Першим ділом їх — зложити складку на сю виправу. По обіді дружко обходить усю дружину, і кожний кладе, що хоче 2.
1 Да стоїть верба не рік не два, — да рано, рано (приспів),
Не стій, вербо, розвивайся, — да ранесенько!
Розвий собі сім сот квіток,
Сім сот квіток і чотирі:
Всім боярам по квіточці,
Усім дружкам по квіточці.
Андрієчку нема квітки —
Андрієчку квітка — Марусенька дівка (Чуб., 118).
Їхали мимо тебе [верби] сім сот бояр,
Сім сот бояр і чотири, всім боярам по квіточці!
Іванкові квітки немає,
Іванкові квітка — Марієчка дівка! (Чуб., 199).
Да пусти, свате, в хату! Нас тут небагато:
Сім сот да бояр з нами, да чотири сванечки,
Да дві світилочки, готуй шириночки (Мат. до етнол., III, с. 118).
2 Ф. К. Вовк се прирівнював до складки васалів на весілля свого сеніора-князя, але сам справедливо запримітив, що такий вигляд акт міг набрати пізніше, а перед тим се була складка роду на женячку свого члена. Або ще ближче — додамо — складка його молодецької гро мади для одного з товаришів.
По сім наступає цікава церемонія, котру пок. Вовк влучно толкував як «присягу» дружини на вірність і солідарність в поході: дружко на рушнику веде молодого, одягненого в кожух, до походу; той другою рукою держить одного з молодців, які всі також держаться за руки, і так ся процесія тричі обходить наоколо столу, на котрім стоїть миска з горілкою і ложкою-черпаком. По кожнім разі всі п’ють ложкою горілку з миски, під кінець просто з миски. Се пиття з одної чаші якогось ритуального напитку (правдоподібно, меду, заступленого в новішім обряді горілкою, що з’явилась у нас уже в добі козацькій) дійсно живо нагадує, напр., спільну чашу, котру пили побратими, зав’язуючи брацтво.
По сім дружина виїздить, причім пісні рекомендують переїздити можливо тихо, щоб не звернути нічиєї уваги. Декотрі пісні ясно представляють завдання походу — оружний напад і насильне захоплення дівчини 1,
1 Ось кілька мотивів воєнного нападу:
Ой заграно, забубнено ранейко,
Збирайся, князю Івасю, борзейко,
Та поїдемо тихим Дунаєм до замку,
Постаємо си в три рядочки на ґанку,
Там будемо білий камінь лупати [розбивати мури],
Чей би сьмо могли молоду Марисю достати.
Вap.: Заграно, забубнено, бояри побуджено —
Встаньте, бояре, встаньте,
Коники посідлайте, самі ся убирайте,
Бо поїдемо ранком по-під високим замком,
Будемо замки ламати, Марисуню діставати —
Замків не зламали, Марисеньки дістали
(Чуб., 320 — 1).
Заграно, забубняно а в княжім дому рано:
А збірайтеся, а з’їзжайтеся [бракує],
Бо ми поїдемо та поїдемо та до славного міста,
Ой вибємо та виметемо кам’яну стінку,
А возьмемо та привеземо та Івасеві жінку (с. 475).
Припадь, приладь, Марисуню, до стола,
Обступили боярчики довкола —
Кіньми грають, двір рубають.
Шабельками витинають, Марисуні шукають.
Пустимо стрілку перляну,
Виб’ємо стінку камяну,
Возьмемо Марусеньку молоду (Чуб., 325).
На горі Іванко ходить, шаблею кійло косить,
Під кониченька носить та кониченька просить:
— Іж, коню, білеє кійло, щоб здужав та Дунай плисти,
Нашу Марусеньку увезти (Чуб., 416).
Не наступай, Литва [bis], буде між нами битва!
Будем бити та воювати, Титянки не давати (Чуб., 346).
Сікай [рубай], братейку, сікай, своєї сестрейки не давай!
Будемо бити та воювати, Марієчки не давати (347).
Біжи, братіку, доганяй, свою сестроньку відбирай!
Біг-біг братічок, не догнав, за боярами не познав,
За музиками не почув.
Почув же він голосочок як її —
А вже в свекорка на дворі (Чуб., 415).
тим часом як інші вплітають символічні мотиви ловецтва, полювання на дівчину як на рідкого звіря і т. д.1
1 Вовк влучно вказував, як «ріжні форми, що наступали по собі в історичній еволюції народу, відбивались в піснях і обрядах»: поїзд молодого то носить назву «ловців» або «розбійників», то «боярської дружини» (правильніше се розділити, як ми бачили: «дружини», потім «княжих бояр»), іншим разом се «татари», або «невіра», або «литва», «поляки», «козаки» і, нарешті, «міщане» або «городяне» (L’Anthropologie, 1891, c. 552 — 3).
Прибуваючи до двору молодої, поїзд знаходить його щільно замкненим, забарикадованим, наповненим молодцями роду молодої, котрі симулюють свою готовність до бою, підіймаючи свої ціпки, іноді починають і стрільбу (пустими набоями). Результат всього сього, одначе, не зовсім ясний, бо з моменту, коли воєнний поїзд молодого вступає, кінець кінцем, у двір, мотив воєнного нападу розпливається в комплексі інших весільних обрядів — релігійного і еротичного характеру, їх уже нелегко розпізнати.
Мабуть, тут було кілька варіантів. З одного боку, бачимо, що молодий і його дружки поводяться далі як насильники. В деяких обрядах молодий удає, що б’є «канчуком» свою тещу (такий уданий канчук являється атрибутом його і дружка під час церемонії). Силоміць відриває він молоду, що припала до столу в свідомості своєї безпомочності, і т. д.
Натомість в інших обрядах ясно виступає, що напад поїзжан рід молодої щасливо відбив, і дружині приходиться пускатись на інші способи: не здужавши розбити двору, вона пересаджує старостів через пліт, і вони являються парламентаріями: залагоджують з старостами молодої справу миром-викупом.
Третій варіант — се підкуп братів молодої: не спромігшись взяти молоду силою, молодий з дружками підкупають братів чи брата, що служать її найближчою охороною, і той, взявши гроші або зброю (ножики, топорець, пускає молодого на своє місце коло сестри, а сам тікає (навіть на коні!), в свідомості поганої зради, вчиненої родові 1.
Так чи сяк молодий займає місце на посаді коло молодої і тоді звичайно починається церемонія наділювання дарунками роду молодої — себто один з актів міжродового порозуміння.
В явнім зв’язку з сим дружинним елементом стоїть оргіястичний елемент весілля. Ся сторона весільного обряду найменше розсліджена і навіть найслабше обставлена фольклорним матеріалом. На перешкоді ставали і цензурно-поліційні заборони, і власна прюдерія збирачів, яка стримувала їх від протоколювання сих подробиць текстів і обрядів, хоч для пізнання еволюції родинних і подружніх відносин, моралі і словесної творчості ся сторона нашого обряду незвичайно важна — і незвичайно багата. Невважаючи на всі несприятливі обставини вакхічно-оргіястичні мотиви весілля все ж таки представлені сотками нумерів в наших збірках.
Тут явно спливаються дві обрядові категорії. Одна — типу старих вегетаційних свят, магічного розмноження, яке осягалось екстатичними танцями, хороводами, співами і проривається в деяких моментах весілля — наприклад, в екстатичному ликуванню зібраних родів під час, коли молоді сходяться в коморі, потім при виводі їх відти і т. д., виявляючись в фалічних жестах, танцях, співах.
Друга — се підчеркування в ряді церемоній, фраз і співів права всеї дружини на молоду. Декотрі дослідники готові були добачати тут сліди колишньої племінної сумішки; але се річ дуже неясна і суперечна. Натомість з далеко більшою правдоподібністю можна говорити про відгомони в сих церемоніях права на молоду, з одного боку — всеї тої дружини, яка її викрадає, а в першу чергу — близших помічників молодого в сій справі: дружка і піддружого; з другого — підчеркується право молодецької (парубоцької) громади того роду-племені, до котрого молода належить. Перше символізується, напр., в оргіястичних танцях молодої з дружками і дружиною молодого, в піснях, які говорять про право на неї дружка, і т. д.2 Друге — в тих «переймах» і всяких збитках, які робляться дружині молодого молодцями з сторони молодої, від котрих його дружина мусить кожного разу викупатись різними викупами.
1 Чуб., IV, с. 345.
2 Напр., як дуже виразну вказівку права «всіх» на молоду зацитую №234 в Мат. етн., III, с. 163.