Выбрать главу

До дуже старих форм гуртового флірту молодіжи належать, очевидно, також передирки обох громад, молодецької й парубоцької, до котрих часто включається третя, громада молодиць. Вони заховались і досі в досить численних відмінах, деякі з доволі архаїчним характером, причім маємо майже виключно співи дівоцького хору, можливо, тому, що забави і гри, до котрих вони приставали і так заховались, зійшли виключно на дівоцькі забави.

Такі, напр., співанки, причіплені до «Кривого танцю»:

Помалу ступайте, — пилу не збивайте,

Пилу не збивайте, шматя не валяйте!

На дівоньках шматя — то шовк та китайка,

То шовк, то китайка, кармазинова крайка.

На парубках шматя — то міх та ряднина,

Із заткала шапки, з клоча поясина.

Пішла я б кривого танцю, та не виведу йому кінця,

Молоденька сестриченька, що свекрусі не вгодивши,

А вгодивши не вгодивши, горнець каші наваривши,

А в тій каші жабяча ніжка, кому їсти — парубкам!

Пішла б я і т. д.

А в тій каші грудка масла, кому їсти — дівочкам!

Чом, юлонька, не широкая?

Чом, травонька, не зеленая?

— Як мені зеленій бути,

Коли мене дівчата стопчать

Жовтими чобітками,

Золотими підківками.

Чом, юлонька, і т. д.

— Як мені зеленій бути,

Коли мене молодиці стопчать

Чорними чобітками,

Залізними підківками.

Чом, юлонька, і т. д.

— Як мені зеленій бути,

Коли мене парубки стопчать

Постолами — постолищами,

Волоками — волочищами.

Дівки молодиці терем будували 1,

Терем будували, віконця вставляли,

Щоб не вилетів соколонько,

Щоб не виносив да дівоцької краси;

Бо дівоцька краса як літняя роса:

В меду ся купала, в меду [мб.: вині] вигравала.

На парубочках краса як зимняя роса:

В смолі ся купала, в дьогті вигравала.

Варіанти:

Дівоцька краса, на Дунаю прана,

На сонці сушена, на столі качана,

У скриню вложена, на ключик замкнена.

Парубоцька краса в баюрі сі прала,

На вітрі-сь сушила, на присьбі-сь качала,

В ковбицю вложена, терном пришпилена.

Чи не диво, чи не диво — сидять дівки за столом,

Молодиці пред столом, а парубки під столом.

Чи не диво, чи не диво — п’ють дівчата мед-вино,

А жіночки горілку, а парубки помийки [вар.: гноївку].

І ще грубше:

Бігла сука ровом, ровом, а за нею хлопці ройом,

Та й зачали суку ссати, бо казали, що то мати,

Сука взяла скавуліти, вни казали, що ї діти 2.

1 Знов чи не натяк на дівоцьку господу?

2 Чуб., III, с. 33, 86, 158; Мат. етн., XII, с. 104 і дд. 158 і дд.

Сі перекори і дотинки, які маємо переважно тільки з дівоцької сторони (бо парубки не беруть участі в сих хороводах, а тільки прислухаються з боку, а коли дуже їм дівчата допечуть, — кидаються їх розгоняти), очевидно, розвинулись коштом таких антистрофічних хорів, де не тільки висміювались, але й величались обидві сторони. Але від них заціліли тільки незначні фрагменти, як, напр.:

Загорожу річку та й на поставничку,

Щоб не вилітали пташата чирята,

Пташата чирята, сиві голубята,

Щоб не виносили молодецьку красу.

Молодецька краса — хустонька в пояса,

За шапкою квітка, в правій руці дівка.

І по тім же вступі знов про дівчат: Дівоцька краса — коса до пояса...1

1 Чуб., с. 110.

Другого двостиху нема, мусило бути щось таке: За косою квітка, в правій руці хустка. Але з сього первісного мотиву, очевидно, розвинулись і ті групові величання, котрих приклади наведено було вище. Сюди належить і така, безсумнівно, стара тема, як величання молодіжи з своєї громади, чи кутка, і висмівання сусідської, які маємо теж в сильно змінених і пізніх формах:

Ой там в саду, в садочку, скопаю я грядочку,

Посаджу я вишеньку — зродить вишня ягідки.

Ярчовецькі парубки мають шапки-баранки,

А опанчі сукняні, на личеньках рум’яні,

А чоботи пасові, до роботи здорові.

Ой там в саду, в садочку, і т. д.

Волосівські парубки мають шапки шаламки,

А опанчі дергові, а чоботи личані,

На личеньках не такі, до роботи гниляки (Гн., 168).

З східноукраїнської вулиці:

А на чужій улиці сміття та полова,

А на нашій... челядь чорноброва!

А на нашій... все рівно та рівно,

Вигравали парубочки вороними кіньми,

А на тій... все яри та кручі,

Вигравали чорти куці, з вулиці ідучи

(Сборн. харк., 17, с. 121).

Взірців чистої любовної лірики, архаїчного стилю, небагато можна вказати: вона була, очевидно, не надто розвинена й покрилась потім пізнішими, краще розробленими, психологічно тоншими утворами XVII — XVIII вв. Але уважно студіюючи, можна вибирати мотиви і форми, в кожнім разі старші від сього новішого розвою лірики, так що в них при різних пізніших додатках можна добачати мотиви досить старі. Для прикладу наведу отсі співаночки з-поміж

теперішніх весільних — в доповнення до поданих уже вище (с. 252):

Да наказувала куночка своєму чорному соболеви:

— Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене в суботеньку,

— Ох і рад би я бувати, тебе, куночку, видати,

Та до тебе лози густі і річеньки бистриї!

— А я лозоньки вирублю, бистриї річеньки висушу,

Ой бувай-бувай, мій соболеньку, да до мене у соботоньку!

Ой бувай-бувай, мій козаченьку, да до мене у неділеньку!

— Ох і рад би я бувати, тебе дівчину видати, і т. д. (Чуб., № 360).

Ой літає чорна галочка по полю,

Черкається крилечками о ролю 1.

— Ой одлинь, одлинь, сиз соколоньку од мене,

Може, найдеш ще й кращішу от мене!

— Я два сади вишневі облітав,

А в третьому яблуневому пробував,

Ой там я тебе, чорну галочку, сподобав.

Ой ходила дівочка по дворі,

Черкала платєчком по землі.

— Ой одійди, одійди, добрий молодець, од мене,

Може, найдеш ще кращішу од мене!

— Ой два городи я больші обхожав 2,

А в третьому найбільшому пробував —

Там я тебе, дівчину, сподобав. (№75).

На соколовім полю злетілися соколи,

Між ними соколонько, між ними сивесенький,

Крилоньками махає, летітоньки гадає

В темниї лісоньки межи гарні галоньки:

Там йому галочка мила, бо му гніздочко вила,

Увила, перевивала, вінком пообкладала. (№853).

Коло двору тестьового соколє облітає,

Да в вишневий сад заглядає —

Там галочка гніздечко в’є.

— Вий, галочко, собі і мені,

Собі ізвий на калині, мені на яворі,

Собі ізвий з рути-м’яти,

Мені із барвінку. (№813).

1 В друкованім, очевидно, хибно: по роки.

2 Так поправляю, очевидно, попсоване: «Ой виходив я два городи больші».

Сюди ж підходить отся «риндзівка», доволі архаїчна, особливо в своїм початку:

Зажурилася перепілонька,

Що так раненько з гір вилетіла,

З гір вилетіла, трав не виділа,

Іно виділа сніги, морози,

Сніги, морози, води як лози.

— Ой де ж я буду гніздонько вити,

Гніздонько вити, діти водити?

Ой чув же тоє сив соколойко:

— Цить, не журися, перепілойко!

Ой знаю, знаю долину-луку,

Долину-луку, траву велику.

Там то ми будем гніздочко вити,

Гніздочко вити — діти водити...

(Гн., 240).

Варіант весільний:

Зажурилась перепілочка:

— Бідна моя та головочка,

Що я рано із вирію вилетіла,

Нігде мені гнізда звити,

Нігде мені діток наплодити:

Що по горах сніги лежать,

По долинах води біжать!

Озоветься соловеєчко:

— Не журися, перепелочко,

Єсть у мене три сади зелениї:

Що в первому те гніздо зів’єм,

А в другому діток наведем,

А в третьому діток нагодуєм

(Чуб., №. 1086).

Старий виноградний мотив (про його символіку і різні нинішні варіації пор. нижче):

Ой на горі [та] город зряжен,

На городі виноград сажен,

Там Маруся ходила,

З виноградом говорила:

— Винограде, виноградочку,

Прошу тебе на порадочку, —

Прошу тебе та не зрадь мене,

Молодцю та порадь мене:

Як я піду за нелюба,

То не цвіти, виноград, красно,

Не роди [ти], виноград, рясно!