З другого боку, треба відповідно оцінити і сей факт, що в сих обрядах і святах елемент релігійний, культовий, магічний з часом все більше витіснявсь і заступавсь елементами забави, і то забави еротичної, в широкім розумінні слова: зближення і парування молодіжи, приготовлювання і зав’язування подружжя. Я вже вище зазначив і тільки що повторив се помічення, що дії вегетаційні, обряди розбудження благодійних сил природи і розмноження поживи зійшли на прості забави, відправлювані здебільшого самими тільки дівчатами або дітьми, то значить елементами найменше, звичайно, покликаними до таких церемоній, поки вони мають серйозне культове чи магічне значення. Разом з тим до початкових магічних формул і дій поначіплювалися мотиви з тої сфери, яка, властиво, одна інтересує молодіж: любові, парування й подружжя. З мотивів основних поробилися прості заспіви, інтродукції, рефрени; до старих форм влився цілком новий зміст. І се треба сказати про цілий ряд старих свят, з котрими зв’язались різні моменти парування. Вічний і непереможний Ерос запанував над іншими елементами життя; мотиви любові і парування виявили більш живучості, ніж що, і дуже часто покрили собою мотиви старої натуралістичної релігії, сільськогосподарської магії, культу одшедших і т. д., котрі колись грали далеко показнішу, або навіть і центральну ролю.
В значній мірі се показало себе і на тім святі, яке не тільки найбільше заховало в собі елементів хліборобської поезії, але й зібрало та сконцентрувало наоколо себе значну частину того, що було давніше зв’язане з іншими святами, особливо з тими, які з часом ослабли, занепали й затратили свій початковий характер. Кажу за свята різдвяні, в широкім розумінні, котрими звичайно відкриваються новіші огляди народного рокового кругу, і вони в нім справді займають тепер центральне місце, поволі зібравши наоколо себе трохи не всю суму старої господарської магії і культу, які встигли зацілити під натиском церкви та її календаря.
Щоб пізнати останки старої словесності, зв’язані з обрядовим кругом, я думаю, се буде найкраще, коли пройдемо самі сим кругом, крок за кроком, пізнаючи останки старого світогляду і зв’язані з ним форми поетичної творчості. Стежка не буде дуже гладка, бо наш річний календар досі не розроблений з такого обрядово-поетичного становища. Я вище висловив свої побажання на сю тему. Тим часом виберемо головніший матеріал, не претендуючи на повне вичерпання сеї теми, дуже багатої і складної 1.
1 Підставою послужить огляд календарного року, споряджений Чубинським і виданий під доглядом Костомарова в IV т. Трудів этногр. — статист. экспедиціи (1872). З попередніх особливо цінні календарі Максимовича і Мик. Маркевича (Обычаи, повЂрья и кухня малороссіянъ). З новіших — ряд дуже цінних записок в Матеріалах до етнології львів. Наук. Товариства і Етнограф. Збірнику: Шухевича з Гуцульщини, Франка, Зубрицького, Ф. Колесси з Бойківщини, Жатковича з Закарпатської України, Доманицького з Волині, Дикарева з Слобідщини/ Цінний також календар з Слобідщини п. Іванова в XVIII т. Сборника харьков. ист.-фил. общ., в т. V — з Херсонщини, і т. ін.
Річний сільськогосподарський круг і його обходи. Цикл новорічний. Старий річний круг починався місяцем перед «Колядою». Доволі ясно вирисовується приблизно двотижневий період між Воведенієм (21 падол. старого числення) і Варварою (4 грудня ст. ст.), що приблизно відповідає римським брумаліям. Варто завважити: брумалії особливо популярні були якраз в тракійських краях — на тім грунті, де розвивались стичності слов’янсько-тракійські, під впливами римської і грецької культури, котрих значення для доби розселення я зазначив. Сей святочний цикл обіймав тут пізніше 24 дні, по числу букв грецького альфабету, від 24 падол. до 17 грудня ст. ст. Свято зими, «бруми», найкоротших днів і найдовших ночей, воно в сих сторонах було заразом святом вина і розродження — хороводів на честь Діоніса, в котрих виступали замасковані, переряджені чоловіки і жінки, з лицями, вимащеними винною гущею, соком шовковиці і з різними символами розродження. Правдоподібно, свято Воведенія у нас потім притягнуло до себе обряди і церемонії, зв’язані з сим календарним періодом, але загалом з них мало що зісталось, бо одно втягнене було потім різдвяним циклем, інше розпустилось в досвітчаних забавах. Може бути, одначе, що й збирачі не звертали досить уваги на сі менше замітні повірки і церемонії. Все-таки деякі подробиці доволі ясно характеризують кінець одного хліборобського, господарського періоду і початок другого власне в зазначенім вище періоді між Воведенієм і Варварою.
До Воведенія можна копати землю, від Воведеній до Благовіщення не можна; жінки запасають глину до Воведенія. Сліди аналогічних повірь, зв’язаних з водою, виступають також в деяких записках. Від Воведенія до дев’ятого четверга не годиться бити білє на воді праниками, бо то шкодить ниві, приводить тучу. З сих самих мотивів коноплі треба потерти до Воведенія. Хто їх тре по Воведенію, накликає тучу (бурю). В зв’язок з сим треба поставити обряди посівання коноплі і льну під Андрія, хоч воно тепер робиться нібито для вороження.
Початок нового господарського року в воведенських повір’ях виступає ясно. Хто перший прийде рано до хати, буде першим «полазником» на новий рік (полазити в серб. — навідати): він приносить добро або лихо. Тому сусіди стримуються заходити зрана до чужої хати на Воведеніє, так само як на Різдво і Великдень, щоб потім не було примови, що то вони принесли нещастя. «Коли ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того з грошима, то се добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити — то се злий знак» 1.
1 «Нар. Календар» Франка в V т. Етнограф. Збірника, с. 205. По словам Галька (Нар. звычаи, II, с. 13), на гал. Поділлі «полазами» рахуються Воведеніє, Миколай, Анна і Різдво — четвертий і останній полаз. «Зле, щоб у ті дні хто інший, а не господар або принаймні хтось домашній перейшов перший обійстя. Тому кожен зривається зрана й іде дати худобі їсти, а прийшовши до хліва, поздоровляє худобу словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись, худібонько, здорова була, і я з тобою, з моєю жоною і діточками». Сі «полази», очевидно, зв’язані тут з початком нового року. Вони фігурують і в московських заборонах XVII в.
Як з іншими великими річними святами, і тут було, мабуть, свято померших. «На сей день Бог одпускає праведних душ подивитись на своє тіло, тому воно називається видінням, що душа дивиться на своє тіло» (Слобідщина).
З-вечера подекуди святять воду, передхристиянським ритуалом: береться воду в такім місці, де сходяться три води, проливають потім воду через полум’я, підставляючи миску, і така вода помагає на хороби і уроки. По півночі жінки сідають голі на порозі і прядуть самосівні коноплі. День перед тим і в саме свято обсипають корови сім’ям і мастять маслом вимена, щоб давали молока багато, і обкурюють їх з різними приговорами, аби ніхто не відбирав того молока. Варять густу «киселицю», щоб була густа сметана. Ворожать по різним прикметам, який буде рік (скільки на Воведеніє води, стільки на Юрія трави; як на Воведеніє вода, в літі молоко, і т. ін.) 1.
Інші повірки теж не безінтересні, але ще менше звертали на себе уваги (напр., 26 падол. вовче свято, — антипод весняного Юрія, — святкують св. Юрієві, щоб вовки не тягли худоби 2). Натомість загально знані, широко розповсюднені різнородні ворожіння на подружжя, тепер зв’язані з днями Катерини і Андрія 3. Спеціальні забави та гри мало звісні — хіба «кусання калити», себто «коляди» на св. Андрія, і деякі інші, менш замітні 4. Але, без сумніву, вони мусили мати місце в сім періоді — чи то на вільнім повітрі, коли погода того позволяла, чи то на зборищах хатніх, досить частих, котрих сезон розпочинається «курячою складкою» на Кузьму-Дем’яна,. 1 падол. Цілком ясно, що ми тут після періоду весільного маємо початок нового парування, яке закінчиться новим періодом весіль будучої весни або осени. Парувальні пісні, прив’язані тепер до різдвяного циклу, до весняних забав, до «улиці», мусили починатись в сім сезоні, і забави на Катерини і Андрія зістались, мабуть, слідом їх колишнього нагромадження на наших брумаліях.