Хор:
Слава Тобі, Христе Цару,
Що мій Коструб на цвинтару.
Лежи, лежи як колода,
Я молода як ягода,
Ой мене для тебе шкода!
Лежи, лежи, щобись не встав,
Бо до мене інший пристав.
Ноженьками затоптала,
Рученьками заплескала.
Сей похорон зв’язують з смертю Купала-Адонія, бачать в нім заворожування зерна і т. д. Але він може стояти в зв’язку і з похороном зими — маючи на увазі, що смерть в сій грі викликає не жаль, а радість. Правда, що єсть варіант і радісний («Ожив, ожив наш Кострубонько, ожив, ожив наш голубонько»), так що можна і се взяти за вихідний мотив. Але я позволяю собі звернути увагу ще на аналогію з великор. «Костромою», котрого теж аналогічно ховають весною або літом, а він означає також те сміття, що палиться на новий рік — Терещенко, VII, с. 116.
Та коли зміст гри не ясний, то в кожнім разі по формі се одна з найбільш інтересних дій, з початками драматичного представлення: неритмований діалог і пісенний хор.
Друга — стріча весни і привітання її. Мотив весняних дарів, представлених в величезній масі варіантів, північноукраїнських і білоруських, — привіт і заразом замовляння, по тому ж принципу величальних описів: описане має збутись, має прийти:
— Ой весна-красна, що нам принесла?
— Ой винесла тепло і доброє літечко!
Малим дітонькам побіганнєчко,
Старим бабонькам поседіннєчко,
Красним дівонькам на співаннечко,
А господарям на робітячко1.
— Весна красна, що нам винесла?
— Коробочку жита витрясла.
Старим бабам поседіннєчко,
А молодим погуляннечко,
А дівочкам по віночкові,
А хлопчикам по кийочкові 2.
Принесла вам літечко,
І зелене зілєчко:
Хрещатий барвінок,
Запашний васильок 3.
— Весна красна, що ти нам принесла?
— Коробочку з веретільцями,
А скрипочку із червінцями.
Старим дідам по києчку,
Старим бабам по серпочку,
Малим дітям по яблочку,
А дівчатам по віночку,
А хлопчатам по батожочку
(Волинь).
Малим діткам — ручечки бити,
А дівонькам та й погуляти,
А господарям поле орати,
А господиням кросенця ткати,
А старим дідам раду радити,
Раду радити — пиво варити,
А к якому дню — свят Великодню.
(Підляше — варіант поправляю).
Мотив сей дуже часто виступає при забавах як вступ до сатиричних паралель дівоцького і хлоп’ячого стану, дівоцької і парубоцької краси, в такій приблизно формі:
Рання весна вскресла —
Що же сь нам принесла?
Принесла я росу — дівоцькую красу,
Дівоцькая краса, як навесні роса,
В меду ся купала, в вині випливала,
Рання весна вскресла —
Що же сь нам принесла?
Парубоцьку красу, як у зимі росу, і т. д 4
1 З різних північноукр. варіантів. — Чуб., III, с. 109.
2 Кобрин. пов. — Сб. ак., 89, №10.
3 Слобідщина, Сб. хар., XVII, 18.
4 3 галицьких варіантів Гол., II, 177 і д. (відновлюю старе слово «дівоцький» замість новішого «панянський»).
Кращий варіант волинський:
Весна наша красна, що ти нам винесла?
На житєчко росу, на парубків красу,
Парубоцька краса, як зимняя роса:
В смолі потопає, в дьохтю виринає.
Весна наша красна, що ти нам винесла?
На пшеницю росу, на дівочок красу, і т. д.
Далі: привітання весни й її доньки-панянки, чи «мізинного (малого) чада-дитини», дуже інтересний образ, який своїми асоціаціями дуже цікавив наших дослідників. Маємо його то в формі весняного заспіву:
Ой весна, весна та весняночка,
А де ж твоя донька та паняночка?,
то в формі двохорової гри, в різних варіантах, які далеко повідходили, очевидно, від початкової теми, розвиваючи символіку «воріт», котрі відкриваються то весні й її чадові, то парубкам-женихам, а далі історичним фігурам, які чимнебудь зачепили народну уяву.
Фольклористи-історики особливо заінтересувались сими історичними наверствуваннями: виступає тут «Володар» замість «воротаря», і князь Роман, котрому кінець кінцем, чи його слугам, відкриваються ті символічні ворота.
Фольклористи-міфологи пробували відтворити ту космічну стать, котрій відкриваються весняні ворота. Потебня в дусі старих міфологічних теорій уявляв собі зорю, що, відчиняючи небесні ворота, випускає з них росу, яка паде на землю, ототожнена з медом. Костомаров, який ще перед Потебнею підчеркував символічний характер образу, добачав в нім новий хліборобський рік, що приходив з весною. Фамінцин вказував на паралель античної Деметри і її доньки Персефони, котра з весною вертається на землю. Інші в основі сього образа шукали ідеї, аналогічної з міфом про Адонія, і т. д. 1.
Я не можу пускатися в детальний розбір сеї символіки. Наведу лише кілька варіантів, які з різних боків підводять нас до сього затемненого поетичного образу:
— Воротаре, воротарчику, вітвори ворітонька!
— Хто воріт кличе? — Князеві служеньки.
— А що за дар везуть? — Яренької пчілки!
— Ой ще ж бо нам мало! — Що ж ми вам додамо?
— Що ж ви нам додасте? — Дочку мізиночку,
— Молодую дівоньку в рутянім віночку!
— Воротарю, воротареньку, вітвори воротенька
(вар.: З щирого золотонька)!
— Що ж там за пан іде, що ж то нам за дар везе?
— Золото-зерняточко, крайнєє дитяточко!
(вар: яроє пчолятонько, на вибір: крайнєє дівчатонько!)
— Ми зерняток не беремо, за дитятко дякуємо.
— Володар, володар, чи дома господар?
— Та нема його вдома, поїхав по дрова.
— Церква замикана? — Церква одмикана 2.
1 Антоновичъ и Драгомановъ, Историч. пЂсни, І, с. 38 дд.; Костомаровъ, Историческая поэзія и новыя ея матеріалы, ВЂст. Европы, 1874, XII; Потебня, Объясненія малор. пЂсенъ, c. 55 дд.; Сумцовъ, Культурныя переживанія, ч. 61. Фаминцынъ, Богиня Весны въ пЂсняхъ и обрядахъ славянъ. — В. Евр., 1895, VII — VIII. Коробка, Весенняя игра-пЂсня «Воротаръ» и пЂсни c кн. РоманЂ. — ИзвЂстія отд. рус. яз., 1899, II; Аничковъ, Весенняя обряд. пЂсня, I.
2 Хор ходить наоколо церкви.
— А хто у тій церковці? — Золотеє дитятко.
— А що ж воно робить? — Золотого ножика держить.
— а що ж воно крає? — Срібнеє яблучко.
Або:
— Мізиноє дитя — у сріблі, у злоті.
— На чим воно сидить? — На золотім кріслі.
— А чим воно грає? — Золотим яблучком.
Або:
— Мізине дитятко, на місяцю та посажене,
На місяцю посажене, зірками обгорожене.
Або:
— А в що воно грає? — Червоним яблучком.
— А чим покраває? — Золотий ножик має.
— Що воно їдає? — Все пшеничний хлібець.
— Що воно пиває? — Все солодкий медок... 1
1 Чуб., 138 і дд., Антонович і Драгоманов, с. 38 і дд., Гнатюк, с. 36 і дд.
Як сказано, до сього мотиву пристали історичні терміни й імення — крім Володаря, переробленого з «воротаря», з’явивсь якийсь гетьман, Михайло, князь Роман. Антонович, не заперечуючи початкової міфологічної основи сеї пісні, бачив в її нинішній формі пам’ять про медову дань кн. Романові від північних, литовських племен. Та з наведеного ясно, як механічно сюди прилучено ім’я пізнішого князя.
Так само, очевидно, пізніше, через помішання з іншими двохоровими грами, де з одного хору до другого переходило по учаснику (дівчині) — як у грі в «Мости», в «Короля» (до них ми вернемось), образ дитини, котрій розкриваються ворота, замінився «дівчиною в рутянім віночку», і творчість пішла в тім напрямі. Два хори стали хорами дівчат і парубків, тим часом як з початку се можна собі уявити скорше, як хор весни і хор землі, — взагалі щось в тім роді.
В кожнім разі по формі ся пісня інтересна як один з найкраще витриманих і багатших весняних діалогів. Я вже підніс, що весняні пісні в значнім числі виявляють сю діалогічну, драматичну конструкцію — се їх спеціальність. Драматичний сей зародок, одначе, не розвинувсь у нас так, як у греків аналогічний зав’язок діонісієвих грищ Але в кількох піснях він виступає дуже гарно і змістовно. Власне до таких належить «Воротар».
Як симптоми весни, що уже прийшла і розбудила природу, годиться зазначити образи «зеленого шуму» і розливу води. Перша тема, на жаль, звісна тільки в незначних останках, і не знати, чи вдасться знайти по ній щось більше. Ми можемо тільки інтуїтивно в сих виразах відчувати багатство сього мотиву розбудженого космічного руху, шуму зеленої весни: