На працях Гердера виховувались українські учені М. Максимович, А. Метлинський.
Сталь (Stael), Сталь-Гольштейн за чоловіком, дівоче прізвище Неккер Анна Луїза Жермена (1766 — 1817) — французька письменниця, публіцист, теоретик літератури, автор численних романів, філософських та літературно-критичних творів. М. Грушевський має на увазі її працю «Про літературу, розглянуту у зв’язку із громадськими настановленнями» (1800).
Монтеск’є (Montesquien) Шарль Луї де Секонда (Secondat), барон де Ла Бред (1689 — 1755) — французький письменник.
Симеон Полоцький (до чернецтва Самуїл Омелянович Петровський-Ситніанович (1629 — -1680) — український, білоруський та російський письменник, педагог, церковний діяч, автор шкільних драм, поезій, один із організаторів слов’яно-греко-латинської академії в Москві.
Соболевський Олексій Іванович (1857 — 1929) — російський академік, автор ряду літературознавчих, мовознавчих та фольклористичних досліджень, упорядник збірників народнопоетичних творів.
Епіфаній Славинецький (? — 1675) — український і російський письменник, дослідник, педагог, викладач Києво-братської колегії, ректор першої греко-латинської школи в Москві. Його перу належить ряд праць, окрім згаданої: «Філологічний лексикон», «Громадянство звичаїв дитячих» та ін.
Євгеній Болховітінов — Болховітінов Євфимій Олексійович (у чернецтві Євгеній) (1767 — 1837) — російський історик, бібліограф, археолог, митрополит Київський з 1822 року, йому належить ідея розкопок Десятинної церкви, Золотих воріт та інших древніх пам’яток Києва.
Греч Микола Іванович (1787 — 1867) — російський філолог, письменник, журналіст, автор ряду романів, мовознавчих та літературознавчих праць.
Максимович Михайло Олександрович (1804 — 1873) — видатний український та російський учений-славіст, ботанік, фольклорист, перший ректор Київського університету з 1834 року, чл. кор. Петербурзької АН.
Шевирєв Степан Петрович (1806 — 1864) — російський критик, історик літератури, поет, академік Петербурзької АН, автор філософськопейзажної лірики, історичної поезії, теоретичних і літературно-полемічних статей.
Буслаєв Федір Іванович (1818 — 1897) — російський мовознавець, літературознавець, історик мистецтва, фольклорист. М. Грушевський, очевидно, мав на увазі його праці про історію літератури та мови Древньої Русі і фольклористичні дослідження «Про вплив християнства на слов’янську мову. Досвід історії мови за Остромировим євангелієм», «Досвід історичної граматики російської мови», «Історична хрестоматія церковнослов’янської і давньоруської мов», «Про епічне вираження української поезії», «Російська поезія 17 ст.», «Про народність у давньоруській літературі та мистецтві», «Російська поезія XI і поч. XII ст.», «Найдревніші епічні легенди слов’янських племен».
Пипін Олександр Михайлович (1833—1904) — російський історик літератури, академік Петербурзької АН, автор ряду праць з російського та українського фольклору, етнографії, зокрема «Історії слов’янських етнографій», тощо.
Гервінус (Genintts) Георг Готфрід (1805 — 1871) — відомий німецький історик. Як учений сформувався під впливом професора Гельденбергського університету німецького історика Шлоссера Фрідріха Крістофа (1776 — 1861), його праця «Вступ до історії XIX ст.», перекладена російською мовою М. Антоновичем (СПб., 1864), була заборонена в Німеччині. Особливе значення мають праці Гервінуса «Принципи історіографії», «Історія німецької національної літератури», восьмитомна «Історія XIX ст.» та ін.
Сент-Кев (Sainte-Beuve) Шарль Огюстен (1804 — 1864) — французький критик, письменник, основоположник біографічного методу дослідження історії літератури, який підготував психологічну теорію творчості кінця XIX — поч. XX ст.
Веселовський Олександр Миколайович (1838 — 1906) — видатний російський учений, історик, теоретик літератури, фольклорист, автор численних досліджень історії словесності, зокрема «Історичної поетики», «Досвіду з історії розвитку християнської легенди», «З історії розвитку роману й повісті» та ін.
Костомаров Микола Іванович (1817 — 1885) — видатний український історик, прозаїк, поет, драматург, фольклорист і етнограф. Floro перу належать збірки поезій, драматичні твори, фольклорні записи. Особливу цінність мають дослідження «Про історичне значення російської народної поезії», «Слов’янська міфологія», «Південноруські літописи, відкриті і видані М. Білозерським», «Пам’ятники старовинної російської літератури. Видані графом Григорієм Кулішовим-Безбородьком. Повісті релігійного змісту, древні повчання і послання, витягнені з рукописів Миколою Костомаровим» та ін.
Потебня Олександр Опанасович (1835 — 1891) — видатний український мовознавець, літературознавець, фольклорист, один з основоположників психологічного методу дослідження словесності. Говорячи про відродження уваги до давньої літератури, М. Грушевський, мабуть, мав на увазі дослідження О. Потебні «Із лекцій по теорії словесності», «До історії звуків російської мови», «Із записок по теорії словесності» тощо.
Драгоманов Михайло Петрович (1841 — 1895) — видатний український історик, фольклорист, літературний критик. Для висвітлення історії української літератури від давнини до сучасності особливе значення мають його праці «Малорусія у її словесності», «Новий погляд на великоруський богатирський епос», «Дві Південноруські інтермедії початку XVII ст.», «До історії вірша на Україні» тощо.
«Молодик» — український літературно-художній альманах (1843 — 1844), видавав у Харкові й Петербурзі Іван Бецький за сприяння Г. Квітки-Основ’яненка, М. Костомарова та ін.
Вагилевич Іван Миколайович (1811 — 1866) — український письменник, фольклорист, археолог, учасник гуртка «Руська трійця», брав участь у виданні фольклорно-лїтературних альманахів «Русалка Дністровая». (1837) та «Вінок русинам на обжинки» (1846 — 1847).
Головацький Яків Федорович (1814 — 1888) — відомий український поет, фольклорист, професор Львівського університету. Учасник гуртка «Руська трійця», один із упорядників альманаху «Русалка Дністровая».
Вахлер (Wachler) Иоганн Фрідріх Людеіг — німецький історик літератури (1767 — 1838); найвизначніші праці: «Deutschen Vorlesungen über die Geschichte der Nationalliteratur», «Geschichte der historischen Forschung und Künst», «Lehrbuch der Literaturgeschichte».
Прижав Іван Гаврилович (1827 — 1885) — російський етнограф, автор статей, нарисів. Крім праці, згаданої М. Грушевським (повне видання було здійснено лише 1958 р.), йому належить кілька студій над українською літературою, наприклад "Кобзар" Т. Г. Шевченка» (1857), звернення-прокламація до українського народу «Лист до громади» та ін.
«Руська правда» — збірник норм давньоруського права XI — XII ст„ що впливав на розвиток правових законів українського, російського, білоруського та литовського феодального права в період Київської Русі. Перші списки її були знайдені В. М. Татищевим 1738 р.
«Олегові договори» — Договори давньоруського князя Олега (? — 912), який з 879 р. князював у Новгороді при малолітньому Ігорі. Вбивши київських князів Аскольда і Діра, Олег оволодів Києвом (911 р.), здійснив похід на Візантію і примусив її підписати вигідний для Русі договір.
Платон, справжнє ім’я Арістокл (427 — 347 до н. е.) — давньогрецький філософ, засновник філософської школи — Академії в Афінах, учень Сократа. Філософська концепція Платона трактувала світ матеріальний як відображення тіні світу ідей. Світ незмінних потойбічних ідей — «Світ за Платоном» — є прообразом світу речей і метою, яких вони прагнуть. Платон відстоював ідею створення світу Богом.
Ніцше (Nietzsche) Фрідріх (1844 — 1900) — німецький філософ-ідеаліст, котрий в об’єктивному світі абсолютизував волю, інстинкт й інтуїцію, в основі розвитку «успільства вбачав боротьбу двох протилежних сил — сильних і слабких.
Ковалевський Максим Максимович (1851 — 1916) — український історик, видавець журналу «Вестник Еврожы», учасник енциклопедичного видання «Український народ в його минулому і сучасному». Йому належать дослідження «Нарис походження і розвитку сім’ї та власності», «Економічне зростання Європи до виникнення капіталістичного господарства», «Общинне землеволодіння в Малоросії у XVIII «т.».