Выбрать главу

Сим мало бути ліквідоване болюче питаннє про право на ясир. В міру того як краї за козацькою лінією, що були театром війни, з року на рік страшенно пустіли, так що Татарам трудно було поживитись, їх брала все більше охота на ясир з козацької території. Але по прикрих досвідах 1649 р., відсвіжених останньою кампанією,- того обурення і тих прокльонів, що спали тоді за сей ясир, на голову гетьмана, і того страшенного впливу, який татарські пустошення мали на розвій еміґрації з Правобічної України, гетьман і старшина видимо не вважали можливим нічого попускати в тім ханові, і рішучо застерегалися против яких небудь екскурсів Орди на козацькій території. Але питаннє-що приємне натомісць міг сказати чи пообіцяти гетьман ханові-крім невірної перспективи Лупулових скарбів!

В оповіданню Виговського звертає увагу фраза не розвинена і загублена в його дальшім викладі-що хан домагався від гетьмана присяги не просто союзної, а васальної-щоб гетьманові “бути під його хановою рукою”. Чи зложив гетьман таку присягу чи викрутився від такої форми, се не ясно. Але мені ся фраза приводить на память остороги-наведені вже вище, щоб гетьман не схотів піддатися під руку московского царя, і думається мені, що згадана фраза стоїть в звязку з отсею осторогою хана: не піддаватись Москві, а триматися Орди, і в останній біді-переходити на кримську територію (вище с. 558). Хмельницький мусів дати ханові під присягою якісь обіцянки в бажаному для хана напрямкові. Тим між иншим поясняється рішучий наказ Хмельницького, щоб московські посли не приїздили до нього до обозу-щоб не задати брехні всім його запевненням; се далі побачимо.

Так чи инак-союз відновлено і потверджено, і в звязку з сим начеркнено плян сеї кампанії. Похід під Сучаву на виручку Тимофієві в першу чергу, потім похід під Камінець-на короля.

В оповіданнях про се ми маємо два варіянти. Один говорить, що козацьке військо піде на Сучаву, инші-що виславши під Сучаву частину війська гетьман з головними силами піде під Кмінець на короля. Хронольоґічно вони походять з ріжних, хоч і близьких до себе моментів, і се можливо, що вони відбивають в собі ріжні варіянти пляну, що складався й мінявся, в залежности від відомостей, які приходили до гетьманської і ханської кватири над Богом 23). Про смерть Тимофія тоді ще не було певних вістей. Московським послам оповідали (11 (21) жовтня), що се неправду кажуть, ніби то Тимоша вбито (такі чутки вже ходили, але їх заперечувано): направду б то “гетьманич писав до батька, що його ранили, і він просить батька пожалувати його й прийти на поміч як скорше” 24) Се сходиться з наведеним вище оповіданнєм Коховского, що смерть Тимоша була затаєна на цілий тиждень, бо боялися, що довідавшися про смерть сина, старий гетьман не буде вже так журитися визволеннєм Сучави (с. 186). З оповідання галицького козака Степана Радивилова, що їздив до гетьмана з вістю про прихід московських послів, і привіз з обозу вже вповні офіціяльну відомість про смерть Тимоша 25), виходить що сю відомість гетьман одержав коло 20 н.с. жовтня, в переході з-під Богу над Дністер. Очевидно ще з-над Богу коло 15 жовтня гетьман вислав частину свого війська-20 тисяч козаків (як оповідав послам чигиринський козак Харко Сивий) разом с 50-ма тисячами Татар 26) під Сучаву по Лупулові скарби 27). Сам з ханом рушив над Дністер на короля, і тут став коло Степанівки-як оповідав той же Степан Радивилів, і тоді ж при нім-чи в переході, чи вже під Степанівкою-одержав відомість про смерть сина, коло 20 жовтня, як можна міркувати 28).

“Гетьман дуже засмутився, а при тім і радів, що його син не попався живим в руки неприятеля” 29). Вислав свого свояка Павла Яненка-“велів йому їхати до Тимофієвого тіла, де він його здибає, і відвезти просто до Чигирина-не завозячи до нього, гетьмана 30), а в Чигрині не велів без себе ховати”. І при тім, мовляв, заявив свій твердий намір, не вважаючи на сей страшний удар, довести війну до кінця і знищити сим разом короля: “Король і пани-говорив гетьман-богато разів йому присягали, але все брехали, і тепер брешуть: церкви божі руйнують, православних християн гублять, а чого Бог не попустить Ляхам зруйнувати, руйнуються православні християни від війська Запоріжського і від Татар: куди прийдуть забирають без останку збіже і всяку худобу, а як нема дерева-палять двори, хати, і від того (край) пустів. А коли б король не приходив, не було б такого знищення. Тому гетьман і постановив іти на нього просто з усім військом, з кримським царем і з Ордою, і коли Бог поможе на них-тепер він їх ні трохи жалувати не буде: не пускатиме живо, як попереду, ані не віритиме їм в нічім. Хіба що (король) втече, або десь у кріпкому місці засяде; коли ж буде якась змога, то він, гетьман, не побачивши його ані розправившися, назад не піде-аби вже війні дати спокій” (с. 53).

Операцій на Волощині вість про смерть Тимоша сама собою також не перебила: вони лишались потрібними для того, щоб виручити Сучавську залогу, родину Лупула і його скарби-поки не прийшли відомости про капітуляцію. Але про сю експедицію виправлену з-над Богу під Сучаву, не маємо ніяких ближчих відомостей. Татарські бранці оповідали на допитах в польськім таборі, що против яких будь операцій на Волощині була сильна опозиція серед мурз-щоб не стягти гніву Порти, бо вона вже остерігала хана, щоб не мішався до волоських справ і не посилав туди свого війська 31). Відомий нам Тохтамиш-аґа, що попав потім до рук польського роз'їзду, їхавши з листами до Ракоція, оповідав на допитах, що коли хан прийшов з Криму на “волость”, мурзи намовляли його спішити під Сучаву, але взяла гору гадка Сефер-казі візиря, і Субан-казі скарбника, що не можна туди йти, “бо то земля цісарська” (Отаманської Порти). Та мабуть се пізніше, офіціозне представленнє річи, коли вже довідалися, що Сучава скапітулювала. Татарські бранці, що вийшли з коша перед тим, поки прийшли вісти про капітуляцію Сучави, виразно говорили про сучавські скарби як мету ханського походу 32). Лупул приїхавши з Рашкова відвідував то хана то гетьмана, заохочуючи їx до походу на Волощину. Кінець кінцем вислано Камамет-мурзу, що й привів з-за Дністра язиків-але здається вони ще не знали про капітуляцію Сучави 33). Можливого після його розвідки вислано властиву експедицію-козаків і частину Орди, і вона стрілася з вістунами капітуляції-що Лупулова родина і все добро, яке ще лишалось, впала в руки Стефанового і Ракоцієвого війська. “Ті козаки й Татари, що гетьман і хан виправили до Тимофія під Сучаву в поміч, не дійшли до Сочави днів за два, як довідалися, що гетьманича не стало, а козаки помирилися й пішли з Сочави з Тинофієвим тілом” 34).

Волоське експедиція ставала тепер безпредметовою і тим часом як у польськім таборі галасливо святкували капітуляцію Сучави, як визначний польський успіх, одинокий успіх яким кінець кінцем могла похвалитися вся ся гучна кампанія,-хан і Хмельницький мусіли перенести всі свої гадки на розправу з королем.

Примітки

1) Ся назва вагається: Борки чи Борки, тепер Великі і Малі Бірки над Тясмином, км. з 30 від Чигрина.

2) “Був я в козацькім обозі в Борках на ріці Тясмині, від Чигрина 30 верст, але в обозі Б. Хмельницького не застав, і мене з обозу привів до гетьмана до Чигрина підписок Андрій Скрицький. В Чигрині був я у гетьмана, і він мені казав, що король стоїть обозом за Старим Константиновим коло Чолганьского Каменя, і з ним велике військо, Поляки і Німці, а скільки тисяч, і хто начальники, і чи єсть там посполите рушеннє, того напевно невідомо. А твої государеві великі посли тепер теж в обозі під Чолганським Каменем(!), і честь їм від короля велика і корм іде великий; а приймав їх король в Варшаві і на стрічі було богато людей. А козацьке військо стоїть у зборі в Білій Церкві, сім полковників з козаками, і Ногайські Татари пішли теж під Білу Церкву; а скільки тисяч козаків і Татар, напевне невідомо. А в Борках у гетьманськім обозі козаків тисяч з десять. До Чигрина прийшов до гетьмана кримський посланець і сказав гетьманові, що йде йому в поміч сам кримський хан, але чи справді йде, чи ні, і скільки з ним людей, се (гетманові) невідомо. Гетьман чекає наступу короля і Поляків, а згоди з ним не сподіватись. Гетьманич Тимофій сидить у Сочаві в облозі з своєю тещею, і з ним 13 тис. козаків, а обложили його угорські та мунтянські люди. А господар волоський Василь на сім боці Дністра, і з ним людей до 100. Писав Тимофій до Чигрина до писаря Ів. Виговського, щоб він просив у його батька людей на виручку, але гетьман вагається (в том в розмышленье): післати сина виручити, так не буде з ким йому самому на Поляків стояти. Чекає твоєї государевої милости і хоче прислати післанцем рідного брата Виговського-але як його звати і з чим він його пошле не знаю”. Сівського столу 149 л. 51-3 (оповіданнє я перевів на перш. особу).