(Мажуранич, 174).
Сербська величальна пісня описує оранку господаря і засівання жемчугом:
Jедени волове, сребрни ярмови,
А палице су им од сухога злата.
Прва имъ je бразда, ка’но сjаjна звjезда,
Чисто им je жито, ка’но чисто злато.
По ньиви им шета кућна [домашня] старjешина,
Из десног рукава бисер просипала,
Бисер просипала, снахе дозивала:
«Ходте, мила снахе, бисер да купите [збирайте],
На злато нижите, на врать га носите...» (Качіч-Міошіч, 156).
Вище наведена польська колядка так описує новороджених волів:
A jakież im imię damy?
— A jednemu złotorożek,
A drugiemu srebrnyrożek.
— Cóż na nie zrobić każemy?
Srebrne jarzma, złote zatki (занози)
Będą orać małe dziatki’.
Образи чудесного коня, з таким замилуванням розроблені в українських величальних піснях, між іншим, в формі розмови героя з конем, його наміру продати коня і под., вказані в румунській колядці. Молодець-герой хоче продати коня, кінь дивується, не знаючи за собою ніякої вини. Одно він може пригадати: «Коли ми билися на морськім березі з турками, з франками, франки нас погромили, турки побили, в море покидали, багато там потонуло, а я поплив морем вздовж і впоперек — одним винуват2: зачепився за перо мурени [риби] і замочив полу твого кафтана 3, край кишені, але, вийшовши на беріг, я висушив їх, подувши з ніздрів». Тоді господар заспокоює, що хотів його тільки спробувати 4.
1 Пор. українські образи вище.
2 D’asta’ sŭ vinovatŭ.
3 Pólą de kaftanŭ.
4 Веселовський: Румынскія, славянскія и греческія коляды (Разысканія, VII — Сборникъ, т. 32), c. 278 — 9. З приводу сього цікаві замітки Потебні, II, с. 683 — 4. Принципіально погоджуючися з тим, що через румунів могли йти на Україну полудневослов’янські і грецькі мотиви, він взагалі більше добачав укр. впливів в румунськім, ніж навпаки, і спеціально вказаний Веселовським образ вважав залежним від слов’янського, спеціально укр. взірця, краще і повніше розробленого:
Ти згадай, пане, свою пригоду,
Свою пригоду, мою вигоду:
Як ми з тобою на війні були:
Як нас татари в Дунай нагнали:
Єдні втонули, другі сплинули,
А я скочив та й перескочив:
Та й не замочив ні копитечка,
Ні копиточка, ні стременочка,
Ні поли каптана, ні чобота сапьяна,
Ні ящур-сідельця, ні тебе, молодця.
Для теми «вінець на воді» хорватська паралель:
— Рибари, рибари на тихом Дунаjи,
Jecтe ли ми вид’ли моj венац зелени,
Кад ми je одплавал по Дунаjу, доли?
— Видила ге jесмо, вхитили га нисмо.
— Моj венац зелени воды су рознесле,
Моj венац зелени ветри розпухали,
Моj венац зелени магли [мгли] розмаглили
(Курелац, 65 і 56).
Пав’яний вінок — болгарська паралель:
Лазор [жених] са вози на златна колца,
Из село ходи, Богу ся моли:
«Я дай ми, Боже, дробен ми дъждец,
Трева да расте, паун да пасе,
Цере да хврга, моми да берат,
Моми да берат, венци да віят».
(Каравелов, 205).
Порівнюючи сі паралелі з східнослов’янськими, бачимо, що паралелі білоруські і великоруські далеко ближчі нашим: нераз близькі до подробиць, до буквальностей, так що являються простими переспівами тої самої пісні. Паралелі ж балканські дають подібності тільки в основних мотивах, які розроблюються там і у нас здебільшого незалежно, в деталях і комбінаціях. З того вивожу: споріднення українсько-балканські старші, ніж часи київські, від котрих ідуть аналогії українсько-білоруські та великоруські.
На закінчення ще кілька слів про форму.
Той матеріал, що ми тут розглянули, той, що доніс нам найбільше старих мотивів, в котрих можемо добачати відгомони часів чорноморсько-київських, се переважно обрядові, найчастіше величальні пісні, уложені в рівноскладових строфах простої, одностайної, архаїчної будови, схарактеризованої вище. Одним із засобів, котрим додається деяка змінність сьому досить монотонному співові, являється приспів, досить вільно і дотепно змінюваний. Старші рефрени, традиційні — одностайні і незмінні. Вони характеризують, очевидно, цілі цикли пісень:
«Ой рано!» — аналогічне з балканськими і зах.-слов’янськими приспівами (рано-найрано і под.), зв’язаними з стрічею нового весняного сонця, особливо при воді, раннім ранком — так що й сей обряд зветься «на ранило».
«Ой лелю» або «Ой ладо» — варіантом чого, мабуть, і галицький приспів: «Лелію!» — також широко звісне на Балканах, характеризує пісні паровальні і весільні 1.
Приспіви, як «Воїн бо воїн над усе військо подобен» або «Війне, війниче, молодий паничу» 2, мабуть, вказують на подібний характеристичний рефрен пісень величальних дружинних.
1 Пор. матеріал у Потебні, Объясн., І, c. 16 і д., II, с. 786.
2 Гол., II, с. 64, IV, с. 53; Гн., II, с. 45.
3 Вибираю і значу виключно корпусом Гнатюка як найповнішою, збіркою: ч. І — величання господареві і господині, ч. II — величання парубкові і дівчині, цифра означає тут скрізь сторінку.
Сі й інші аналогічні рефрени приходять потім в різних комбінаціях, але поруч них бачимо й інші способи приспівування. Приспів береться з першого віршу, доповнює його, і потім повторюється при всій пісні. Напр., як ми бачили вище в величаннях господаревого багатства:
В нашого господаря —
Приспів: Біг му дав!
Не заздростіте, панове-братя —
Дасть і вам! (І, 120 3)
Вар.: Біг йому дав!
Не завидуйте, милиї братя —
Біг йому дав. (І, 141)
То йому, то йому Бог дав,
Що вітця-матку шанує! (І, 191)
Господареньку, господиночку
Присп.: Встань горі,
Люба ти радість на дворі! (І, 153)
Чи дома господинонько —
Присп.: Ой дома, не повідають! (I, 217)
Ой славна була наша госпося —
Присп.: В тім дому,
Та ходить вона по домі,
Як пчоленька по лоні. (І, 237)
А в пана Йвана славная жена —
Присп.: Бог йому дав,
Бог йому дав
Славную жону у його дому (І, 242)
Мав Івасенько ворона коня —
Присп.: Сам молоденький,
Кінь вороненький. (II, 93)
Пішов же N. N. в чужую сторону —
Присп.: Жаль же його, Боже. (II, 11)
Ішов Андрушенько без ліс темненький.
Присп.: Не сам я, не сам я молод
У тім лісоньку загину! (П, 18)
Вар.: Там сам я, там сам я молод
В темнім лісочку, в жовтім
пісочку загину. (II, 132)
Або: Не сумно, не сумно йому
В темнім лісочку самому!
У господаря плужок найраньше вийшов —
Присп.: Бриніли, бриніли волоньки,
А всі чотири у злоті,
або: Всі чотири, всі чотири волоньки
Бодай здорові ходили. (II, 122)
Посіяла ленку на загуменку,
Присп.: А в неї, а в неї,
А в молоденькій а в неї! (II, 265)
Ходила Анна зеленим лісом
Присп.: Ой лісом, зеленим барвінком. (II, 137)
Пасла Гануня чотири воли
Присп.: В ялині, гей же в ялині,
При зелененькій дубині. (П, 219)
Пішла Касуня рано по воду
Присп.: Над Дунай, Касуня,
Рано по воду над Дунай. (II, 231)
Ой у Львові в роговім домі —
Присп.: На ринку!
Вили віночки всі паняночки
З барвінку! (II, 177)
А в чистім полі коршмонька стоїть —
Присп.: Казано нам, повідано нам:
Доброє пиво,
Мід, горілочка, красна дівочка,
Підемо там! (II, 257)
Там на горонці, в новій коршмонці
Присп.: Іграли, іграли Угри,
По золотому метали. (II, 178)
Вар.: Заграли, заграли Вірмяни
На золотиї цимбали! (II, 179)
Прала дівчина шовкові хусги
Присп.: На леду, на леду, леду,
В студниці, кірниці. (II, 223)
Вар.: На леду, гей на леду,
На поледиці,
На студененькій водиці! (II, 256)
Або: На тихім Дунаю,
Близько коло края. (II, 224)
На серед села світлонька нова,
Присп.: Світлонька моя оріховая. (II, 3)
В нашого пана — пана крайника
Присп.: Писано, ей писано,
Золотом му терем писано! (II, 68)
А в соколонька а двір в острозі —
Присп.: Соколе!
А в соколонька чорні оченька
І брови! (II, 23)
Ой в полі, в полі садок саджений —
Присп.: Зелена, зелена яблонь
Червоні ябка зродила. (II, 201)
Стоїть ми стоїть зелений явір —
Присп.: Повій но,
Повій но вітре,
Прихили явір до землі. (II, 23)
Ой похилився дуб д дубонькови —