Выбрать главу

Все реміснички самі ткачеве —

Ой ладять, ладять дорогий завій...

(Гол., II, 47).

Сей образок входить в серію величань господині. Репертуар її сорозмірно невеликий — поруч господаря, з одного боку, і старших дітей: сина на ожененню та доньки-відданиці — з другого. Але вона змальована в нім кількома сильними і величавими рисами, як душа дому:

По двору ходить — як сонце сходить,

А в хату війде — як зоря зійде,

Як заговорить — як дзвін зазвонить,

Як засміється — сад-виноград в’ється,

Як зажартує — коня дарує (Кравченко, с. 24).

Дом і двір наповнений її неустанним рухом, дозором і присутністю, «звоном її ключів» як атрибутом домовитості і заможності:

Наша госпося ходя-походя,

Ключами зьснить, мед-вино носить...

А в нових сінях, а в будованих,

Ой ходить у них статочна жона,

Статочна жона [на ім’я N. N.],

Ой носить ключі у правій руці,

Щоби ключики не побриняли,

Щоби милого не пробужали.

А на княгині кований пояс,

На тім поясі злоті ретязки,

На тих ретязках мідяні ключі:

Мідяні ключі, тихо дзвоните,

Тихо дзвоните — пана не збудите!

(Чуб., 433).

Ся риса ніжності до «миленького» (се термін для чоловіка в нашій усній поезії!) виступає в різних комбінаціях:

Ходить ми, ходить, молода пані,

Черевичками потупаючи

Та ключиками побрязкуючи,

Свою свекроньку побуджаючи:

— Вставай, свекронько, вже день біленький,

Вже день біленький, а світ яренький!

— Вставай, свекроще, вже день біленький, і т. д.

Свого милого присипляючи:

— Ой спи, миленький, хоч день біленький,

Хоть день біленький, а світ яренький.

Сив соколонько, не квили рано,

Не пробуджай ми господаренька:

Тепер приїхав з ярмарівочки,

Там вторговав ми не неликий торг,

Три коровиці, всі три сивії.

Сива зозуленька не куй ми рано і т. д.

Ярі пчолоньки, не бреніть рано, і т. д.

(Гн., 132, 135, 137).

З замилуванням спиняються колядки на багатім уборі господині, на багатих дарунках, привезених їй чоловіком з дороги. Риси багатого селянського життя мішаються і переходять і тут, як в інших випадках, в обстанову боярську або й княжу. Господиня дістає то з ярмарку, то з здобичі:

Жовті чобітки, золотий перстень,

Золотий перстень, стручковий 1 рантух:

Жовті чобітки з-тиха ступають,

Золотий перстень пальчика красить,

Стручковий рантух головку клонить.

1 Себто: струсовий, пор. вище.

Або:

Єден дарунок — перлова тканка,

Другий дарунок — кований пояс,

Третій дарунок — срібний перстенець.

Перлова тканка головку клонить,

Кований пояс лядвинки ломить,

Срібний перстенець пальчики щипле.

Се більше-менше повторюється і про дівчину, але тут не буду спинятись на сих дівоцьких і парубоцьких мотивах, бо повернусь до них далі, говорячи про мотиви молодецькі (дружинні) і весільні, що зібрались коло сих тем в великій кількості. Се нагромадження — скуплення уваги коло старших дітей: сина-жениха і доньки-відданиці, — може бути, покрило й ослабило мотиви, які могли б краще характеризувати стару поезію великої, патріархальної родини, і в нинішнім репертуарі тільки зістались скупі останки. Вони доносять нам слабі відгомони величань родинного дерева з його численними паростями 1: старого патріарха родини, окруженого дітьми, як місяць зорями 2, владики дому, повного «челяди» — ближчої і далекої рідні. Його дев’ять синів «на пелевни суть, злотечко віють»; його дев’ять зятів «у маштарні 3 суть, конечки чешуть»; його дев’ять невісток «у світлиці суть, рубки качають». Його «перші діти — стадо лічать, другі діти — вівці лічать, треті діти — шати лічать» — «першії кажуть, що стадо ціле, другії кажуть, що вівці цілі, третії кажуть, що шати цілі».

Інші колядки малюють се родинне щастя й достаток в обстанові пізнішого життя:

А в пана Йвана умная жона —

Біг йому дав — ой Біг йому дав

Умную жону у його дому.

Да по сінях ходить, як місяць сходить,

Варіант:

Синочки зросли — у школи пішли,

А дочки зросли — у швачки пішли,

Синочки ідуть, книжечки несуть,

А донечки йдуть, хусточки несуть.

Сажає синків в чотири рядки,

Сажає дочки у три рядочки —

Перший рядочок — усе кравчики,

Другий рядочок — усе ткачики,

Третій рядочок — усе шевчики.

Книжечки на стіл — батеньку до ніг.

А хустки на стіл — матеньці до ніг 4.

1 Див. вище:

А в нашого пана — пана N.

Стояла яблонь посеред двора,

На тій яблоні золота кора,

Золота кора — то його жона,

А що віточки — його донечки,

А що сучéчки — його синочки.

А на тій вербі рожеві квіти [кіти?].

Ой то не верба — Иванова жена,

Ой то ж не кора — то ненька стара,

Ой то ж не квіти — то Йванові діти

(Гн., І, ч. 67, 99).

Або се:

Золота верба,

А на тій вербі золота кора,

2 Що на небі місяць — да то наш господар,

А на небі зірка — да то його жінка,

А на небі [а навколо?] зірочки — да то його діточки

(Чуб.. 433).

Стояла світличка новозроблена,

А в тій світлиці три оконечка:

В першім оконечку ясний місяць,

В другім оконечку ясне сонце,

В третім оконечку яснії зірки.

Що ж то місячок? то господарчик,

Що то сонечко? то господинька,

Ясниї зірки — то його дітки

(Чуб., 460).

3 Гол., II, с. 70, пізніший вираз заступив якийсь давніший термін.

4 Чуб., III., с. 386 і 404, поправляю і тут очевидні непорозуміння.

Дружинна поезія. Контрастом до тих тихомирних зайнять і утіх господарських і родинних — ніби протилежним бігуном (полюсом) життя являються інтереси дружинні, воєнні, оборонні й насильницькі. Але «життя любується в контрастах», як то кажуть, і часто сі контрасти виходять із спільних початків, із тих самих мотивів і інтересів, і тісно переплітаються між собою. Так і з сими двома сферами життя. Їх мотиви нераз тісно в’яжуться, і групи поетичних тем, які купчаться коло них, перев’язуються різними посередніми циклами, які дуже тісно, просто нерозривно об’єднують в собі елементи й мотиви з тих обох сфер. Тільки для того, щоб виразніше встала перед нами ся друга серія мотивів, зв’язаних з життям дружини, ми лишимо на боці сі переходові цикли й займемось тим, що безпосередньо і виключно зв’язано з життям дружини в собі.

Наше становище до сього цикла мусить бути, одначе, дещо інше, ніж до попереднього. Рахуючися з консерватизмом господарства і родинних відносин, ми можемо сміліше трактувати в одній групі матеріал з різними пізнішими додатками, соціального чи релігійного характеру, припускаючи, що сі пізніші зміни не дуже зміняли основу тих мотивів, як вони виросли і сформувалися в століттях після розселення. Форми ж воєнної організації мінялись різче і глибше, і наші узагальнення певних більше-менше постійних мотивів, чи типів, мусять триматись в більш обмеженім крузі. З зміною форми часто відмирали і відпадали мотиви, зв’язані з формами попередніми, — через се останки старших мотивів, чим дальше назад, тим бідніші.

Але, з другого боку, сі мотиви мали сю привілегію перед мотивами родинно-господарськими, що вони звертали на себе більше уваги у людей книжних. В різних формах, часом сильно перероблених, часом досить незайнятих, включались вони в різні книжні твори, ближчі чи пізніші своєю епохою, і ми, таким чином, маємо матеріал старих записів, якими можемо собі помагати: контролювати і доповняти ними фрагменти усної традиції — нераз дуже скупі і бідні. В нашім старім літописанні маємо то парафрази, то очевидно — оригінальні фрагменти дружинної поезії: героїчних повістей і поетичних творів, і навіть окремо записану, в більших розмірах, в сорозмірно повнім виді, нашу дорогоцінність — пісню про Ігорів похід на половців 1185 р., яка вводить нас в поетичну скарбницю нашої старої дружинної поезії, тим часом як для інших кругів нашого старого мистецтва ми не маємо нічого подібного.

Сі ж цикли дружинної поезії, які стикаються з нашою старою книжною літературою: епохи князів і дружини, ранньої козаччини і польсько-козацьких воєн — притягли до себе передусім увагу наших старших фольклористів та були ними оброблені з історичного і почасти — історично-літературного становища. Після голосної праці Антоновича і Драгоманова, зробленої піввіка тому, чималий ряд пам’яток було оброблено монографічно, а Франко в останніх роках своєї діяльності поставив був собі завданням пройти по сьому полю, подавши замітки до пам’яток, які чим-небудь звернули на себе його увагу. Цикл дружинних мотивів, таким чином, — се одна з найліпше оброблених сегментів нашої старинної словесності.