Нарешті, треба рахуватись тут з тими, широко звісними у примітивних народів церемоніями одводу небезпеки від молодого за дефльорацію і шлюб, які для сього симулюють віддавання молодої цілому роду, її простітуовання іт.і. 1
1 Початки громадянства, с. 165.
Всі сі оргіястичні елементи, сплітаючись, досягають свого вершка в т. зв. перезві, епілогу весілля, який доходив часами незвичайної «неприличности», так що перед нею, як я вже сказав, спинялась рука найбільш пильних збирачів пам’яток словесної творчості.
Сі паралельні обряди, різнородно переплітаючись між собою в різних варіантах по різних місцевостях, поширювались усе новими паралельними мотивами — релігійними, магічними і символічними образами і обрядами, поезіями на суголосні теми, які надавались для ілюстрації почувань учасників. Так кінець кінцем утворилась та незвичайно багата і складна драматична дія, чи «літургія», як її називав пок. Вовк, що становить unicum в світовім фольклорі, а для дослідника соціальної еволюції і словесного мистецтва українського народу являється незрівняним в багацтві матеріалу архівом, далеко ще не проаналізованим вповні, не систематизованим, тим менше — не хронологізованим в подробицях.
Ся подружня дія поділяється, як відомо, на три головні акти:
Сватання, Заручини, Весілля.
Останнє знов-таки розпадається на цілий ряд дій, з котрих одмітимо тільки важніше:
Приготовчі церемонії в домі молодої, почасти і молодого — виття вінців, виготовлення «райського дерева» (гильця), весільних хлібів: коровая і різних поменших обрядових печив — і запросини роду на весілля.
Поїзд молодого до двору молодої, її «продажа».
Виїзд до церкви на вінчання і відвіз посагу.
Розділ короваю і перевіз молодої до дому молодого.
Комора.
Перезва.
Кожний з трьох головних актів повторяє в собі деякі мотиви попереднього, так що заручини містять у собі церемонію сватання, з додатком нових обрядів, а весілля зновтаки повторює мотиви попередніх актів, покриваючи їх ще більшим багацтвом мотивів. Можна думати, що сватання було першою, найменш розвиненою формою «брачного обичаю», як його зве наш старий літописець, і вона колись давала уже сама по собі молодому право на пожиття з дівчиною. Потім прийшла більш розвинена форма «заручин», і нарешті — найбільш розвинений, весільний обряд. Всі три нинішні акти виглядають, властиво, як самостійні форми або варіанти подружньої дії, а не послідовні стадії одного і того ж обряду. Перший — сорозмірно простий, обмежується обрядовими, «законними річами» сватів і батьків. В другім приходять учасниками оба роди, творячи хори, які своїми співами толкують, інтерпретують ситуації і почуття дійових осіб: молодої, молодого, батьків, родів. Дія набирає повного драматизму: партії ліричні, сольові переплітаються з сими хорами. В третім ся драматична дія розгортується в незвичайно багату і складну систему релігійних обрядів і символічних актів, які переплітаються то ліричними картинами, то жартливими «перекорами», які ослаблюють ліричне напруження, щоб воно не перейшло в трагедію і не нарушило радісного, «весільного» настрою цілого дійства 1.
1 Нагадаю дещо з сеї весільної гумористики:
Їжте, бояре, капусту,
Їжте, капуста тлуста!
— Комара задушили,
Капусту промастили!
Додому, дружечки, додому —
Свиням мішати полову
— А ви, бояре, за нами —
Їсти полову з свинями.
Не боялисьте Бога, не наїлисьте ся дома,
Сорому не знаєте, в запаски ховаєте!
— Ми люде подорожні, у нас запаски порожні!
Їли бояре, їли, цілого вола з’їли,
По столу качаючи, у попіл вмачаючи.
На столі ні кісточки, під столом ні кришечки!
Світилка як шпилька при столі,
На їй сорочка не її!
Прийшла сусіда, торкає —
«Скидай сорочку, смеркає!»
— Ой матінко ж ти моя, та не роби мині сорома,
Прийду додому, скину сама!
Старший боярин як болван,
Витріщив очі як баран,
Голова його в полові, шапка його в соломі,
Личком підперезався, у бояре вбрався.
Мир — миром, пироги з сиром,
Вареники в маслі, ви дружечки красні,
Помирімося!
Мир — миром, пироги з сиром,
Вареники в маслі, бояре погані,
Не мирімося!
(Чуб., 206, 260, 307, 392; Етн. мат, XIX, с. 68).
Протягом століть свого оброблення воно втягнуло в себе масу матеріалу. Нераз новіші складники витиснули старші, поробили прогалини в старім плані, перебили розвій основної гадки, — але заразом розцвітили первісну, очевидно, далеко простішу, схематичнішу дію перлами поезії, фантазії, чудовими символічними образами, роскішними подробицями. Серед тисяч мотивів, які збіглись в варіантах XIX віку (тисяч — цілком арифметично: один звід Чубинського містить до півтори тисячі п’єс), ми стрічаємо прегарні п’єси як по своїй зовнішній формі, так і по красі виложених в них настроїв і тих образів, в котрі вони прибрані. Що можна сказати, напр., щодо сього весільного маршу, котрий співається з поворотом молодої після запросин на весілля:
Тихо, тихо, лотоками вода йде, —
Що сестриця до братика чолом б’є:
Ой виметай, братику, новий двір,
Та застилай, братику, тесов стіл,
Та наповняй, братику, кубочки.
Привітай же братику, дружечки!
Ой до двору, дружечки, до двору,
Нахиляйте сосонку додолу,
Принесемо сосонку додому,
Поставимо сосонку на столі! 1
Або сих ліричних партій:
— Ой матінко та голубочко, приснився мені сон дивненький:
З раю пташки вилітали, чорні шовки поснували,
Дрібне золото порозсипали.
— З раю пташки — то твої дружки,
Чорні шовки — то твої кіски,
Дрібне золото — то твої сльозки (Чуб., 255).
— Сіяла зіронька, сіяла! З ким же ти, Марусю, шлюб брала?
— З тобою, Івасю, з тобою — як ясний місяць з зорею!
— По чім же ти мене, Марисю, признала,
Що ти мене місяцем назвала?
— По мові, по мові, Івасю, по мові —
Що був царський вінець на голові (Чуб., 275).
Ох і говорила та туча з громом
Приспів: Да рано, рано, да ранесенько 2:
Да що ж ти підеш да з стуком-грюком,
А я за тобою із дрібним дощем.
Чи славен ти будеш з стуком-грюком,
Ой чи я славнійша із дрібним дощем?
Ох і говорила Маруся з Іванком:
Йой ходім, Іванку, да до церковки —
Да то ти підеш із музиками,
А я за тобою із дружечками.
Чи славен ти будеш да музиками.
А чи я славнійша із дружечками!
(Чуб., 350).
1 Мат. до етн., III, с. 91.
2 Приспів і мотив вказують на веснянковий цикл. Церква, очевидно, тут елемент пізніший.
Як гарні ліричні п’єси на тему розлуки молодої з родиною одмічу, напр., отсі:
Загреміли ковані вози на дворі,
Заплакала Марусіна мати в коморі.
— Не плач, моя матусенько, за мною,
Не заберу всього добра з собою:
Лишаю ти слідоньки на дворі,
Дрібниї слізоньки на столі.
(Вар.: Хрещатий барвінок в городі,
Пахнущий, васильок в коморі
(Гол., 112).
Ой крикнула гусенька на морі,
Заспівала сванечка на полі,
Почула Маруся у коморі:
Ой батенько рідний, вісти йдуть,
Уже мою косоньку розплітуть,
Уже ж мої слізоньки розілють —
Розплетуть косоньку по плечку,
Розілють слезоньку по личку.
Ходить павойка по вишневім садойку,
Ой роспустила струсії перенька
Хорошенько по собі.
Ой не жаль же ми жовтої косоньки,
Що я ю роспустила,
Єно ми жаль свого батейка,
Що го буду лишила.
Казав же ти, та берестоньку,
Що не пущу з себе листоньку —
А тепера пускаєш,
Сиру землю вкриваєш!
Казав же ти, мій батеньку,
Що не дам тебе, моя доненько.
Тепер даєш, та й не жалуєш.
І світ мині та завязуєш
Білою павутиною із чужою дитиною.
У неділю рано [bis] синєє море грало.
(Вар.: Море ся розярало, соненько ся купало)
Не море ж то грає [bis] — то Маруся потопає.
«Гоя, батеньку, гоя [bis], вирятуй мене з моря!»
Не моя, доню, воля [bis] рятувать тебе з моря.
Їхала дівочка з-під вінця,
І зломила берез(оч)ку з верхівця: