Ходить Ілля на Василя [на новий рік],
Носить пугу житяную,
Куди махне, жито росте,
Жито пшениця і всяка пашниця 1.
1 Вар.: Ішов Ілля на Василя,
В його пужка житяночка,
Куди махне — жито росте (Чуб., III, о. 452, поправляю розмір).
З прегарних обжиночних пісень — коротких, але дуже експресивних (при роботі, очевидно, довга пісня не виходить) — я дещо навів вище, характеризуючи робочу пісню. Доповню ще кількома взірцями. Як пісні при докінченні жнива варто одмітити:
Журилася стодола,
Що не повна сторона,
Не журися, стодола,
Буде повна сторона!
Як ми жито діжнемо,
Сторони докладемо.
Судив нам Біг дожати,
Суди, Боже, і пожити,
Миром, в спокою, в доброму здоровлю!
Вар.: Ой зазвеніли стодоли, стодоли,
Що не повні сторони, сторони!
Ой не звеніте, стодоли,
Будуть повні сторони:
Скілько на небі зірочок,
Скільки на полі копичок!
Зіроньки небо світили,
Копоньки поле укрили!
Ой летіла сива каня по полю,
Заганяла дрібні пташки до бору;
— Ой до бору, дрібні пташки, до бору,
Потім, як поле вижато, з піснями в’ється вінок, одній з дівчат убирають його на голову, і потім уся робоча дружина іде процесією до господаря:
Наше жниво вже в кінця,
А ну ж. дівчата, до вінця!
Конець нивонці, конець,
Будемо плести вінець!
Котився наш віночок по полю,
Просився челядоньки до двору,
Возьми мене, челядонько, з собою,
Нехай же я сторононьки доповню!
Котився віночок по полю,
Просивсь у хазяїна в стодолю:
Пускай, хазяїне, в стодолу,
Вже я набувся на полу!
Вже я на полю набувся,
Буйного вітру начувся,
Ранньої роси напився!
Я недовго полежу —
Зараз на поле побіжу [на новий засів].
Зашуміла діброва,
Залящала дорога,
Хазяїнові женці йдуть,
Золотий вінок несуть!
Місяцю, місячейку,
Світи нам доріжейку,
Щоби сьмо не зблудили,
Вонойка не загубили,
Бо наш вінойко красний,
Як місячейко ясний,
Іще вищий від плота,
Ще дорогший від злота,
Іще вищий від гори,
Ще ясніший від зорі!
Наше село веселе,
Ми віночка несемо,
Не з золота — з яриці,
З назимої пшениці,
Не з золота, а з жита,
Нам горілка налита!
Сива пава літала,
Крилами двір мітала,
Сподівалася вінця
До свого гуменця,
Замітайте двори,
Застилайте столи,
Сподівайтеся вінця
До свого гуменця.
Одмічу мотиви величальні:
Несемо вам полон
І зо всіх сторон,
І з гір і з підгір’я,
На господарське подвір’я,
З подвір’я до стодоли,
З стодоли до комори,
З комори на нивоньку
В щасливу годиноньку!
Закотилось да сонечко за зелений бір,
Ми поїдемо вечеряти у багатий двір!
А в багатому дворі хліба-солі на столі —
І хліба, і солі, і всього доволі,
Вареники в маслі, горілочка в пляшці!
Розгорися, вечерняя зоре, перед ранньою стоя,
Приберися, наша господинько, перед нами, жніями.
Одінь ти куни-соболі та білі горностаї!
«Не гріють мене тиї куни-соболі, ні білиї горностаї,
Тільки гріє моє здоровле, мужикове подворьє».
А ми жито дожали,
Щоб ще за рік діждали!
Кілько на небі зірочок,
Тілько на полі кіпочок!
Суди, Боже, звозити,
В велику стирту зложити
І з панами добре спожити!
Ой обжинки, наш паночку, обжинки,
Дай нам меду й горілки!
Прочиняй, паночку, ворота,
Несемо тобі вінка із злота» 1
1 Гол., III, с. 189, 191, 192; Чуб., 232, 236, 241, 245, 247.
Я вибирав ті пісні, в котрих не виступає спеціально — що часто буває — робота на панськім лану або на толоці попові. Але й такі вказівки, як я заначив уже, не повинні нас відтручати від сих пісень як явища пізнього. Належить пам’ятати, що сама толока за почастунок явище дуже старе, яке може сягати глибин передісторичних 1, і треба тому дошукуватись мотивів старших, незалежно від сих додатків, часом сильно пізніших.
Крім сеї церемонії доручення вінків господареві і почастунку, були різні обряди, безсумнівно, важнішого, сакрального характеру. Давно вже звернено, напр., увагу на білоруські пісні «споришеві», в інших варіантах званому «раєм, райком» — якомусь символові урожаю (обжинковому снопові абощо). Його запрошують до себе на двір за тесовий стіл — сісти на покуті на золоті і трапезувати. Потебня в зв’язку з сим висловив згаданий вже вище здогад, що взагалі «рай» — се назва обжиночного снопа або іншого символа урожаю.
Застільні пісні, які співаються толочанами при обжиночнім обході, дуже інтересно мішають мотиви величальні з мотивами весільними: між піснями коровайними і обжиночними, між короваєм і вінцем є не раз тісні аналогії і переходи 2. Дівчині, що приходить в обжинковому вінці, бажають, аби вона стала в церкві під вінець, і т. д. Се велить дати більше уваги обжиночному обходові, ніж досі давано.
Посвячення вінків з збіжжя на Спаса, разом з овочами і всяким іншим урожаєм, як ми бачили, зв’язало обжиночний обхід з Спасом, який замикає собою цикл аграрних свят. Заразом се свято померших — третій з ряду вступ мерців на світ в весняно-літнім сезоні 3. В дотеперішніх записах, одначе, його фізіономія виступає блідо.
1 Пор. Початки громадянства, с. 103.
2 Напр., до вищенаведеної співанки така коровайна паралель:
Помолімося Богу,
Бо поїдемо в дорогу,
Аби сьмо не зблудили,
Коровай не згубили.
Місяцю-побоженьку,
Світи нам дороженьку
До панни молодої,
До дружини нашої.
Світи, місяцю, з раю,
Нашому короваю,
Аби був коровай красний,
А як сонінько ясний
(див. ще у Потебні, II 171).
3 Чуб., III, с. 14 (Ковельський пов.).
Скоро по тім, приблизно коло першої Пречистої, закінчується тяжка робота в господарстві і молодіж потрохи відживає після тяжкої праці. «Як прийде Пречиста, стане дівка речиста!» Господарі і молодіж ладяться до весільного сезону. Серед сих заходів чисто природні явища звертають на себе менше уваги.
На Семена чорт (або сей святий, як де) міряє горобців міркою, скільки їх лишити на другий рік, а надвишку забирає — тому раптом маліє їх число. Ластівки ховаються по кирницях. На Чесного Хреста вибираються до вирию або ховаються на зиму гади, тому не добре ходити до лісу і т. д.
Було б зате бажано більше приглянутись обрядам, які збираються, напр., на останніх днях серпня і початку вересня. Символіка «Головосік» вся зв’язана з християнською легендою. Ворожіння на Семена, можливо, залежать від початку церковного року. Чи так само і звичай — одмічений одною запискою (не українською, здається): справляти на Семена пострижини і сажати хлопців на коня? Мабуть, не все залежить від сих пізніших впливів нового року.
Характеристичне базарне київське свято в ніч по Семені «весілля свічки», або «свято свічки», з лялькою на подобу людську, толковано як історичний новотвір 1. Але воно являється останком широко розповсюдженого «святкування свічки», що на Білорусі затрималось далеко твердше і повторюється кілька разів протягом зимового сезону 2.
Головний інтерес скуплений на відновленні сходин молодіжи і на весіллях. Відживає парубоцька громада. Починаються вечерниці (подекуди на Семена таки). Ходять старости. «Прийде друга Пречиста, принесе старостів нечиста» — коли батьки ще не готові.
З другою Пречистою, рождеством Богородиці, зв’язувалось колись свято «рожаниць», — доволі неясних істот, в котрих, мабуть, мішались поняття матерей роду і парок, богинь долі. Старе «Слово св. Григорія» — «како погани кланяли ся идоламъ и требы имъ клали» — згадує, що «по святЂмъ крещеніи череву роботни попове уставиша трепарь прикладати рожества Богородици к рожаничьнЂй трапезЂ, отклады дЂюче». Інше слово, докоряючи за се помішання Богородиці з рожаницею, заведене попами «в інтересах свого черева», пояснює, що таким чином ставлено трапезу з «крупичного хліба, сиру і добровонного вина», і пили його, співаючи тропар Богородиці, хоч в дійсності се була стара трапеза рожаниці 3.