“І тому також їх треба прийняти, що в присязі короля Яна-Казимира було написано, що він в справах віри має боронити і захищати, а ні сам ніяким чином не тиснути ні комусь того дозволяти, коли ж він тої присяги не дотримає, то чинить своїх підданих свобідними від усякої вірности і послушности. Ян-Казимир тої присяги не дотримав, на православну віру повстав, богато церков поруйнував, а в инших унію завів. Тому вони стали вільними людьми, згідно з королівською присягою, і щоб не допустити їх в піданство турецькому султанові або кримському ханові, за тим усім (бояре і думні люде) ухвалили: гетьмана Б. Хмельницького і все військо Запорізьке з городами і землями прийняти.
“А стольників, стряпчих, дворян московських, дяків, жильців, дворян і дітей боярських з городів, стрілецьких голів й гостей, гостинні й суконні сотні, чорних сотень і дворцових слобід тяглих людей і стрільців в порядку чинів питано зокрема про царську честь і прийманнє гетьмана Б. Хмельницького і всього війська Запорізького. І вони говорили те саме, що за честь покійного царя і його сина царя Олексія Михайловича треба стояти і против литовського короля війну вести. Вони, служебні люде, за царську честь будуть битися з литовським королем не жалуючи голів своїх і вмерти готові за царську честь. Торгові ж люде всякого чину готові спомагати і головами наложити за царську честь. А гетьмана Б. Хмельницького нехай би вел. государ задля православної віри і святих церков пожалував і за їx проханнєм велів їx прийняти під свою руку” 5),
Формула “велЂл их принять под свою государеву высокую руку” означала переведеннє оформлення: приведеннє до присяги цареві гетьмана і війська 6) і наданнє їм інвеститури від московського царя замість тої що гетьман і військо мали досі від польського короля (і від турецького султана останніми часами!). Для сього ж зараз після переведення сеї соборної церемонії мало їхати на Україну велике посольство “для государева и земскаго великаго дела” 7). Орґанізовано сю “запорізьку посилку” 8) дуже спішно, як на повільну московську бюрократичну практику. В день собору, 11 жовтня цар дав наказ вислати се посольство. 14 жовтня дано відпускну авдієнцію “черкаским посланникам” — очевидно Л. Капусті з товаришами: об'явлено їм государеве жалуваннє — що цар велів прийняти гетьмана і військо Запорізьке і посилає їх прийняти Бутурлина з товаришами. А вже 19 н. с. жовтня посли з усім двором: ближній боярин Василь Бутурлин, для сеї оказії найменований “намісником тверським”, Іван Олферьев, “намісник муромський”, пожалуваний для сеї місії з стольників в окольничі, думний дяк Ларіон Лопухин, 9 стольників, 3 стряпчі, 7 дворян, 11 піддячих і стрілецький голова Артамон Матвеев з двома сотнями стрільців — прощалися з государем в церкві св. Апостолів, і того ж дня вирушили з Москви до Путивля 9). Грамоту гетьманові й секретний наказ післано вже навздогін другого дня, а інвеституру: булаву, знамя, “ферезею” (кафтан) і “горлатну шапку” (доволі характеристичне сполученнє клейнотів польської практики і турецької інвеститутри) вислано ще пізніш 10). На превеликий жаль секретного наказу даного послам не маємо: в “статейному списку” (посольськім звідомленню) загально згадується, що посли мають говорити гетьманові мову і у всім поступати згідно з “государевим наказом”, і наведено тільки чисто формальні директиви: збирати вісти й відправляти до Москви, а приїхавши до гетьманської резиденції закликати гетьмана, щоб прийшов до них у двір, а коли б він не схотів іти до них — зійтися на нейтральнім ґрунті в церкві, і т. д. Може бути одначе, з огляду на те, що посилалися “думні люде” високих ранґ, і між ними такий першорядний дипльомат, як дяк Лопухин, детального наказу і не було дано. Завданнєм було — привести до присяги гетьмана, військо, духовенство і городи, а в подробицях, можливо, все полишалось розсудові послів — людей занадто добре обізнаних з завданнями московської політики й її тактикою щоб їх ще вчити — вони мали поступати в залежности від конкретних обставин.
В тиждень пізніш визначено воєвод у Київ: боярина кн. Федора Куракина і боярина ж кн. Федора Волконского, і приступлено до комплєктування війська для київської залоги. А послам дано наказ: зараз після приведення гетьмана до присяги — “другого дня чи як доведеться, вважаючи на тамошні справи” сказати гетьманові, щоб він вислав до Київа одного або двох полковників з військом, доки туди прийдуть царські воєводи з військом. Тому що під сю хвилю в Київі ніякого війська нема, — аби туди не прийшло несподівано литовське військо і не наробило якої шкоди 11).
Можливо, що се стояло в звязку з вістями привезеними великими послами зі Львова, що король виправляє частину свого війська на Київ, для спільних операцій з литовським військом. В кожнім разі сими розпорядженнями — властиво першими конкретними розпорядженнями що до оборони України від Польщі, московський уряд фактично вступав на дорогу воєнної інтервенції в боротьбі українського козацтва з Польщею.
А 2 н. с. листопада сталось і офіційне проголошеннє війни з Польщею — поки що для внутрішньої авдиторії: в неділю, цар об'явив в Успенській катедрі, що положивши надію на Бога, Богородицю і московських святих, і порадившися з патріярхом і всім освященним собором, з боярами, окольничими і думними людьми, він постановив іти на свого недруга на польського короля. Воєводи і всі воєнні люде повинні бути в сім поході “без місць” (не рахуватися з своїми ґенеальоґіями), і се має бути записане в Розрядній книзі 12).
Ще перед тим проголошена була мобілізація війська на литовській границі (від Новгорода і Пскова), а тепер вислано по городах стольників і дворян “для смотру дворянского” 13) для ухваленого походу.
Примітки
1) Від першого ст. ст. вересня, за тодішнім московським численням, почався уже новий рік 1654.
2) Див. вище с. 208 — 9.
3) Нагадуємо, що Володислав був претендентом на московську корону, формально був вибраний на царство і при “вічнім договорі” зрікся сих претенсій.
4) В першім начерку потім було: “И гетманъ де, видя ихъ неправду и не хотя церквей божиіх и православной християнской вЂры видеть в конечномъ разоренье за помощью божиею противъ тЂхъ неприятелей учал стоять, а крымской де ханъ помогать имъ хотЂл же; а миритца де они Черкасы с ними Поляки не хотят для того, что им ни в чемъ вЂрить нельзЂ, потому что они в правде своей виколи не стоят: мирились с ними Черкасы двожды — сперва король и паны-рада под Зборовом, а вдругорядъ паны-рада под БЂлою-Церковью, и крестъ целовали, что было имъ тЂ договоры держать крЂпко, а после тЂ договоры и нарушили. А разрешаетъ ихъ на то ихъ клятвопреступленье для разоренья православные християнские вЂры и святыхъ божиихъ церквей папа римской, чтоб православную христианскую вЂру до конца искоренить и учинить бы свою проклятую папежскую вЂpy. И ныне у царского величества они, Запорожские Черкасы милости просят со многимъ слезнымъ челобитьемъ, чтоб онъ великиі государь православные христианские вЂры искоренить в святых божиих церквей разорить гонителемъ ихъ и клятвопреступникомъ не дал, и над ними умилосердился, велЂл гетмана Богдана Хмельницкого і все войско Запорожское принять под свою государеву высокую руку, и учинил бы имъ на тЂх благочестивые христианские вЂры и святых божиіх церквей гонителей на Поляковъ помочь своими государевыми ратными людьми; а они де, Черкасы всЂ въ его государскомъ повелЂнье быти ради, и за здоровье его царского величества противъ всякого его государева неприятеля стояти и умирати готовы. А к ним де Черкасомъ писали и присылали многижды турской салтанъ и крымской ханъ призывая к себЂ в подданство и на московское государство войною в соединенье; и они де православные християне, помня Бога и святую православную християнскую вЂру и царского величества к себЂ премногую милость, в томъ во всемъ имъ отказывают и мимо великого государя християнского к бусурманом в подданство итти не хотят. А будет государь их не пожалует, под свою государеву высокую руку принять не изволит, — и им поневоле итти к турскому іли к крымскому. И только для православные християнские вЂры и святыхъ божиих церквей государь Запорожскихъ Черкас под свою высокую руку принять не изволит, а они не истерпя от Поляков гоненья поддадутца к турскому солтану или х крымскому хану в подданство, — і в то время у нихъ, Черкас православная християнская вЂpa до конца искоренитца и святые божиі церкви будутъ в разоренье и от них московскому государству чаять всякого дурна”. — Пол. спр. 1653 ст. 6 л. 25 — 9, — в новім тексті замінено тим що подано в тексті.