Присп.: Діброва!
Дуб зелененький, йа зелененький
Діброва! (II, 118)
А в городочку червона ружа —
Присп.: Процвітай,
Процвітай, червона ружа,
Рано в неділю. (II, 198)
Потім такі і подібні приспіви стають незалежними від змісту і довільно причіплюються до різних величальних пісень — колядних, волочільних, весільних і інших, і змінювання таких рефренів, різнорідне уложених з ритмічного погляду, вносить певну різнорідність в виконання сих пісень самою своєю несподіваністю. Правдоподібно, уведення таких несподіваних приспівів було умисним «трюком» аранжерів. Я вичислю деякі цікавіші приспіви, — між ними чимало дають дійсно поетичний, мальовничий, а притім незвичайно стягнений, до кількох штрихів зведений образ.
Насамперед кілька варіантів сього заспіву «Ой рано»:
Рано, рано, дуже раненько (II, 121),
Рано, рано, так борзо рано.
Враз з зорею (II, 122).
Ой рано, ой рано,
Рано борзо ранейко — на зорах (II, 169).
Рано-рано при зоронці (І, 244).
Рано раненько, світи зоренько (11,70).
Рано раненько, як сходила
Ясная зоронька ясненька (II, 162).
Зоріли, зоріли зорі
Дуже раненько на горі (І, 263).
В неділю, гей же в неділю,
В неділю рано ясне соненько сходжає (І, 175).
Або: В неділю, в неділю рано
Ясне соненько сіяло (II, 94).
В неділю, в неділю рано
Ой як соненько сходило (II, 227).
Вар.: Ясно соненько сходило (II, 183).
Сияе, сияч сонце
По всьому світу і в небі (II, 260).
Часом зоря рання робить асоціацію з зорею вечірнею:
Світила, ой світила нам
Ясная зіронька з вечера (II, 211).
По зорі, по зорі,
По ясненькому місяцю! (II, 150).
Зорейко, ясна зорейко,
Не заходи ж ти раненько! (II, 254).
Світи, світи місяченьку! (II, 1)
Іншим разом ідея раннього ранку вводить птаха як його вісника:
Заспівай, заспівай, соловію,
Перед віконцем на зілю! (II, 118)
Не літай рано-раненько на поле (І, 120).
Соколе!
Ой на дворі, над ворітеньки,
Щебетали ластівоньки (II, 136).
Не зовсім уже ясна асоціація образів:
Ой літай, ой літай, чорна галонько, з-низенька (II, 139).
Дунай, море, гомін хвиль приходять, напр., в таких комбінаціях:
Дунаю, гей Дунаю, тиха водонька, помалу! (II, 58)
Дунаю, гей-гей Дунаю,
Все в милім Бозі гадаю (І, 113).
Повій, повій, вітроньку, стиха,
Помаленьку на Дунай! (II, 168)
Грай, море, грай — радуйся земле до віку! (II, 57)
Бриніла, бриніла вода по каміненьках дрібненько! (II, 153)
Сей мотив потім варіюється ще так:
Бреніла, бреніла коса коло покоса з росою;
або:
Шуміла, шуміла коса коло покоса раненько (з тихенька);
і коротше:
Бреніла коса коло покоса! (II, 72)
Також:
Бреніли, бреніли воли яко соколи,
А все сивенькі на полі (II, 70).
Вар.:
Гей воли, гей сивенькі, гей воли! (II, 67)
«Рай» приходить, напр., в такім образі мішаного характеру:
Рай розвився, ой рай розвився —
Христос народився Та в його дому (І, 117).
Вар.: Христос уселивсь у сьому дому (І, 201).
«Вино» належить до найбільш уживаних приспівів:
Зелене, зелене вино —
А в три ряди саджено (II, 188);
або: То ми вино, ой то ми вино,
Що в три рядочки саджено! (II, 209)
Зелене вино
Барзо ранейко зацвіло! (II, 143)
Виноградь красна зеленая! (І, 164)
В неділю рано
Зелене вино саджено! (II, 147)
В неділю рано, рано зелене вино (І, 239).
Часто місце «вина» заступає калина:
Калино, калино-вино,
Винная моя ягода! (І, 232)
Або: Калино вино, винная ягодо! (II, 238)
Калино, ей калинонько,
Розвивай же си раненько! (II, 213)
Калино, калино малая,
Та ж тя водонька забрала (II, 140).
Калино, калино мала,
Вода луженьки забрала (II, 72).
Калино, гей же калинонько, | Тось ми биляво зацвіла,
Тось си гиляво розвила,
Тось ми червоно зродила (II, 140 — повторюється по черзі останній рядок).
В інших варіантах в місце вина входить рожа, хоча має й свою самостійну символіку:
Процвітай, процвітай, роже,
В неділю рано саджена;
2або: В неділю рано червоно (II, 140).
Квіте, ой квіте мій,
Червоная рожа, красний цвіт! (II, 230)
або просто:
Цвіте рожа червоненька (II, 252).
Інші ростинні мотиви більше одноманітні:
Яворе! ей яворе-явореньку,
Зелений листок на тобі! (II, 22)
Коротше: Ой яворе зелененький!
Ой не шуми, смереченько! (II, 20)
Зелена, зелена мурава,
А по ній роса студена! (II, 25)
Там на траві, на отаві,
або: Там на траві, на мураві (II, 1)
Зелен ромен на камені (II, 71).
Зрештою, вони приходять ще в символіці дівчини, як «калина», «рожа», «вінок» і т. под.:
Вію ж ти, вію ж ти квітку | Дівчино-серденько —
Та з зеленого барвінку! (II, 169) | Говори з нами хорошої (II, 168)
Чом панна, чом паняночка
З рути віночка не вплела?
Говори з нами, дівойко (II, 140)
Червоне, червоне зілейко,
Говори з нам, дівойко (II, 140)
або: Говорить з нами дівонька.
Ясная, ясная зоренько,
Мов, панно, мов, молоденька,
Промов словенько, зтиха словенько
А з нами (II, 163)
Уляночко, Уляночко-пані,
Говори з нами зтихенька (II, 261).
Зелене, зелене зіленько,
Говори з нами (II, 185).
В тім гаю я Марусеньку
По голосі пізнаю! (II, 220)
Що ж то ми, що ж то ми за тая
За панінойка славная (II, 140).
Дівойко, пана [!] дівойко,
А ласкавоє сердейко (II, 253).
Героїчні, дружинні мотиви:
Гордоє, гордоє паня,
Межи панами славноє! (II, 78)
Соколе ясний, паниче красний N. N.
Лелія! Та його ноженьки
В щирім золоті горіли! (II, 50)
Грай, коню, грай, кониченьку,
Під N. N. молоденьким, грай коню!
Грай, коню, грай, кониченьку
Воронесенький,
Під N. N. молодесеньким (II, 56 і 57).
Грай, коню, грай, кониченьку,
Під молоденьким панятем! (II, 42)
Подзвонюй, подзвонюй, коню,
Своїми узденьцями золотими! (II, 22)
Потупай, потупай, коню,
По тім скарбовім [?] камени! (II, 114)
На коню, на коню —
Злоте пірєчко на ньому! (І, 164)
Не чорно, не чорно
Перо по коникові полягло! (II, 103).
Хто уважно перейде сю антологію приспівів, пригадуючи собі ширші образи пісень, наведені вище, той відчує сей інтерес, який дає процес стягання таких більш детальних і мальовничих образів в короткий образ-символ, вміщений в такім приспіві. Вище було начеркнено ролю сього хорового рефрену в розвою пісні; нинішній приспів зіставсь як пережиток сеї далекої, примітивної старовини, поволі бідніючи і зводячись до таких малозначних і монотонних фраз, як нинішнє стереотипове: «Ой, дай Боже!» Але роль його в розвою символіки пісні, в її стилю, незвичайно стислім, який більше орудує натяками на звісні, колись розгорнені в усій повноті образи, не розгортуючи вже їх більше в деталях 1, — безсумнівно, дуже велика.
1 Сей характер нашої коляди підчеркнув свого часу Потебня (Объясненія, II, c. 442), характеризуючи «амплификаціи в великорусском стилЂ» — «противоположеном стилю м[ало]р[усской] пЂсни, дающей только необходимыя толчки воображенію, но не ведущей его на помочахъ, а предполагающей его самодЂятельность». Знаходив «сходный c великорусскими дешевый способ амплификаціи» також в колядках румунських, де «посредством введенія ненужныхъ, случайных или легко подразумЂваемых черт» «наивнаго каляканья», як він висловлюється, колядка розпухає до величезних розмірів.
На наших очах широкий образ стягається в строфу, строфа — в кілька слів рефрену. Напр., такий образ:
Там на ріці на Ардані — Ардан воду розливає,
Ардан воду розливає — Іван коня наповає (II, 12) —
стягається в приспіві:
Ардань-вода стадная (II, 10).
Або:
За горою а дзвін дзвонить,
Ясен-красен місяць ісходить (II, 131).
Варіант:
Ой за горою, за кам’яною,
Де дзвін дзвонить, там місяць сходить.
Або:
Ой за горами, за долинами.
Там дзвін дзвонить, місяць сходить (II, 129) —
стягається в короткий приспів:
Ой дзвін дзвонить, місяць сходить.
Такі символи входять потім в комбінації між собою і дають нові, часом досить несподівані і навіть дивні образи: