Ся теорія, виложена в спеціальній статї: ”Мысли о федеративномъ начал Ђ древней Руси” (Основа 1861), стріла ся з критикою, яка вказала вповнї очевидно на брак таких форм орґанїзації, які б позволяли говорити про федеративний устрій давнїх земель, з другого боку — на слабі сторони теорії народностей (критики Лохвицкого, Гильфердинга). Сам Костомаров, уже в згаданій статї досить невиразно і загально стилїзувавши свою теорію, з огляду на сї вказівки в пізнїйших працях висловляв ся ще обережнїйше. В статї ”Начало единодержавія въ древней Руси”, 1870, він писав уже: „Зародышъ федераціи лежалъ въ первобытномъ стро Ђ общественного быта. Розум Ђ ется, мы зд Ђ сь говоримъ о т Ђ хъ первоначальныхъ признакахъ, которые, какъ ростки, указываютъ на будущее растеніе, а не воображаемъ себ Ђ существованія какихъ либо формъ общественной связи, способныхъ быть причисленными къ видамъ федераціи”. „Такъ какъ въ в Ђ чевой періодъ вся русская жизнь отличалась крайнею неопределенностью, неточностью и невыработанностью формъ, то зд Ђ сь какъ въ хаос Ђ можно намъ отыскивать и задатки федераціи, и республики, и монархіи; въ сущности же тутъ ничто не подходитъ вполн Ђ подъ т Ђ осязательныя представленія, какія мы привыкли себ Ђ составлять въ качеств Ђ общей м Ђ рки, прилагаемой къ различнымъ видамъ общественнаго строя” (Монографіи XII с. 6-7, 54). Заразом на місце своїх давнїх народностей він висуває зовсїм справедливо, „землї”, як комбінацію племенного й городського устрою. Але хоч сї його пізнїйші, зовсїм справедливі вислови звели властиво цїлу федеративну теорію на нїщо, вона держала ся дуже довго й сильно. Причиною було, що в тих часах в староруськім устрою й відносинах залюбки шукали тих явищ і моментів, які інтересували суспільність в сучасности, і супроти актуальности федеративної теорії в тодїшній суспільности, особливо українській, федеративне об'ясненнє староруського устрою було дуже привабним і знаходило богато прихильників.
Другою поправкою, що хоч не знайшла такого відгомону в суспільности як федеративна теорія, але мала сильний вплив в наукових сферах, була зроблена завдяки працї Сергєєвіча. В своїй працї „В Ђ че и князь”, 1867 (в переробленій формі увійшла в його Рус. юрид. древности) він, не признаючи зовсїм (так як перед тим Поґодін) системи й порядку, який бачив в княжих відносинах Соловйов, доводив, що принціпом княжого володїння було „здобуваннє” стола, що нормувало ся й ограничувало ся лише ”договором”. Але хоч його критика родової теорії йшла за далеко, як то кажуть — викидаючи з купелею й дитину, але як поправка родової теорії його спостереження були прийняті в науцї. (Недавно його теорію розвивав, виступаючи против погляду Ключевского на княжі з'їзди як певний орґан загально-державної управи, Тельберґ в статейцї: Н Ђ сколько зам Ђ чаній в междукняжескихъ снемахъ въ древней Руси Ж. М. Н. П. 1905, VI).
Під впливом сих теорій зачинаєть ся сінкретичне об'яснюваннє полїтичної системи XI-XII в. Його знаходимо у Бестужева-Рюміна (Русская исторія І с. 152), десять лїт пізнїйше подібні погляди висловляє Багалїй в своїм відчитї: Уд Ђ льный періодъ и его изученіе (К. Стар. 1883, II) і останнїми часами Рожков (ор. c. І). З сього становища осьвітлює княже право В.-Буданов (Обзоръ исторіи рус. права). Тойже напрям (одначе з перевагою родового принціпа в теорії княжих відносин, як і у мене) заступає в нововиданім своїм курсї Ключевский (Курсъ русской исторіи І гл. XI-XII), подібні погляди і в написанім, здаєть ся, під впливом курсів Ключевского очерку Шмельова: Очередной порядокъ княжескаго волод Ђ нія (Книга для чтенія під ред. Д.-Запольского). Ключевский при тім вертаєть ся також до певної міри до федеративної теорії; ”при первомъ взгляд Ђ Русская земля XII в. представляется политической федераціей, союзомъ самостоятельныхъ, областей или княжествъ”, а вказавши на кардинальні ріжницї від правдивої федерації, він пробує схарактеризувати її як ”федерацію не политическую, а генеалогическую” (с. 239 і 241).
Повні огляди полїтичної орґанїзації землї за часів руського державного права (але однаково земель українсько-руських і иньших) містять курси історії руського права: Серг Ђ евичъ Русскія юридическія древности т. II — власти (Спб., 1893-6, вип. 1 — віче й князь, вип. 2 — дорадники князя, боярська рада і духовенство); головна недостача курса — що автор не відріжняє порядків давньої Руси від Московської держави, трактуючи се в суміш однаково як „древнюю Русь”. Владимирскій-Будановъ Обзоръ исторіи русскаго права (Київ, вид. 3, 1900 р.): праця коротка й суха — як унїверситетський компендіум, але се найбільш повний й систематичний огляд; з декотрими поглядами автора, які минї здають ся хибними, стрітимо ся ще далї. Загоскинъ (проф. казан. университета) почав видавати Исторію права русскаго народа, т. І, 1899, але се тільки prolegomena. На таких пролєґоменах спинила ся й Исторія русскаго права проф. Леонтовича, І, Одеса, 1869 (статя перероблена звідти — Старый земскій обычай, про славянське звичаєве право — Труди VI арх. з'їзда). Видання для слухачів: Исторія русскаго права Д. Самоквасова, Мва, 1888; Лекціи по історії русскаго права В. Серг Ђ евича, Спб., 1890; Лекціи по исторіи русскаго права Филиппова, 1891; Исторія русскаго права Мрочекъ-Дроздовского, Мва, 1894. Тут же треба згадати книжки: Тюрина Общественная жизнь и земскія отношенія въ древней Россіи, Мва, 1850; Лешкова Русскій народъ и государство. Исторія русскаго общественнаго права до XVIII в., Мва, 1858; Хл Ђ бникова Общество и государство въ домонгольскій періодъ русской исторіи, Спб., 1872 (містить огляд суспільно-полїтичного устрою давньої Руси, широко зачеркнений, але богатий довільностями, хибами, побільшеннями).
Далї, подібні огляди (коротші, часто меньш докладні) містять курси історії давньої Руси; вкажу Соловйова т. І кн. 3 гл. 1 (c. 669 і далї), Поґодїна Изсл Ђ дованія т. VII (вибрані з лїтописей тексти) і його ж Древняя русская исторія домонгольскаго ига т. II (два видання), Бестужева-Рюміна Русская исторія т. І (c. 192 і далї), Іловайского Исторія Россіи т. І (гл. XIX), Рожкова Обзоръ рус. исторіи съ соціолог. точки зр Ђ нія (І гл. 4), Платонова Лекціи по рус. исторіи (коротеньке). Огляд полїтичного устрою українсько-руських земель на підставі типового — київського матеріалу подав я в гл. V своєї Історії Київщини. Подібні (коротші) огляди містять також моноґрафія — Багалїя про Сїверщину, Іванова про Волинь, Ляскоронского про Переяславщину, Ол. Грушевського про Турово-Пинщину. Півпопулярні статї: В Ђ че, князь и княжеское управленіе Д.-Запольского — Книга для чтенія по русской исторіи І, і зовсїм популярне: Алекс Ђ евъ Народовластіе въ древней Рус, 1905 (вид. Донская Р Ђ чь).
23. Лїтература церковного устрою в давнїй Руси.
Головною підставою для студій церковного устрою давньої Руси служить капітальна праця б. професора московської дух. академії Е. Ґолубінского: Исторія русской церкви, т. І — періодъ первый, кіевскій или домонгольскій, в двох книгах, Мва, 1880-1, нове вид. 1901-4 (не скінчене ще). Перша книга містить історію розповсюднення християнства, огляд церковної управи, осьвіти й письменства, друга — церковну археольоґію (церкви, богослуження, сьвята і т. и.), огляд монашества, релїґійности і моральности народа. Праця цїна тим, що звертає головну увагу на устрій церкви, не на факти церковного житя; одиноким в своїй сфері зістаєть ся вона також завдяки свому критицизму, майстерному науковому методу й широкому використанню анальоґій з грецької церкви й фактів пізнїйших часів. (Простора рецензія на неї проф. Малишевского в Записках петерб. академії (т. 41) дає дуже мало). Зовсїм инакший характер має 1 книга II тому, видана в 1900 р. — вона містить огляд зверхньої історії церкви XIII-XVI в. в біоґрафіях митрополитів всеї Руси (історію тих митрополитів Ґ. обробляв моноґрафічно, в рядї статей, друкованих в московськім Богословскім вістнику, від р. 1893 зачавши, і в такім стилю обробив цїлий час). Хоч лїпша від попереднїх курсів, вона стоїть низше від І тому і що до концепції роботи, і що до сьміливої об'єктивности дослїду (пор. мою рецензію в XLVI т. Записок).