20) Перше — що лїтописна записка датує вхід Ярослава до Київа 1017 р., отже се мало стати ся на весну 1017 р., значить, як здатись на докладність сього датовання — кілька місяцїв по любецькій битві. Друге — при сїм входї стала ся в Київі велика пожежа, що понищила богато церков (Іпат. с. 100, Лавр. с. 138, пор. Тітмара VIII, 16), і се моглоб вказувати на неконче спокійний характер переходу Київа під власть Ярослава, хоч можна б припустити й просто припадковий огонь.
21) 1 Нов. 89.
22) Thietmari VII. 48, текст неясний: nilque ibi (у Болеслава) ad urbem possesam proficisse. B l Новг. під 1017 р.: „Ярославъ иде къ Берестию”. Сю звістку трудно прикласти до війни Ярослава з Сьвятополком 1018 р., скорше належить звязати з сею згадкою Тітмара; з того б вийшло, що Ярослав напав на забузькі землї Болеслава.
23) Про джерела й лїтературу кампанії 1018 р. див. прим. 2.
24) „Був у Ярослава Кормилець (пістун) і воєвода Будий, почав він глузувати з Болеслава, кажучи: от ми скипкою проткнемо твоє грубе черево — бо Болеслав був великий і тяжкий, ледво міг на конї сидїти. І Болеслав сказав своїй дружинї: як вам від тих глузувань не прикро, то я і сам піду на погибіль, і сївши на коня, поїхав у річку, а за ним його військо. Ярослав же не встиг урядити війська, і побив Болеслав Ярослава”. Замітний сей паралелїзм в оповіданнях про битви під Любечом і під Волинем: в обох одні одних зачіпають, і хто зачіпає, той побитий. Сей паралєлїзм, дуже звичайний в поетичнім обробленню подій, вказує на устну, народну, чи поетичну традицію, як джерело обох оповідань, і їх тїсну звязь між собою.
25) Що побут Болеслава в Київі був короткий, видно з того, що Тітмар ще записав поворот Болеслава (VII. 48), а умер 1 грудня) Ґаль натомість каже, що Болеслав пробув у Київщинї 10 місяцїв; Карлович догадувавсь, що се перенесено на старшого Болеслава з походу 1069 р. Подібним способом уважав він за перенесену з походу 1069 і подробицю Сказания, що Сьвятополк казав побивати Ляхів, і се примусило Болеслава утїкти з Київщини. Але се трохи труднїйше перенести, бо оповіданнє Сказания може (кажу: може — з огляду на звязані з сею памяткою непевности) бути дуже близьке своїм часом до походу 1069 р. З огляду на слова Тітмара, що Болеслав hilaris rediit з руського походу, не може бути мови про те, щоб він мусїв тїкати; але нїчого знов неможливого нема і в тім, що розквартированих на Руси Поляків десь побили, чи при, Болеславі чи без нього, і се потім народня память зложила на Сьвятополка: „безумный же Святополкь рече: єлико Ляховъ по городомъ, избивайте”.
26) Служба Борису і Глїбу (іваницька), Сказаніє, лїтописи.
27) „Поидоша противу себЂ и покрыша поле Летьскоє обои от множьства вои, БЂже пятокъ тогда, въсходящю солнцю, и приспЂ о то чинь Святополкъ с ПеченЂги, и състудиша ся обои, и бысть сЂча зла, ака же не бывала в Руси, за руки ємлюще сЂчаху ся, и поудолиємь кровь течаше, и съступиша ся трижды, и омеркоша бьюще ся. *И бысть громъ великъ, и тутенъ, и дожчь великъ, и молньямъ блистания, Єгда же облистаху молния, бльщаху ся оружия в рукахъ ихъ”. Цитую з іваницької служби Борису і Глїбу (с. 32-3) — в лїтописи нема кінця (від звіздки), в Сказанию ще меньше. Кінцеві фрази в описи служби одначе мають деякі подібности з описею Листвинської битви (буря, блиск зброї при блискавицї — див. низше). Проф. Голубовский (ор. с.) думає, що тут опись Листвинської битви запозичила з служби Борису і Глїбу, але се не певно, могло бути противно, а може бути й припадкова подібність, наслїдком того, що сї детайлї були loci communes дружинної поезії.
28) Іпат. с. 299.
29) Дуже можливо, що початок сїй лєґенді дало істнованнє в польськім скарбі меча з щербиною, описаного в Великопольській хронїцї — Моn. Pol. hist. II с. 483-4 (пізнїйше він зник: меч петербурського Ермітажа, що має бути, як здогадують ся, пізнїйшим польським коронаційним мечем, з XIV в., щербини не має — див. Sadowski Miecz koronacyjny polski Szczerbcem zwany, Rozprawy wydz. hist. XXX, Kopera Dzieje skarbca koronnego, 1904). Паралєлї з лєґендарної лїтератури до переказів про удар мечем див. у Цайсберґа Wurf und Hieb als Rechtsymbole in der Sage (Germania, 1868 с. 408 і далї): він зводить се до симболїки власности, граничних знаків.
30) Саґа видана в Antiquites russés т. II, переклад з примітками, де порівняно її оповіданнє з оповіданнями старших джерел, подав я в своїх Виїмках с. 109 далї.
31) Вестберґ, в спеціальнім екскурсї (Комментарій на записку Ибрагима ибн-Якуба) вказав, що Кенуґард північних саґ означає не Київ, а якусь північну, близшу до Новгорода землю. Се могло стати ся наслїдком того поминання з війною з Брячиславом, хоч caґa взагалї залюбки оперує північними ґеоґрафічними термінами (так розбитий Буріслейдо тїкає в Біармію, і т. и.), Прикладати цїлу саґу до війни з Брячиславом не можна, бо ся війна зовсїм не була анї довга, анї завзята, як видко з джерел (див. низше).