До дуже старих форм гуртового флірту молодіжи належать, очевидно, також передирки обох громад, молодецької й парубоцької, до котрих часто включається третя, громада молодиць. Вони заховались і досі в досить численних відмінах, деякі з доволі архаїчним характером, причім маємо майже виключно співи дівоцького хору, можливо, тому, що забави і гри, до котрих вони приставали і так заховались, зійшли виключно на дівоцькі забави.
Такі, напр., співанки, причіплені до «Кривого танцю»:
Помалу ступайте, — пилу не збивайте,
Пилу не збивайте, шматя не валяйте!
На дівоньках шматя — то шовк та китайка,
То шовк, то китайка, кармазинова крайка.
На парубках шматя — то міх та ряднина,
Із заткала шапки, з клоча поясина.
Пішла я б кривого танцю, та не виведу йому кінця,
Молоденька сестриченька, що свекрусі не вгодивши,
А вгодивши не вгодивши, горнець каші наваривши,
А в тій каші жабяча ніжка, кому їсти — парубкам!
Пішла б я і т. д.
А в тій каші грудка масла, кому їсти — дівочкам!
Чом, юлонька, не широкая?
Чом, травонька, не зеленая?
— Як мені зеленій бути,
Коли мене дівчата стопчать
Жовтими чобітками,
Золотими підківками.
Чом, юлонька, і т. д.
— Як мені зеленій бути,
Коли мене молодиці стопчать
Чорними чобітками,
Залізними підківками.
Чом, юлонька, і т. д.
— Як мені зеленій бути,
Коли мене парубки стопчать
Постолами — постолищами,
Волоками — волочищами.
Дівки молодиці терем будували 1,
Терем будували, віконця вставляли,
Щоб не вилетів соколонько,
Щоб не виносив да дівоцької краси;
Бо дівоцька краса як літняя роса:
В меду ся купала, в меду [мб.: вині] вигравала.
На парубочках краса як зимняя роса:
В смолі ся купала, в дьогті вигравала.
Варіанти:
Дівоцька краса, на Дунаю прана,
На сонці сушена, на столі качана,
У скриню вложена, на ключик замкнена.
Парубоцька краса в баюрі сі прала,
На вітрі-сь сушила, на присьбі-сь качала,
В ковбицю вложена, терном пришпилена.
Чи не диво, чи не диво — сидять дівки за столом,
Молодиці пред столом, а парубки під столом.
Чи не диво, чи не диво — п’ють дівчата мед-вино,
А жіночки горілку, а парубки помийки [вар.: гноївку].
І ще грубше:
Бігла сука ровом, ровом, а за нею хлопці ройом,
Та й зачали суку ссати, бо казали, що то мати,
Сука взяла скавуліти, вни казали, що ї діти 2.
1 Знов чи не натяк на дівоцьку господу?
2 Чуб., III, с. 33, 86, 158; Мат. етн., XII, с. 104 і дд. 158 і дд.
Сі перекори і дотинки, які маємо переважно тільки з дівоцької сторони (бо парубки не беруть участі в сих хороводах, а тільки прислухаються з боку, а коли дуже їм дівчата допечуть, — кидаються їх розгоняти), очевидно, розвинулись коштом таких антистрофічних хорів, де не тільки висміювались, але й величались обидві сторони. Але від них заціліли тільки незначні фрагменти, як, напр.:
Загорожу річку та й на поставничку,
Щоб не вилітали пташата чирята,
Пташата чирята, сиві голубята,
Щоб не виносили молодецьку красу.
Молодецька краса — хустонька в пояса,
За шапкою квітка, в правій руці дівка.
І по тім же вступі знов про дівчат: Дівоцька краса — коса до пояса...1
1 Чуб., с. 110.
Другого двостиху нема, мусило бути щось таке: За косою квітка, в правій руці хустка. Але з сього первісного мотиву, очевидно, розвинулись і ті групові величання, котрих приклади наведено було вище. Сюди належить і така, безсумнівно, стара тема, як величання молодіжи з своєї громади, чи кутка, і висмівання сусідської, які маємо теж в сильно змінених і пізніх формах:
Ой там в саду, в садочку, скопаю я грядочку,
Посаджу я вишеньку — зродить вишня ягідки.
Ярчовецькі парубки мають шапки-баранки,
А опанчі сукняні, на личеньках рум’яні,
А чоботи пасові, до роботи здорові.
Ой там в саду, в садочку, і т. д.
Волосівські парубки мають шапки шаламки,
А опанчі дергові, а чоботи личані,
На личеньках не такі, до роботи гниляки (Гн., 168).
З східноукраїнської вулиці:
А на чужій улиці сміття та полова,
А на нашій... челядь чорноброва!
А на нашій... все рівно та рівно,
Вигравали парубочки вороними кіньми,
А на тій... все яри та кручі,
Вигравали чорти куці, з вулиці ідучи
(Сборн. харк., 17, с. 121).
Взірців чистої любовної лірики, архаїчного стилю, небагато можна вказати: вона була, очевидно, не надто розвинена й покрилась потім пізнішими, краще розробленими, психологічно тоншими утворами XVII — XVIII вв. Але уважно студіюючи, можна вибирати мотиви і форми, в кожнім разі старші від сього новішого розвою лірики, так що в них при різних пізніших додатках можна добачати мотиви досить старі. Для прикладу наведу отсі співаночки з-поміж
теперішніх весільних — в доповнення до поданих уже вище (с. 252):
Да наказувала куночка своєму чорному соболеви:
— Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене в суботеньку,
— Ох і рад би я бувати, тебе, куночку, видати,
Та до тебе лози густі і річеньки бистриї!
— А я лозоньки вирублю, бистриї річеньки висушу,
Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене у соботоньку!
Ой бувай-бувай, мій козаченьку, да до мене у неділеньку!
— Ох і рад би я бувати, тебе дівчину видати, і т. д. (Чуб., № 360).
Ой літає чорна галочка по полю,
Черкається крилечками о ролю 1.
— Ой одлинь, одлинь, сиз соколоньку од мене,
Може, найдеш ще й кращішу от мене!
— Я два сади вишневі облітав,
А в третьому яблуневому пробував,
Ой там я тебе, чорну галочку, сподобав.
Ой ходила дівочка по дворі,
Черкала платєчком по землі.
— Ой одійди, одійди, добрий молодець, од мене,
Може, найдеш ще кращішу од мене!
— Ой два городи я больші обхожав 2,
А в третьому найбільшому пробував —
Там я тебе, дівчину, сподобав. (№75).
На соколовім полю злетілися соколи,
Між ними соколонько, між ними сивесенький,
Крилоньками махає, летітоньки гадає
В темниї лісоньки межи гарні галоньки:
Там йому галочка мила, бо му гніздочко вила,
Увила, перевивала, вінком пообкладала. (№853).
Коло двору тестьового соколє облітає,
Да в вишневий сад заглядає —
Там галочка гніздечко в’є.
— Вий, галочко, собі і мені,
Собі ізвий на калині, мені на яворі,
Собі ізвий з рути-м’яти,
Мені із барвінку. (№813).
1 В друкованім, очевидно, хибно: по роки.
2 Так поправляю, очевидно, попсоване: «Ой виходив я два городи больші».
Сюди ж підходить отся «риндзівка», доволі архаїчна, особливо в своїм початку:
Зажурилася перепілонька,
Що так раненько з гір вилетіла,
З гір вилетіла, трав не виділа,
Іно виділа сніги, морози,
Сніги, морози, води як лози.
— Ой де ж я буду гніздонько вити,
Гніздонько вити, діти водити?
Ой чув же тоє сив соколойко:
— Цить, не журися, перепілойко!
Ой знаю, знаю долину-луку,
Долину-луку, траву велику.
Там то ми будем гніздочко вити,
Гніздочко вити — діти водити...
(Гн., 240).
Варіант весільний:
Зажурилась перепілочка:
— Бідна моя та головочка,
Що я рано із вирію вилетіла,
Нігде мені гнізда звити,
Нігде мені діток наплодити:
Що по горах сніги лежать,
По долинах води біжать!
Озоветься соловеєчко:
— Не журися, перепелочко,
Єсть у мене три сади зелениї:
Що в первому те гніздо зів’єм,
А в другому діток наведем,
А в третьому діток нагодуєм
(Чуб., №. 1086).
Старий виноградний мотив (про його символіку і різні нинішні варіації пор. нижче):
Ой на горі [та] город зряжен,
На городі виноград сажен,
Там Маруся ходила,
З виноградом говорила:
— Винограде, виноградочку,
Прошу тебе на порадочку, —
Прошу тебе та не зрадь мене,
Молодцю та порадь мене:
Як я піду за нелюба,
То не цвіти, виноград, красно,
Не роди [ти], виноград, рясно!