На дворі, гей же на дворі,
Злоте пірєчко на столі (II, 175).
2Пшеницю сіє, злото леліє,
Гордий молодець N. N. (II, 42).
Служило Юря в польського кріля,
Присп.: В залізі, гей в залізі,
Його ручєйки, його ножейки
В сріблі, в золоті горіли
(Гол., II, 53).
Приспіви виринають цілком несподівано, без явного логічного зв’язку, по неясним, на перший погляд, асоціаціям:
По горі, по горі яра пшениця.
Присп.: Кам’яная, кам’яная,
Там світличенька стояла,
Жала ж її молодиченька, ой на імя N. N.
І навпаки:
А во Львові в кам’яниченці,
Присп.: По зорі, по зорі,
По ясненькому місяцю,
Стоять верстатики все тисовії,
і т. д.
Се надає спеціальний колорит нашій старій пісні, обліпленій, як старий, віковий стовбур губками, різними новотворами, всякими пізнішими парослями і мотивами, але сильній і мальовничій в сих своїх оригінальних, незвичайних і навіть дивоглядних, на перший погляд, комбінаціях. Уважний, витончений і відповідно узброєний зір глядача відкриває в них велику своєрідну красу.
ЛІТЕРАТУРА ПОВІСТЕВА
Пам’яті Михайла Драгоманова
Зміст і форма. Теми героїчні. Мова наша про передані усною традицією твори описові, оповідальні — або назву їх старим загальним терміном — повістеві, однаково — ритмовані чи прозові, — мусить, на жаль, бути значно коротша. Хоч література ся була, без сумніву, дуже багата, різнородна, цікава, переходила різні зміни і еволюції, але сказати про неї можна дуже небагато, поза тими її відгомонами і фрагментами, які ввійшли до поезії обрядової, з одного боку, а з другого — заціліли в літературі писаній, в книжнім обробленні, і будуть предметом пізнішого обговорення, разом з іншою книжною літературою.
Причини тому дві. По-перше, в дохованім до нас уснім репертуарі в сій сфері далеко тяжче вирізнити те, що можна з певною правдоподібністю прийняти за останки чи відгомони сеї старшої доби і відрізнити від пізнішого репертуару. По-друге, почасти таки завдяки трудності і складності такого досліду, з сього погляду сей матеріал студійований далеко менше, ніж репертуар пісенний (особливо обрядовий) .
Вище було вказано, яким могутнім засобом консервовання в репертуарі пісеннім являється ритмічна форма. Ритм — се неоціненний сторож традиції, що хоронить її від усяких довільних змін («изъ пЂсни слова не выкинешь», говорять великороси). До того ще у піснях обрядових спеціально зв’язок з певними сакральними і магічними обрядами і святами затримує їх в неустаннім уживанні і в інтересах обряду — щоб він не стратив сили — заховує від конкуренції нових мотивів. Боронить від надто свобідного підмінювання старих, переданих і усвячених традицією текстів такими новими мотивами, чи комбінування з ними. І ми бачили, як наслідком сих умов певні обрядові пісні до нинішнього чи дуже недавнього часу на різних частях нашої території, невважаючи на різні колонізаційні пертурбації, розділені цілими століттями відокремлення, держаться в значній свіжості, в формах часом буквально подібних. Тому й поетичні образи і теми, включені в обрядову практику величань, замовлянь, затверджень певних соціальних актів, як подружжя і т. ін., дихають на нас глибокою, правіковою стариною. Рахуючися з різними пізнішими змінами і додатками (напр., християнськими), ми можемо тут все-таки вилучити, навіть без великого труду, дуже багато такого, що з усякою правдоподібністю мусить бути прийняте як відгомін тих часів, котрих спадщину тут оглядаємо.
Але пісні і ритмічні твори, котрі не ввійшли в обрядовий ужиток, в цілості або в фрагментах, переважно вигинули, часто без останку. Я вище висловив переконання, що вже в добі розселення існували у наших племен обидві форми поетичного ритму, рівноскладового — співаного і нерівноскладового — рецитованого. В обох формах, безсумнівно, складались оповідальні, епічні твори на теми героїчні і казково-побутові — прототипи тих билин, які в пізніших редакціях заховались на великоруській півночі. В наших казках і переказах подекуди заховалися також ритмічні і пісенні частини — в промовах героїв і в різних «загальних місцях», котрими старий казковий стиль був, очевидно, далеко багатший, ніж нинішній, сильно вже розложений. Такі, напр., звісні розмови Михайлика з батьком в повісті про Золоті Ворота:
Господару-цару Володимиру,
Так, в мене чаша золотая,
Вина повная
Завжди...
І часть Київа на мене йде,
Але київська громада,
То зла у неї рада... —
й інші, з котрими ми будемо мати ще діло дальше. Між казками звіринними і фантастичними заховалося кілька віршованих в цілості або в частих, а цілий ряд їх має віршовані розмови, більш або менш старого складу, як звісні пісні чарівної дудочки:
По малу-малу, паноньку, грай,
Не врази мого серденька вкрай:
Мене братічок та й убив,
Ніж у серденько та й устромив,
За того веприка, що в саду рив
(Рудч., 160).
Або голуба:
Ой буркуну, буркунець,
Був у батька одинець,
А мій батько убий-душа,
А мачуха із’їж-душа,
А сестриця-попрятниця,
Мої кісточки попрятала,
У рушничок завертіла,
Під порогом закопала
(Манж., 57).
Івасика Телесика:
Гуси-гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Та полетіть до батенька,
А в батенька їсти й пити,
І хороше походити (Рудч., 42).
До «Рись-матери» співають:
Рисю, рисю, дитя плаче,
Дитя плаче, їсти хоче.
Відповідь:
Нехай плаче, як само хоче,
Пожарі горять, крильця смалять,
Очі слезми заливають...
(Чуб., 453).
Сі віршовані поезії самі по собі могли б уходити за пережитки магічної пісні-закляття. Але коли маємо поруч того більші й менші віршовані партії чисто описового характеру, вступи і закінчення 1, то се вказує на загальний ритмічний або мішаний, ритмічно-прозовий, стиль казкового оповідання, котрого воно набрало особливо в устах оповідачів і співаків-професіоналів.
1 От, напр., кілька таких закінчень:
Тоді він на ній одруживсь —
І стали вони жить,
І постолом добро возить.
Як почали вони пить та гулять,
Та з гармат стрілять, —
Та [й] я там був, мед, вино пив,
По бороді текло —
А в роті не було.
Як стрельнули мене з гармати,
То залетів я сюди до хати,
Та тепер тут сижу (Чуб., 35).
Варіант Рокосовської:
А я там був, мед, вино пив,
По бороді текло, в роті не було.
Як я там напився —
На гною спать положився,
А на тім гною оруді стояли,
А тиї оруді гноєм затикали.
Як не стало гною, то заткнули мною,
Як вистрілили з гармати,
То я став аж тут брехати.
Звінчались вони, і тепер живуть — і хліб жують.
Я там була, мед-горілку пила,
По бороді текло, а в роті не було.
І дали мені блин,
А той блин да сімдесять год в гною гнив,
Дак паничі такі гарнесенькі були та смілі —
Вихватили та з’їли! (с. 76).
Я там був, мед-вино пив,
По бороді текло, а в роті не було.
Правда, я молодець,
Що зробив казці конець? (с. 424).
От вам казочка,
А мені бубликів вязочка. (с. 138).
Взірцями переважно віршованих текстів можуть служити дитячі казки, напр., про «діда і бабу» (Чуб., 90):
Був собі дід та баба.
Мали собі курочку рябушечку.
Курочка яєчко знесла,
Баба хижку мила,
Тут такі віршовані партії перериваються прозовими інтервалами. Напр.: «Дуб листе поспускав. Прийшов бичок. — Чого ти, дубе, листє поспускав? — Якби ти знав, то б і ріжки позбивав». І потім знов починається повторення віршової строфи.
Сі казки з повтореннями, звісні у різних примітивних народів як забавна примітивна гра (див. згадані «Примітивні оповідання», видані Укр. Соц. Інститутом), можуть взагалі служити взірцем спеціального казкового речитативу — так званого у великоруських казкарів «говорка» — більш короткого і спішного, ніж речитатив епічний (про нього у Савченка, Рус. нар. сказка, с. 16 і 285). Я думаю, що його можна вважати спадщиною старшої, київської доби, коли не ранішої, — дарма що в нинішніх укр. записях сі партії могли з’явитися під великоруськими впливами. Як взірець наших речитативних партій, що приходить в різних казках, наведу, напр.: