39) Іпат. c. 205 — 1121.
40) Іпат. c. 317, 369.
41) Іпат. c. 452.
42) Іпат. c. 451.
43) Про участь Половцїв у болгарських справах Успенский ор. c. 244 і далї passim. Київська лїтопись згадує походи Половцїв на Дунай під р.1187 і 1192 — c. 444, 453.
44) N. Choniatae p. 691.
45) Іпат. c. 450.
46) Іпат. c. 452.
47) От як походи Мстислава 1152, 1158, Сьвятославичів 1167 р., Ігоря й Сьвятослава Всеволодича 1184 р. і т. и.
48) Іпат. c. 242, 424, 427, 437, 451, 495, 1 Новг. с. 216, Лавр.с. 375.
49) Такий факт маємо 1223. р.: „великий князь половецкьй крести ся Бастый” (Іпат. c. 495). Але се могло бути наслїдком тодїшнїх полїтичних обставин. По за тим маємо звістки в Никонївській компіляції — І c. 158, 236. Впливи християнства на Половцїв малює нам Сказаніе о плЂнномъ ПоловчинЂ (Памятники стар. рус. литерат. I, 71 і Хрестоматія Аристова N 330), де Половець дарує церкві св. Миколи стадо коней.
50) Іпат. c. 242, 343, 503, 1 Новг. c. 216.
51) Іпат. c. 437.
52) Лавр. с. 415.
53) Лавр. c. 397-1203.
54) Іпат. c. 480.
55) Про джерела й лїтературу до монґольсько-татарської міґрації див. прим. 15.
56) Хинська держава тодї подїлена була на дві держави — полудневу й півнїчну, що воювали між собою, і то та то ся наймала собі в поміч Монґолів.
57) Що повід до походу в Кіпчак дала поміч від Половцїв ворогам Монґолів, каже одно хинське джерело — історія Гобіля (у Березина Ж. М. Н. П. 1855, IX c. 110).
58) У Рожера (як низше) Котян каже, що він „довгі лїта” воював з Татарами і двічи мав побіду, але за третїм разом Татари захопим його неприготованим і він, не можучи зібрати військо, мусїв тїкати, а Татари спустошили значну часть половецької землї, позабивавши людей (гл. 2). Оден епізод боротьби ще в Історії Монґолів д'Осона II c. 112.
59) В звязку з сим треба толкувати і раду воєводи Дмитра, по словам лїтописи дану ним Бату: „не мози стряпати в землЂ сей долго, время ти єсть на Угры уже поити” (Іпат. c. 523): він отже знав, що метою походу була Угорщина.
60) До традиції про побіду над Татарами під Голомуцом див. критичні уваги у Strakosch Grassmann'a c. 60 і далї.
61) Rogerii Carmen гл. 16 і 20.
62) 11 квітня 1241.
63) В т. III гл. 2.
64) Recueil de voyages IV c. 749.
65) Ібн-ель-Атір (в Уч. зап. акад. наукъ по I и III отд. т.II ) c. 664 (під р. 619 = 1222/3).
66) Kritische Sammlungen zur Geschichte der Deutschen in Siebenbürgen, Голубовского Половцы въ Венгріи c. 4. В звязку з сим могла б стояти звістка, що Половцї мали з Угорщини поміч підчас своєї пізнїйшої боротьби з Татарами, в 1238 р. — Strakosch-Grassman op. c. c. 5. Про ще старшу міґрацію, з XI в., говорить Катона т. III c. 793 (але се звістки не конче певні).
67) Акрополїт (бонське вид.) c. 68 і далї, Нікіфор Ґріґора (ibid. c. 37.
68) Сам він хибно датує її 1242 p.
69) Rogerii Carmen miserabile super destructione regni Hungariae гл. 2, 3, 8, 14, вид. у Ендлїхера Mоnumenta Arpadiana, також в Mоnumenta Germaniae, Script. t. XXIX, й новійше — в Historiae hungariae fontes domestici т. IV.
70) Fejér Codex diplomaticus V. 2 p. 512.
71) Про міґрацію Половцїв на Угорщину й пізнїйшу їх долю тут спеціальна розвідка проф. Голубовского Половцы въ Венгріи — в київських Универс. ИзвЂстіях 1889, і осібно.
72) Іпат. c. 533, 539, 543.
73) Іпат. c. 533. Участь Половцїв в Ярославській битві, проти угорського війська, виключає можливість здогаду, що сї Половцї могли приходити в поміч Данилови з Угорщини.
74) Проф. Голубовский думав (ПеченЂги c. 233), що оселили ся вони на Поросю, звязуючи з сим родову традицію (XVI в.) Половцїв-Рожиновських, але Поросє і сусїднє Побоже в серединї XIII в. стояли в безпосереднїй залежности від Татар, і всякі слїди Половцїв тут з більшою правдоподібністю мусимо звязувати з давнїйшою половецькою кольонїзацією — з XII віка.
75) Може зрештою він був сином або иньшим свояком Давидового тестя Котяна.