Як поетичні і музичні твори вони ціняться й поза своїм принагідним ужитком, рецитуються жінками й дівчатами при роботі, на сходинах, і таким чином найбільш поетичні і мелодійні варіанти мають тенденцію закріплятись 2. Найбільш влучні і уподобані форми зараз переймаються й поширюються, і так мабуть треба розуміти замітку деяких записувачів, що «тексти голосінь з кожним роком зміняються» (с. 29). Голосіння ціниться як музикально-поетичний твір. Та й справді цілі категорії ліричних пісень (особливо весільні) стоять в найтіснішім спорідненні з ним.
1 Ф. Колесса. Про генезу укр. дум, с. 90 — 1. Наведу звідси ще характеристику виконання: «Голосільні мелодії мають форму свобідного речитатива, отже не укладаються в музичні такти та в ритміці і фразуванню зовсім достосовуються до потреб тексту. Се співана декламація, причім кожному складові тексту відповідає звичайно одна дрібна нотка мелодії, вісімка або шіснайцятка, зовсім так, як у думах і в рецитаціях. Лише в окінченнях фраз подивуються протяжні тони».
2 Крім наведеного вище (с. 118), ще отсі замітки з Курщини: «Як почують де-небудь, що яка-небудь женщина гарно голосила, і собі стараються заучить найзуст всі її причоти. А щоб не забуть того причоту, що вона чула, то кожна женщина у себе дома сидячи за прядивом нескільки раз повторить про себе: пряде і миркоче собі під ніс... Як вийдуть в празник або в неділю на вулицю — перебалакають і перелічуть, скільки за цілий год умерло людей в силі, хто як голосив — хто гарно, хто нескладно, і тут вони повторюють дословно, хто як голосив, які слова причитували» — с. 30.
Робоча пісня. Ідея магічної сили ритму і слова лежить також в основі іншої многоважної в історії ритміки, тоніки і поезії категорії творчості — робочої пісні. Чисто фізичним значенням ритму, що економізує трату енергії, надаючи їй правильно розмірений темп, тут справа не вичерпується. Людина відчувала містичну, магічну силу музикального ритму над роботою, над матерією, над доохресним світом, — але з сим переконанням в’язалось таке ж глибоке, хоч і не дуже ясне переконання в магічній же силі слова, яке, малюючи словесний образ, прискорює утворення реального явища, отже помагає роботі і наближає її результат. Тут маємо один з яскравіших проявів глибокого, одначального сполучення творчої сили ритму і слова, що робило поезію великою, творчою, конструкційною силою, і в нім визначну ролю давало саме робочій пісні 1.
На жаль, українська робоча пісня зостається недослідженою і взагалі дуже мало звертала на себе увагу. В класичній праці проф. Бюхера про роботу і ритм, серед матеріалів усяких інших, більше і менше співучих народів, пісень українських нема зовсім. Правда, ще у найстарших збирачів українських пісень фігурують такі категорії, як пісні косарські, гребецькі, обжинкові й т. д. Але вони не студіювались ніколи з ритмічного боку, на те, щоб вияснити зв’язок їх темпа і ритму з темпом праці — так, як се було зроблено Бюхером, на різних прикладах пісень, що супроводять товчення зерна, мелення на жорнах, сапання землі і т. д.
З текстуальної сторони наші пісні не раз носять сліди дуже пізнього часу — праці на поміщицьких ланах, на заробітчанських плантаціях. Така, напр., серія «робочих пісень» опублікована тридцять літ тому В. Милорадовичем, на жаль, без мелодій 2.
1 Див. вище с. 30 і 36.
2 Наводжу з сеї збірки кілька більш інтересних, на мій погляд:
Ой ти ранку, ранку,
Ховайся у ямку,
А ти, підвечірку,
Ховайся в ганчірку!
Недалеко край,
Боже, помагай!
Ще й до обнижка,
Там пирогів діжка,
Ще й до борозни —
Боже поможи!
Ой дай, Боже, з неба,
Чого нам треба!
Дай, Боже, дощ,
Аби не мороз,
На панове сіно
Щоб каменем сіло.
Хоть неділь на п’ять,
Аби погулять!
Хоть неділь на сім,
Погулять усім!
Ой матінко вишня,
Десь я й у вас лишня,
Що ви мене в срок послали,
Де я не привишна!
Ти думаєш, ненько,
Що тут мені добре,
Прийди, ненько, подивися,
Яке мені горе!
Милорадовичъ, Рабочія пЂсни Лубенскаго уЂезда Полтавской губ., собранныя въ 1890 — 93 гг. — K. Старина, 1895, кн. X.
Такий же пізній характер мають тексти пісень, опубліковані тепер в кількох варіантах К. Квіткою (Етнографічний Збірник Україн. Наук. Тов. в Києві, т. II, 1922):
Ой паночку наш, | нам додому час,
Час і пора | нам до куріня!
А вже сонце котиться, | нам додому хочеться,
Хочеться давно, | а ми не йдемо,
А ми не йдемо, | приказу ждемо,
Приказу ждемо | од пана свого.
Але я думаю, що і в ритмі робочої пісні заховалось немало від старої традиції, і з текстуальної сторони в ній теж- можна знайти не одно, що задержало в собі прикмети старої поезії. Такі, напр., пісні з Великої України:
Коли б, Господи, повечеріло,
На моєму серденьку повеселіло!
Не заходь, сонце, не заходь
На великий переход!
Сонце за берізку,
А ми на доріжку,
Сонце на ялинку,
А ми через нивку!
Нуте, нуте, до межі —
Вареники у діжі!
Приспів: Ой нуте, робіть,
Себе не баріть!
Нуте, нуте, по п’ять —
Варенички киплять!
Не будете пильнувать,
Тут будете ночувать!
Ми то женчики, ми то,
Пожали всейке жито,
А другії ліниві —
Стоїть жито на ниві.
Добра нивонька була,
Сто кіп жита зродила,
І ще ся похвалила,
Копу перечинила!
Запрягайте воли,
Поїдем до діброви,
Сосноньки витинати,
Копоньки підпирати!
Ой добра ніч, широкеє поле,
[Широкеє поле], жито ядренеє,
Добра ніч, на здоровля!
Жниці молодиї, серпи золотиї,
Приходьте завтра раненько —
Як соненько зійде, росиця опаде!
Та приносьте по бохону хліба,
[По бохону хліба], по білому сиру.
Вже соненько зійшло, росиця опала,
А мої жнійки не бували!
Чи поморилися, чи потомилися!
Чи на мене, нивку, забулися?
Ми не зморилися, не повтомлялися,
На тебе, нивку, не забувалися.
Ой чиє ж то поле зажовтіло стоя?
Іванове поле зажовтіло стоя!
Женці молодиї, серпи золотії!
Ой чиє ж то поле задрімало стоя?
[N-ове поле задрімало стоя],
Женці все стариї,
Серпи поламанії
Ой чиє ж то поле
Заспівало стоя,
Заспівало, заспівало
Нашої пані поле,
Заспівало стоя.
Ой літає соколонько по полю,
Заганяє челядоньку додому:
Ой, до дому, челядонько, додому!
Вигуляла все літечко по полю,
Вигуляла все літечко і жнива,
Не боліла головонька і спина —
Широкая нива втомила,
Що й вечеря теперенька не мила 1.
1 Чубинський, III, Nr. 4, 7, 10, 23, 31, 35, 51.
В галицькім збірнику Ів. Колесси зазначені, напр., як уживані при дожинанні лану:
В гору, сонінько, в гору,
Най я нивоньку дожну!
Ой лане, ланочку,
Повідж нам правдочку,
Чи будемо в кінці,
Чи підемо в вінці?
Будеш, доню, будеш,
Лиш ланочку діжнеш.
Дивувалися ліси,
Де ся поділи вівси?
Женчики позжинали
Желізними серпами,
Біленькими руками!
Натяки на працю на панськім лану, самі по собі, не повинні нас настроювати безнадійно: перше ніж співатись при роботі на «пана», сі пісні могли лунати на толоці свого ж сусіда, у свого «боярина» і т. д.
Поза тим елементи старої робочої пісні, я думаю, треба шукати в веснянкових грах і піснях, де згадуються різні господарські роботи. Перше ніж вони перейшли на забаву або на форму парування, вони могли служити і робочими піснями і магічними закляттями. Напр. пісня про просо «А ми просо сіяли», безсумнівно, дуже стара пісня, котру ми маємо в формі хороводу для парування, вона в основі своїй, мабуть, має робочу і заразом магічну (вегетаційну) пісню.