1 «Соловейчику, пташку, пташку,
Чи бував же ти в садку, в садку,
Чи видав же ти як мак сіють?
Ой так, так — сіють мак!..
або: Горобчику, пташку, пташку,
Чи бував же ти в нашім садку?
Ой був, був. — Що ж ти чув?
Сіють мак і морковицю
Й пастернак.
(Квітка Українські Мельодії. № 35, стих дещо змінений).
2 Порівняти з наведеною піснею про мак таку старшу, очевидно, форму «макового» хороводу:
При долині мак, при широкій мак,
Ой мак чистий, головистий і коренем коренистий.
Молодиї молодці, завивайте головиці,
Станьте ви в ряд, тут буде мак (Чуб., с. 47).
Вар [іант]: Мої любі маковочки,
Сходітеся до купочки...
Постійте, дівчата, як мак на горі (ів.).
Тут ще досить ясно виступає магічний жест, вегетаційний обряд.
Багатство руху, тісне об’єднання словесної музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в веснянкових грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості, коли в нім більше розглянутись. Пісенні тексти, т[ак] ск[азати] лібретто дій, дуже прості й небагаті змістом; величезну ролю грають повторення, зміст наростає дуже поволі; пісня загалом стоїть на другім плані, за танцем і ритмом. З другого боку — незвичайно цікаві елементи діалогу, драматичної дії, котрі тут бачимо. Вони переважно дуже примітивні, але переходили також і в більш розвинені драматичні форми. Маємо їх тепер в весільнім обряді, а правдоподібно, що таких драматизованих дій було багато і в сім вегетаційнім репертуарі. Напр. похорони й оплакання Коструба, яке заховалось в дуже убогих останках, або Купальна дія, що також звелась нині до незначних останків, могли мати колись далеко багатші драматизовані форми. Форми антифонного співу двохорової дії виступають і тепер іще дуже сильно в сім конгломераті останків різних старих обрядів соняшного календаря, що зістались в нинішнім веснянім циклі. Лиш, кажу, їх ще треба пошукати 1.
1 Двадцять літ тому російський історик літератури Е. Анічков зробив цінні початки в сім напрямі в своїй двотомовій праці: Весенняя обрядовая пЂсня на ЗападЂ и у насъ (Сборникъ отд. рус. языка Петерб. академій, т. 74 і 78, 1903 і 1905). Перевів паралелі між західноєвропейськими і слов’янськими весняними обрядами, розвиваючи вище цитовану тезу Ніцше про розвиток поезії з обрядового закляття, в дусі магічної теорії англійського етнолога Фразера, і притяг до сього дещо й українського матеріалу. Небагато, розуміється. Належало б нам хоч і з деяким опізненням, зате використовуючи новіші соціологічні і фольклорні помічення, перевести сю роботу повніше і глибше, використовуючи зібране вже і розглядаючись за недосить завваженим досі. Нижче читач знайде огляд українського календаря і зв’язаної з ним обрядовості; я був би рад, щоб він послужив заохотою до ширшої колективної української праці в сім напрямі.
Вертаючись до магічного елемента в обрядовості, я зазначу далі, що не самі лише гри і хороводи повні ними. Напр. закликання весни, котрим розпочинається весняний цикл, звісне в білоруських варіантах.
Да поможи, Боже,
весну закликати,
на тихо лЂто, но ядряно жито —
жито и пшаницу,
усякую пашницу.
(Безсоновъ, БЂлор. п., 181).
такі «весняночки»:
Ой весна, весна,
да весняночка,
ой де ж твоя донька,
та паняночка,
опис весняних дарїв:
Ой весна-красна, що нам винесла?
Ой винесла тепло, і добреє літечко,
Малим діткам — ручечки бити,
А господарям поле орати...
(Чуб., 109).
всі вони, в своїй основі, являються не простим привітом приходові весни, а магічним обрядом, котрим весна дійсно закликається, кличеться, велиться їй прийти волею сих кликунів, які виходять для сього на горбки, вишки, дахи 1.
Сьому відповідають такі ж колективні закляття мороза, зими і смерті, що виголошувались, очевидно, паралельно з очищенням землі огнем від усякої нечистоти, що відбувались при тім — і заховались в практиках різдвяних новорічних, в огнях великого четверга і великодньої ночі та в різних обрядах очищення 2. На жаль, самі закляття звісні тільки в не досить певних варіантах: Чубинського, нібито з збірника Куліша, з Проскурівського повіту (с. 180), але тотожнім з варіантом Головацького (II, 530):
Смерте, смерте, іди на ліси,
Йди на безвість, йди на море,
І ти морозе, великий і лисий,
Не приходь до нас із своєї комори!
Смерть з морозом танцювала,
Танцювала і співала
А за море почвалала.
Чуб., 180 весн.,
і новішим варіантом з того ж Підгір’я:
Смерть з морозом танцювала
Та за море десь пігнала,
Пішла собі смерть у ліси
Побіг за нев мороз лисий.
І сидять там у темній норі
За водами у коморі.
Смерте, смерте, не вертайся,
Ти, морозе, не з’являйся —
Сидьте си там, не вертайте,
Нас пожитку не збавляйте,
Най нам сонце дальше гріє,
Жито, ярець скоро зріє 3.
Як було завважено 4 сі тексти належать до «собітчаного очищення огнем, зв’язаного з «царинними» обходами поля:
1 Матеріал, переважно великоруський, у Анічкова, І, с. 89.
2 Про новорічне очищення огнем і обрядове палення сміття згадував я принагідно вище. Дуже інтересні великоруські обряди оборювання жінками села від хороби і пошести — Терешенко, Бытъ рус. народа, VII, с. 41. Про vynošeni Smrti у чехів Зібрт в Ces. Lid, 1893.
3 Archiv XXVIII, як нижче. Анічков не завважив сього нашого закляття (котре б годилось підкріпити ще новими записами) — але навів паралельні тексти західнослов’янські й німецькі:
Smrt nesem ze vsi,
Novy lito vsi,
bud’te, pani, veseli
ze vam lito nesemy.
Tod aus, Tod aus,
Sommer un de Mee
Sommer mancherlee, etc.
4 Преміальна рецензія Веселовського на корпус Чубинського в Записках Петерб. академії, т. 37 (180), с. 185.
Сбором ідеме полон иесеме,
Мольме се Богу і всі посполу,
Жеби нас тучі не заходили,
Злиї вітрове не пановали:
Оборонь, Боже, гори-долини,
Гори-долини, наші царини!
Прийми, Божейку, труд-доржейку,
Же ми обійшли гори-долини,
Гори-долини, наші царини.
Кади ідеме, Бога слідеме,
Бога слідеме, Бога просиме.
Зароди, Боже, гори й долини,
Гори й долини, наші царини:
Наша царина преч поорана,
Срібло-злотом преч засіяна,
Стріцовим 1 перком заволочена.
(Голов., II, 246).
Ой на Яна на Купала
Купалася ластівойка,
Купалася і пуряла.
Аж ся річка роздягала.
Ти купайся, ластівойко,
А ти гори, собітойко,
Най нам марга ся розводить,
Челядойка пишно ходить.
Собітойка ясно горить,
Челядойка пишно ходить,
Собітойка догорає,
Челядойка проквітає 2.
Наведені «царинні» співанки мають уже легку християнську закраску. Вона характеристично вказує, де поділася з часом ся стихія магічної колективної дії: вона християнізувалась, перейшла в обряди, виконувані християнським духовенством, інакше була зломана і знищена сим же духовенством і ним порушеною адміністрацією, оскільки не розпустилась в «невинних» забавах підлітків або не перейшла в чисто поетичні форми величань і поздоровлень. З ними стрінемося потім, тут тільки два слова про те, як ставсь сей перехід.
Уже Потебня справедливо поясняв сей процес в колядковім матеріалі 3.
1 Струсевим, страусовим.
2 Записи проф. Калужняцького в Archiv f. Sl. Phil., т. 27 і 36.
3 Я процитую нижче се пам’ятне його слово.
Ті описи багатства, життя, краси, мудрості господаря, котрі містять вони, се не прості поетичні прикраси-перебільшення: се магічні закляття на щастя, оперті на вірі в чудодійну здібність слова наводити те, що ним сказане. Коли колядники малюють в таких перебільшених рисах багатство дому, несчисленні урожаї, безконечні стада господаря, вони зовсім не мають заміру описувати дійсність, і так не розуміють того хазяї — се була б нераз занадто гірка іронія! Колядники своїми розкішними образами накликають се багатство, щастя, шану і славу на свого господаря, — так як веснянщики накликують весну з її дарунками. Обрядові і пісенні поздоровлення і величання — се рід закляття на щастя, на здоровля, котре й досі заховалося в усній традиції.