Вовк (Волков) Федір Кіндратович (1847 — 1918) — український антрополог, археолог, фольклорист, етнограф, автор досліджень «Етнографічні особливості українського народу», «Антропологічні особливості українського народу».
Ендосмос — процес просочування із зовнішньої сфери всередину середовища.
Екзосмос — процес просочування із середовища назовні,
ПОЧАТКИ І РОЗВІЙ СЛОВЕСНОГО МИСТЕЦТВА
Підтримуючи психологічну теорію про аналогічні процеси розвитку мов і художніх образів, М. Грушевський, наголошує на синкретичності первісного мистецтва.
Шлегель (Schlegel) Фрідріх (1772 — 1829) — німецький історик літератури, критик, поет, філософ, мовознавець. М. Грушевський цитує його працю «Розмова про поезію» (1800).
Вундт (Wundt) Вільгельм Макс (1832 — 1920) — німецький психолог, філософ-ідеаліст, фізіолог, мовознавець, один із засновників експериментальної психології.
Розвій і диференціація словесності
Гіпотезу М. Грушевського підтверджують праці інших дослідниківЕ. Тайлора «Первісна культура», Д. Д. Фрезера «Золота гілка», «Фольклор у „Старому завіті“» та ін., В. Я. Проппа «Історичні корені чарівної казки» та ін.
СОЦІАЛЬНА І КУЛЬТУРНА ОБСТАНОВКА УКРАЇНСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ
Розділ присвячений відомому українському ученому-історику, етнографу, фольклористу, професору Київського університету Антоновиау Володимиру Боніфатійовичу (1834 — 1908).
Чорноморсько-дунайська доба. Боротьба культур
Для вченого, котрий через відсутність незаперечних наукових доказів лише проектує певні припущення про дійсний стан життя людей в ту чи іншу епоху, особливо важлива відмова від категоричності, вибір стилю роздумів, як, наприклад, робить це М. Грушевський, описуючи писемну традицію східних слов’ян. Аналізуючи величезну історію кочівництва численних племен, які населяли тоді землі теперішньої України та сусідні з нею, зокрема причорноморські та придунайські, він наголошує на синкретизмі культур Чорномор’я, відголоски яких знаходимо сьогодні у творах фольклору, в естетичному, художньому мисленні нашого народу, в типології поетики фольклорних жанрів різних націй.
Доба києво-галицько-волинська та її пізніші відгомони
Ця тема глибше і конкретніше знайшла своє втілення в «Історії Уккраїни-Руси». У даному томі цей розділ ілюструє класові та національні суперечності, котрі відбувалися на українських землях із середини X ст. до середини XIX ст. За ці десять століть народ сформувався на території України в національне ціле у вимушеному спілкуванні з багатьма традиціями інших народів, що полишило слід у творах різних жанрів, типології художніх образів, мовному масиві, символіці тощо.
Поза сумнівом, різні релігійні впливи — православ’я і католицизм — не пройшли безслідно для міфологічного мислення, ритмічної організації, так би мовити, «архітектури» фольклорних творів.
Таким чином, M. C. Грушевський цілком логічно підводить грунт для наступного питання в аналізі фольклорно-літературної історії України.
СТАРШІ ВЕРСТВИ УКРАЇНСЬКОЇ УСНОЇ ТРАДИЦІЇ
Дослідження міфологічного мислення на полі конкретної історії формування і життя нації, реконструкції її мовного світу у зв’язку із психологією мислення належить саме видатному українському вченому О. Потебні. і
Золя (Zola) Еміль (1840 — 1902) — французький письменник, розробив теорію натуралізму (праці «Романісти-натуралісти», «Експериментальний роман» тощо), втілював її у своїх творах «Жерміналь», «Пастка» тошо). Уже в 70-х роках минулого століття навколо Золя сформувалася натуралістична школа: Г. де Мопассан, Ж- К. Гюїсмано, А. Сеар, Л. Енник, Е. де Гонкур, А. Доде та ін.
Штейнталь (Steinthal) Гейман (1823 — 1899) — німецький філософ і мовознавець, один із основоположників психологічного методу в мовознавстві.
Гумбольдт (Humboldt) Вільгельм (1767 — 1835) — німецький мовознавець, один із засновників Берлінського університету, прихильник психологічного методу в мовознавстві, основоположник порівняльно-історичного методу вивчення мов.
Відгомони творчості родоплемінних часів
Цінність цього розділу перш за все в спробі проаналізувати поетичну структуру і належність до певної традиції обрядової, ліричної та історичної поезії з погляду музикознавчого. Порушуючи притаманну фольклористично-літературознавчим дослідженням форму, взявши на озброєння музикознавчий метод досліджень Ф. М. Колесси, М. С. Грушезський переконливо доводить оригінальність, «місцевість» української ліричної традиції, наявність у найдавніші часи кількох типових форм творчості обрядової поезії та речитативних жанрів — замовлянь, голосінь і героїчних «слів» — величань, епічних жанрів — дум.
Традиції музикознавчого дослідження історії народної поезії, народної епохи, започаткованої в минулому М. Лисенком, Ф. Колессою, О. Колессою, О. Потебнею, М. Грушевським, розвинулися в пізніші часи. Чимало відповідей на поставлені проблеми, крім наукових джерел, наведених ученим, можна знайти у таких дослідженнях: Гнатюк В. М. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // Гнатюк В. /VI. Вибрані статті про народну творчість. К., 1966; Гордійчук М. М. Про музичні особливості народних дум та історичних пісень // Історичний епос східних слов’ян. К-, 1958; Іваницький О. І. Композиційні особливості взаємодії слова і музики в українській народній пісні: Автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. К., 1972; Лященко І. Ф. Національні традиції в музиці як історичний процес. К., 1973; Грица С. Й. Мелос української народної епіки. К., 1979.
Глюк (Cluck) Хрістоф Віллібальд (1714 — 1787) — чех за національністю, представник віденської класичної школи, реформатор опери XVIII ст., автор опер «Орфей і Еврідіка», «Іфігенія в Тавріді» тощо.
Пісня про Штефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш» докладно аналізується І. Я. Франком у його «Студіях над українськими народними піснями»: Франка І. Я. Твори; В 50 т. К., 1983. Т. 43.
Перетц Володимир Миколайович (1870 — 1935) — російський та український історик літератури, академік Петербурзької АН, дослідник давньоруської і давньої української літератури, фольклору, палеографії, текстології, методології літератури тощо.
Соболевський Олексій Іванович (1857 — 1929) — російський учений, мовознавець, фольклорист, дослідник літератури, академік Петербурзької АН.
Обрядові дії
Даний розділ автор «Історії української літератури» розглядає з погляду міфологічної психології давньої людини. М. С. Грушевський зауважує, що цінними тут є праці англійського етнолога Д. Д. Фрезера, в яких цитується й український етнографічний матеріал. Учений мав на увазі видане в минулому столітті (1890), нині перевидане (в 30-х і 80-х роках XX ст.), дослідження про походження релігій народів світу «Золота гілка», Матеріали, зібрані англійським етнологом, стали основою багатьох досліджень пізнішого часу, зокрема праці В. Я. Проппа «Історичні корені чарівної казки», «Весняно-літні календарні обряди росіян, українців, білорусів» В. К. Соколової, «Зимова календарна поезія західних і східних слов’ян» В. К. Виноградової, «Величальні пісні українського народу» О. І. Дея тощо.
Молитви і закляття
Бібліографічний матеріал, поданий М. Грушевським до цього розділу, досі залишається найбагатшим з погляду фольклорних записів. На жаль, через вульгарно-соціологічну течію в радянській фольклористиці, боротьбу з міфологічними жанрами, релігією та замовчування багатьох жанрів, у котрих у тій чи іншій мірі проявлялися мотиви релігійні, замовляння, а тим паче молитви, фактично вилучалися з фольклористичного обігу; в підручнику для вузів «Українська народна поетична творчість» (К., 1965) вони розглядалися як винятково поетичні твори з утилітарним, переважно господарським або політичним характером (антикріпосницькі, антипанські). Грушевський коментує поданий матеріал з погляду історичних впливів, не намагаючись реставрувати їхню ритміку, символічне значення окремих розділів, поетичний склад, котрий зумовлює той лікувальний ефект, якого досягає замовляльний. З розвитком природничих наук, психології як одного з продуктів людської і космічної енергії постає потреба вивчати замовляння і молитви у їх ритмічній, поетичній організації, як одного із факторів організації біоенергії людини. Фактично досі ніхто не дав такої повної характеристики цих жанрів.