Выбрать главу

На дворі, гей же на дворі,

Злоте пірєчко на столі (II, 175).

2Пшеницю сіє, злото леліє,

Гордий молодець N. N. (II, 42).

Служило Юря в польського кріля,

Присп.: В залізі, гей в залізі,

Його ручєйки, його ножейки

В сріблі, в золоті горіли

(Гол., II, 53).

Приспіви виринають цілком несподівано, без явного логічного зв’язку, по неясним, на перший погляд, асоціаціям:

По горі, по горі яра пшениця.

Присп.: Кам’яная, кам’яная,

Там світличенька стояла,

Жала ж її молодиченька, ой на імя N. N.

І навпаки:

А во Львові в кам’яниченці,

Присп.: По зорі, по зорі,

По ясненькому місяцю,

Стоять верстатики все тисовії,

і т. д.

Се надає спеціальний колорит нашій старій пісні, обліпленій, як старий, віковий стовбур губками, різними новотворами, всякими пізнішими парослями і мотивами, але сильній і мальовничій в сих своїх оригінальних, незвичайних і навіть дивоглядних, на перший погляд, комбінаціях. Уважний, витончений і відповідно узброєний зір глядача відкриває в них велику своєрідну красу.

ЛІТЕРАТУРА ПОВІСТЕВА

Пам’яті Михайла Драгоманова

Зміст і форма. Теми героїчні. Мова наша про передані усною традицією твори описові, оповідальні — або назву їх старим загальним терміном — повістеві, однаково — ритмовані чи прозові, — мусить, на жаль, бути значно коротша. Хоч література ся була, без сумніву, дуже багата, різнородна, цікава, переходила різні зміни і еволюції, але сказати про неї можна дуже небагато, поза тими її відгомонами і фрагментами, які ввійшли до поезії обрядової, з одного боку, а з другого — заціліли в літературі писаній, в книжнім обробленні, і будуть предметом пізнішого обговорення, разом з іншою книжною літературою.

Причини тому дві. По-перше, в дохованім до нас уснім репертуарі в сій сфері далеко тяжче вирізнити те, що можна з певною правдоподібністю прийняти за останки чи відгомони сеї старшої доби і відрізнити від пізнішого репертуару. По-друге, почасти таки завдяки трудності і складності такого досліду, з сього погляду сей матеріал студійований далеко менше, ніж репертуар пісенний (особливо обрядовий) .

Вище було вказано, яким могутнім засобом консервовання в репертуарі пісеннім являється ритмічна форма. Ритм — се неоціненний сторож традиції, що хоронить її від усяких довільних змін («изъ пЂсни слова не выкинешь», говорять великороси). До того ще у піснях обрядових спеціально зв’язок з певними сакральними і магічними обрядами і святами затримує їх в неустаннім уживанні і в інтересах обряду — щоб він не стратив сили — заховує від конкуренції нових мотивів. Боронить від надто свобідного підмінювання старих, переданих і усвячених традицією текстів такими новими мотивами, чи комбінування з ними. І ми бачили, як наслідком сих умов певні обрядові пісні до нинішнього чи дуже недавнього часу на різних частях нашої території, невважаючи на різні колонізаційні пертурбації, розділені цілими століттями відокремлення, держаться в значній свіжості, в формах часом буквально подібних. Тому й поетичні образи і теми, включені в обрядову практику величань, замовлянь, затверджень певних соціальних актів, як подружжя і т. ін., дихають на нас глибокою, правіковою стариною. Рахуючися з різними пізнішими змінами і додатками (напр., християнськими), ми можемо тут все-таки вилучити, навіть без великого труду, дуже багато такого, що з усякою правдоподібністю мусить бути прийняте як відгомін тих часів, котрих спадщину тут оглядаємо.

Але пісні і ритмічні твори, котрі не ввійшли в обрядовий ужиток, в цілості або в фрагментах, переважно вигинули, часто без останку. Я вище висловив переконання, що вже в добі розселення існували у наших племен обидві форми поетичного ритму, рівноскладового — співаного і нерівноскладового — рецитованого. В обох формах, безсумнівно, складались оповідальні, епічні твори на теми героїчні і казково-побутові — прототипи тих билин, які в пізніших редакціях заховались на великоруській півночі. В наших казках і переказах подекуди заховалися також ритмічні і пісенні частини — в промовах героїв і в різних «загальних місцях», котрими старий казковий стиль був, очевидно, далеко багатший, ніж нинішній, сильно вже розложений. Такі, напр., звісні розмови Михайлика з батьком в повісті про Золоті Ворота:

Господару-цару Володимиру,

Так, в мене чаша золотая,

Вина повная

Завжди...

І часть Київа на мене йде,

Але київська громада,

То зла у неї рада... —

й інші, з котрими ми будемо мати ще діло дальше. Між казками звіринними і фантастичними заховалося кілька віршованих в цілості або в частих, а цілий ряд їх має віршовані розмови, більш або менш старого складу, як звісні пісні чарівної дудочки:

По малу-малу, паноньку, грай,

Не врази мого серденька вкрай:

Мене братічок та й убив,

Ніж у серденько та й устромив,

За того веприка, що в саду рив

(Рудч., 160).

Або голуба:

Ой буркуну, буркунець,

Був у батька одинець,

А мій батько убий-душа,

А мачуха із’їж-душа,

А сестриця-попрятниця,

Мої кісточки попрятала,

У рушничок завертіла,

Під порогом закопала

(Манж., 57).

Івасика Телесика:

Гуси-гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята,

Та полетіть до батенька,

А в батенька їсти й пити,

І хороше походити (Рудч., 42).

До «Рись-матери» співають:

Рисю, рисю, дитя плаче,

Дитя плаче, їсти хоче.

Відповідь:

Нехай плаче, як само хоче,

Пожарі горять, крильця смалять,

Очі слезми заливають...

(Чуб., 453).

Сі віршовані поезії самі по собі могли б уходити за пережитки магічної пісні-закляття. Але коли маємо поруч того більші й менші віршовані партії чисто описового характеру, вступи і закінчення 1, то се вказує на загальний ритмічний або мішаний, ритмічно-прозовий, стиль казкового оповідання, котрого воно набрало особливо в устах оповідачів і співаків-професіоналів.

1 От, напр., кілька таких закінчень:

Тоді він на ній одруживсь —

І стали вони жить,

І постолом добро возить.

Як почали вони пить та гулять,

Та з гармат стрілять, —

Та [й] я там був, мед, вино пив,

По бороді текло —

А в роті не було.

Як стрельнули мене з гармати,

То залетів я сюди до хати,

Та тепер тут сижу (Чуб., 35).

Варіант Рокосовської:

А я там був, мед, вино пив,

По бороді текло, в роті не було.

Як я там напився —

На гною спать положився,

А на тім гною оруді стояли,

А тиї оруді гноєм затикали.

Як не стало гною, то заткнули мною,

Як вистрілили з гармати,

То я став аж тут брехати.

Звінчались вони, і тепер живуть — і хліб жують.

Я там була, мед-горілку пила,

По бороді текло, а в роті не було.

І дали мені блин,

А той блин да сімдесять год в гною гнив,

Дак паничі такі гарнесенькі були та смілі —

Вихватили та з’їли! (с. 76).

Я там був, мед-вино пив,

По бороді текло, а в роті не було.

Правда, я молодець,

Що зробив казці конець? (с. 424).

От вам казочка,

А мені бубликів вязочка. (с. 138).

Взірцями переважно віршованих текстів можуть служити дитячі казки, напр., про «діда і бабу» (Чуб., 90):

Був собі дід та баба.

Мали собі курочку рябушечку.

Курочка яєчко знесла,

Баба хижку мила,

Тут такі віршовані партії перериваються прозовими інтервалами. Напр.: «Дуб листе поспускав. Прийшов бичок. — Чого ти, дубе, листє поспускав? — Якби ти знав, то б і ріжки позбивав». І потім знов починається повторення віршової строфи.

Сі казки з повтореннями, звісні у різних примітивних народів як забавна примітивна гра (див. згадані «Примітивні оповідання», видані Укр. Соц. Інститутом), можуть взагалі служити взірцем спеціального казкового речитативу — так званого у великоруських казкарів «говорка» — більш короткого і спішного, ніж речитатив епічний (про нього у Савченка, Рус. нар. сказка, с. 16 і 285). Я думаю, що його можна вважати спадщиною старшої, київської доби, коли не ранішої, — дарма що в нинішніх укр. записях сі партії могли з’явитися під великоруськими впливами. Як взірець наших речитативних партій, що приходить в різних казках, наведу, напр.: