Ой ніхто ж там не бував, де ся явір розвивав 1 —
Приспів: Ой яворе, явореньку, зелененький!
На тім явороньку три місяці ясні,
Три місяці ясні — три парубки красні.
Єден парубочок — молод Васильочок,
Другий парубочок — молод Павлусьочок,
Третій парубочок — молод Іваночок.
На тім явороньку три зіроньки красні,
Три зіроньки красні — три дівоньки красні,
Одна ми дівонька — молода Маруся,
Друга ми дівонька — молода Ганнуся,
Третя ми дівонька — молода Настуся.
Марусеньку взявши — Василькові давши,
Ганнусеньку взявши — Павлусьові давши,
Настусеньку взявши — Іванкові давши.
(вар.: А ти, Федуненьку, взей си Марусеньку,
А ти, Василеньку, взєй си Ганнусеньку,
А ти, Михасеньку, взєй си Зосуненьку.)
А на Василькові вишита сорочка,
А хто ж її вишивав — Маруся дівочка!
А на Павлусеві — і т. д.
А на Марусенці зі Львова віночок,
А хто його купував — Василь парубочок
(вар.: Рутяний віночок, а хто ж його справив... і т. д.)
Оригінальністю своєю — аж сім пар, в образі павичів і пав — визначається варіант з Слобідщини (Валуйський пов.):
По улиці по широкій
Приспів: Ладо, ладо, ладо моє!
По мураві по зеленій
Скаче-пляше сім павичів,
Сім павичів — сім молодців.
Перший павич то Іванко
Се ж Іванко то-ж Петрович!
По улиці по широкій,
По мураві по зеленій
Скаче-пляше сім павичок,
Сім павичок — сім дівочок 3
(Перша пава то Варочка,
То Варочка Левонтівна) —
Іванкові дамо Варочку,
Все Варочку Левонтівну —
і так далі переходять усі сім пар 4.
Коли лишити на боці сі пізніші ймення й інші додатки, ми матимемо, правдоподібно, останок старого чергувального, антифонного величання двох хорів, парубоцького і дівоцького, в котрім, можливо, залягає якась форма групового парування, з котрого виходить парування індивідуальне, парове.
1 Вар.: де я явір підрубав.
2 Східноукраїн. варіянти, з Слобідщини — Сборникъ Хар. ист. фил.г XVII, с. 122 — 160. Варіант на дві пари в Русалці Дністровій — і з Харківщини подав Потебня, Слово, § 32. Варіант на чотири пари білоруський (Шейнъ, БЂлор. пЂсни, 52): А над нашим сялом над слободою \ паяли свяцили мЂсички чатыри; | Первый мЂсичка малодый Василька і т, д. Потім: Надъ нашимъ сяломъ... Стаяли свяцили зорички чатыри...
3 В записи: павушок — дЂвушок.
4 Матер. етн., XVIII, с. 225.
З грищ, що символізують хапання дівчат молодцями, деякі не супроводяться піснями. Подекуди вони, очевидно] повідпадали. Напр., в «Горю дуба» грають без пісні, але пісні на сю тему, очевидно, були теж, судячи хоч би з сього мотиву, що зістався вже тільки як заспів (як ми бачили, се нераз буває з такими старими приспівками, що сходять на заспіви, на рефрени і т. д.):
Ой сухий дубе, гориш дуже,
З тебе поломя паше дуже.
Паше поломя через воду,
Через воду на слободу... 1
Найкраще захований спів двох хорів, молодецького і дівоцького, який супроводить таку стилізовану лáпанку, се звісне «Просо сіяли». Воно давно вже звернуло на себе увагу своїм розповсюдненням у словян східніх і західніх і своїми архаїчними деталями: просо, одно з найстарших родів збіжжя (замість нього жито або пшениця, се пізніша заміна); замість поля, або «нивки», в старших варіантах приходить також «січа», або «чища», — підрубаний ліс, найстарша форма хліборобства; «полк» означає хор; рефрен «ой дід ладо» повторюється в різних веснянках і, очевидно, являється одним із старих традиційних епітетів женихання, — і т. д.
— А ми нивку виорем, виорем
Ой дід ладо! виорем, виорем.
— А ми в поле виїдем, виїдем,
Ой дід ладо! виїдем, виїдем.
— А ми просо посієм, посієм,
Ой дід ладо...
— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід ладо...
— А чим же вам витоптать, витоптать?
— А ми коні випустим, випустим...
— А ми коні переймем, переймем...
— А чим же вам переймать, переймать?
— А шовковим поводом, поводом...
— А ми коні викупим, викупим...
— А чим же вам викупить, викупить?
— А ми дамо сто гривень, сто гривень...
— Не візьмемо й тисячі, тисячі...
— А ми дамо дівчину, дівчину...
— Ми дівчину возьмемо, возьмемо —
і хор кінчиться тим, що дівоцького «полку» «убуває», а молодецького прибуває (Нашого полку убуде, убуде — Вашого полку прибуде, прибуде). По одній дівчині переходить до хору парубків, інакше сказавши: парубоцька громада забирає все нових дівчат до себе 2.
1 Сборн. Харков. ист. фил., XVII, с. 162; варіанти у Потебні, Объясненія, c. 139, 177.
2 Чуб., 66 — 7; Гнат., ч. 1 — 2; тут вказані й інші варіанти, з котрих вибираю те, що подане в тексті. Окремо принотую отсей канівський варіант (Грінч., III, с. 96):
Наше просо в кадоби,
Наша дівка в знадоби.
Наше просо в засіку,
Наша дівка на втіху.
Потебня в розділі, присвяченім сій грі (Объясненія, І, с. 39) запідозрює деякі варіанти, як навмисні архаїзування видавців. Супроти того було б пожаданим ще дальше шукання за автентичними варіантами. Він же пробував розділити функції обох хорів-«полків»: сіють дівчата (або молодці), коней випускають молодці і т. д. — і прийшов до виводу, що функції їх перемішані. Завважу, що в історії хліборобської культури мужеська робота — підрубати ліс, зробити «січу», або «чищу», і випалити; сіють (а властиво — садять) жінки. Див. Початки громадянства, с. 100 і д.
Таке ж значення — представлення в формі гри добування парубоцькою громадою чи полком дівчат з дівоцької громади — мають інші веснянкові гри, як «Мости», «Ворота», «Король» і т. ін.
В «Мостах» сей мотив заховавсь найясніше, і тому вони дають ключ до зрозуміння інших аналогічних грищ (зрештою захованих в первісніших формах у інших слов’ян, які позволяють доволі докладно реконструювати наші затрачені форми). Дівоцький полк добивається перепуску від парубків, які стережуть «мосту», і як ті не хочуть пропускати їх за ніякий викуп, мусять дати за викуп одну дівчину з-поміж себе. Так кінець кінцем парубоцька громада одну по одній виловлює всіх дівчат:
Два парубки беруться за руки, а дівчата стають за ними і співають:
Пустіте нас, пустіте нас до гір воювать —
Вар.: «Сей світ воювати», «На двір воювати»,
«До гірської землі», «До райської землі».
Парубки: Не пустимо, не пустимо —
Мости поломите.
— Як ми мости поломимо,
Ой то ми вам заплатимо
Самими рублями, самими рублями
(Правдоподібно: срібними рублями).
Варіанти пропонованого викупу взагалі дуже різнорідні. Дівоцький гурт пропонує то різну худобу (корову з телям, кобилу з лошам, гуску з гусятами і т. д.), то різну монету, включно до «золотого зернятка». Парубки не приймають сеї заплати, чи застава:
Не хочемо вашої заплати,
Не пустимо до гір воювати,
або:
Не пустимо, не приймемо,
Мости поломимо (себто: розведемо, а не пустимо).
Нарешті дівчата пропонують: «Вам дівчину зіставимо, самі поїдемо», і тоді парубки пропускають весь дівочий «ключ», лишаючи собі останню дівчину (варіант співанки: «Заплатимо, заплатимо тим крайнім дитятком»). Перед нею спускають руки і питають, кого .вона любить, і аж покаже кого, тоді її пускають, — себто парують її з котримсь з парубоцької громади.
В варіантах сеї гри парубки, що затримують дівчат, звуться королями або царевичами («царенками»):
— Королі, королі, пустіть на войну воювать,
— Не пустимо, не пустимо мости поламать.
Часом ролі міняються, поїзд царенка їде свататись за котрусь з дівчачого ключа і просить його перепустити:
— Царівно, царівно, мостіте мости,
Ладо моє, мостіте мости!
Царенку, царенку, вже й помостили,
Ладо моє, вже й помостили.
Царівно, царівно, ми ваші гості!
Царенку, царенку, за чім ви гості?
Царівно, царівно, за дівчиною!
— Царенку, царенку за которою?
— Царівно, царівно, за старшенькою.
— Царенку, царенку, старшенька крива.
— Царівно, царівно, так ми підемо!
— Царенку, царенку, так вернітеся.
Се повторюється наново, поки не видасться котрась дівчина, і так далі йде гра, аж поки всі дівчата не перейдуть до табору сватів 1.