Тут, як бачимо, виступає сей традиційний приспів добровільного парування: «Ладо моє!»
Натомість інші варіанти заховали мотив насильного заволодіння дівчиною, дарма, що первісний характер грища настільки затратився, що в обох хорах виступають уже самі дівчата: «вхопивши одну дівчину з-помежи всіх, перетягають її силоміць на свій бік — так повторюється ціла забава доти, доки дві дівчини (що представляють парубків) не перетягнуть на свій бік усіх дівчат» 2.
До сього ж циклу грищ, як уже було зазначено, належить і «воротар»: болгарська гра, вказана свого часу Потебнею, дає можливість відтворити таку первісну гру в «Ворота» — цілком аналогічну з «Мостами». Дві дівчини стоять обнявшись, представляючи сторожів, що стережуть воріт. Дівчата, ставши одна за другою, підходять, просячи пропуску: «Кралю, порталю [воротарю], отвори порти [ворота], Че ште да влЂзе царева войска [нехай пройдуть цареві війська]!». Сторожа не пропускає і не приймає різного викупу — «маргарит» (перед), золота і т. д., аж поки не дістає дівчини, котру затримує за плату 3.
1 Чуб., с. 83.
2 Мат. до етн., XII, с. 29.
3 Потебня, Объясненія, І, с. 56 — 7, пор. вище.
Початок, як бачимо, вповні відповідає нашому заспіву: «Воротарю, воротареньку, відчини ворітонька», але далі інші мотиви змішалися й закрили первісний зміст гри.
Мотив «Мосту» приводить нас до групи мотивів, зв’яваних з водою як елементом особливого значення при паруванні. Вище було зазначено се значення води в його обрядовості і поетичній символіці. Даремно було б заглублюватися в питання, щó тут мало першинство в розвою сього мотиву: чи та обставина, що парування відбувалося при воді, куди сходилась молодіж, стрічалась, знайомилась, засідалась, хапала дівчат, які виходили по воду і ін., — чи навпаки: значення води в магічній обрядовості, з котрим вона ввійшла в усякі церемонії, зв’язане з ідеєю прокреації, парування і подружнього щастя. Річ очевидна, що сі ідеї стали сплітатися в таких ранніх стадіях культури і соціального життя, що до них наша літературна аналіза не може й сягнути. Ми можемо тільки вказати на паралелізм таких поетичних мотивів залицяння, як напування водою, як перевіз через ріку, рятування з води потопаючої дівчини або якихось її уборів, вінка, дорогоцінностей, що впали до води, і т. д., — з обрядовим «умиканням» при воді, обрядовим спільним умиванням при зав’язуванні подружжя, купанням, обливанням водою і т. д. Віддаватися — бристи через воду, посватити — перенести дівчину через воду, оженитися — зловити вінець дівчини, переплисти — одружитися, утопитися — не одружитися. Такі і подібні літературні символи, в величезнім багацтві розсипані в піснях наших та інших слов’янських народів, мають під собою щось реальніше, ніж просто символіку або церемоніальні форми. В кожнім разі, лежать тут і певні ритуальні акти, які дійсно практикувались як форми парування на старих сходинах і грищах.
Бачили ми церемонію пускання вінків, яке дожило, в пережитках, до наших часів і оспівується в піснях, як, напр., отся поліська (з Кобринського пов.):
Посію я руту, | Руту за річкою,
Посажу деревко, | За морем близенько.
Моя рута зійшла, | Зіллєчком поросла,
Час руту полоти, | Верхи позжинати,
У віночок вити, | На Дунай пустити.
Хто віночок пойме, | Той дівоньку возьме,
Хто вінок дістане, | То той моїм стане.
Подобіцявсь N.N. | Віночок поняти,
Віночок поняти, | І дівоньку взяти.
Як ступив ногою — | По пояс водою.
Як ступив другою — | На дно головою... 1
1 Сборникь акад., 89, №51.
В найстаршій з записаних укр. пісень — про воєводу Штефана — дівчина віддає себе ціною вирятування з води:
Што рекла дівонька: «Пусти мне, Штефане!
Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий,
А хто ми доплинеть, його я буду».
Не хто ми доплинув красную дівоньку.
Доплинув дівоньку Штефан воєвода
І взяв [він] дівоньку за білую ручку:
«Дівонько, душенько, миленька ми будеш!»
Сучасні величальні пісні розробляють тему про дівчину, яка дає себе вирятувати з води тільки своєму коханому:
Плила Олена краєм Дунаєм,
[Приплила вона аж до берега].
Вийшов до неї батенько її:
Дай ми рученьку, моя доненько!
— Ручки не даю, я си пливаю!
По черзі приходить мати, брат, сестра, нарешті миленький:
Подай, миленька, праву рученьку!
— Ручку вже даю, вже випливаю.
Вар.: Ой, як вже подам, бо ти ся вже здам! (Гн., № 291).
З великою силою варіантів розроблюється тема про переємця:
Пішла дівонька рано по воду,
Та сходилися буйні вітрове,
Буйні вітрове, шайні дощове,
Та й ісхопили повяний вінок.
Вар.: Вінець-павянець, або: золотий вінець;
Занесли його на тихий Дунай,
На тихий Дунай, на крутий беріг,
Під крутий беріг, на білий камінь.
За ним дівонька лужком-бережком,
Гладков стежечков, гей уходженов,
Гей уходженов, позолоченов —
Та й іздибає три риболови,
Три риболови — всі три молодці.
— Ой риболови, ви рибовлаки,
Чи не стрічали павяний вінець?
— Ой хоч стрічали, коли не знали,
А що ж нам буде за переємець?
Єдному буде шовкова хустка,
Другому буде золотий перстень,
Третьому буде сама молода —
Сама молода яко ягода!
Як форму старого залицяння — теж загальноєвропейську 1 — зазначу ще задавання загадок дівчині молодцями: тема, котра найбільш приліпилась до колядкового репертуару, але виринає часом і в інших циклах (великоднім, русальнім, купальськім), на цілій укр. території, і правдоподібно, належить до старих «грищ»:
Ой на Дунаю, ой на тихенькім
Плався, поплався червін корабель,
А в тім кораблі ґречная панна,
Ґречная панна, на ім’я Анна.
Берегом ходить ґречний молодець,
Та рече слівце а д ґречній панні:
1 Пор. матеріал у Schröer, Rätselfragen, Wett- und Wunschlieder, в Zeitschrift des Vereines füs Volkskunde, III.
— Приплинь д берегу, ґречная панна,
Загадаю ти я загадочку,
Ой як відганеш, то моя будеш,
Як не відганеш, батькова будеш:
А в літі, в літі, а в святім Петрі,
Ой мерз, перемерз тихенький Дунай,
Я на лід ішов, коня перевів,
Я лід протяв, коня наповав.
— Хіба би я та не батькова,
Та не батькова, та не ненина,
Щоб я тоє не відгадала:
А в зимі, в зимі, а в святім Різдві,
В мене в городі ружа зацвіла —
Я ружу зірву, віночок сплету,
Віночок сплету, в него ся вберу,
А на святе Різдво до церкви піду —
Хто мене видів, мене завидів.
Долі лугами, калиновими,
Ой ішла туди красна дівонька,
Здибали єї три молодчики:
Ой, стой, погоди, красна дівонько,
Загану я ти три загадочки,
А сли відганеш, то моя будеш,
А як не відганеш, батькова будеш:
Що, дівко, росте без коренечка,
Що, дівко, цвіте без синього цвіту,
Що, дівко, горить без поломіня?
— Біл камінь росте без коренечка,
Папороть цвіте без синього цвіту,
Золото горить без поломіня.
Єден їй купив срібний перстеник,
Другий їй купив золотий пояс,
Третій їй купив рутяний вінок.
Срібний перстеник пальчики ломить,
Золотий пояс клубоньки тисне,
Рутян віночок головку клонить.
Оден їй каже: «Марисю люблю,
Другий їй каже:. Марисю возьму,
Третій їй каже: Вна моя буде! 1
Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?
Не сплю, не лежу, стрілочки стружу:
Которі луччі — в пучечки в’яжу,
В путечки в’яжу, на Дунай пускаю:
Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,
Загадайте їй три загадочки,
Як одгадає, так моя буде,
Не одгадає, не моя буде:
Ой що ж то горить без полум’я,
Ой що ж то росте без коріння,
Ой що ж то біжить без повода?
Вар. початку:
Ой плавле, плавле мальован човнок,
А в том човночку зличний паничу
Струже стрілочки, все з калиночки,
Которі прямі, для себе кладе,
Которі криві, в Дунай пускає, і т. д.2
1 Записи Вагилевича й ін. з Галичини. — Етногр. Зб., XXXVI, с. 228 — 231.
2 Грінченко, с. 12 — 3, з Чернігівщини.