На л. 32 ці записи перериваються — очевидно, тому, що вже раніш на обороті л. 32 Могила записав причасний канон — вид. в "Архіві" на с. 133-9, в ориг. л. 32-4. Потім за л. 35 "Канон на исход души" ("Архів", с. 140-6); після цього канону записка на кінці л. 36 об. і на початку 37 незвичайно дрібним письмом, очевидно, пізніше, але, мабуть, таки Могилиною рукою (дивуюсь, як його відчитали для "Архіву", не можу провірити, чи точно).
На л. 37-8 і на поч. 39 записаний інший канон, без заголовка,
з акростихом: "Боже православную молит...тя Петр Могила архимандрит — лесть жестокую погубити". Канон не докінчений, дещо дописано пізніше, але цілості нема (видане в "Архіві", с. 146151 як "канон о умиреніи православной церкви" — воно дійсно ввійшло до "Канона о умиренів св. восточныя апостолскія церкви", в збірнику Парамифіа, 1634 року). Далі п’ять сторінок гуляють порожні. На л. 41 об. — 43 канон про загальне воскресеніє і страшний суд, писаний в різні часи, — те, що в "Архіві" на с. 156-160.
На л. 43 об. — 51 знову ряд агіографічних записок, одна з них з докладною датою — 29 квітня 1631 року. Це те, що видрукувано в "Архіві", с. 109-124. По них на л. 52-4 "Мученіє преподобного отца нашего Аввакума схимника Святой Гори", подія 1628 року, цілком проложного стилю — "Архів", с. 124-131. Потім З порожні сторінки, а на л. 57 об. початок відправи в подяку пречистій за визволення Печерського монастиря від польського війська в 1630 р. — "Наста день радостен ВЂрныи пріидЂте съшедше ся празднуим свЂтло, Христа Бога нашего славяще, пречистую матерь свою в покров и звЂстное прибЂжище народу нашему (поправлено на — "обители нашей") даровавшего и молитвами тоя от нуждънаго обстоянія преславно нас свободЂвшаго" — "Архів", с. 160. Потім 2 сторінки вільні.
На л. 59-62 "Канон благодарствен и пресв. Богородици", з акростихом: "ПЂснь благодарственную печерская великая Лавра тебЂ, богородице, приносит, и Петр Могила архимандрит велича(ет) заступленіє твоє" — "Архів", с. 162-7. Не докінчено, 2 сторінки наступні порожні.
На л. 63 об. — 66 плач Адама і Єви, вигнаних з раю (в "Архіві" чомусь пересунено назад, на ст. 151-3). Це парафраза і варіації старого твору на цю тему "СЂдя Адам прямо рая и своєя нищеты и обнаженіа рыдаше и в лице біа ся с слезами въпіаше: "О раю, пресладкій раю! како отпадох своєго сладка причастія и красного вЂдЂніа! Како отчуждих ся єже в тебе любезнаго пребываніа! Не тръплю єже красоты твоєя не вЂдЂти и божіа славы лишитись, Но не вЂм к кому прибЂгну, и что сътвору не доумЂваюся..."
Изгнана Єва из рая зря своє падениє горко въсклицаще и власы теръзая болЂзненно въпіаше: Горе мнЂ, горе, и паки реку: Горе! Како и сама прелстихъся и съпружника прельщати привлекох! Але проклятый змію, злоначальниче, враже и завЂстниче, гордости ради отпадый славы божіа"...
На л. 65-6 "Канон покаянен о сотвореній мира и о изгнаніи Адама из рая и о избавленіи" — "Архів", с. 154-6.
По цім 12 сторінок незаписаних. Потім записки різного змісту:
л. 72 об. "Род их милтей панов Лядинских c повету Оршанского и Новгородка Литорского 1635 Julii 12" — імена і по них: "то души усопшых. А то верные сынове церкви восточноє єщо на свете живущи церкви христовой слуги потребныє" (імена). Рука не Могилина, вписав хтось з самих же Лядинських, що під цим підписані.
л. 73: "лЂта 1635 мЂсяца іюля 3 дня. "Каталог вапна для стои Софіи от их млтей панов обывателей оршанских обЂцаного" — "Архів", с. 181. Рука не Могилина, але, здається, його приписки. Останнім прописаний Криштоф Лядинський, підписаний під попереднім пом’янником.
л. 73 об. "З Могилева" — реєстр жертводавців, з приписками Могили — "Архів", с. 182.
л. 74 — Рахунки золота і каміння з рр.1629 — "Архів", с. 184, рука не Могили; потім сторінка порожня.
л. 75. "Складанка на реставрованнє церкви стои пречистои Десятиннои" 1635 р. — "Архів", с. 183, руку Голубєв уважає за Могилину, але здається мені, що тільки деякі приписки Могилині. Потім 23 сторінки порожні, а на л. 87 записки про золото й срібло 1635 р. — "Архів", с. 185. Потім 10 сторінок порожніх.
На розвороті л. 92 об. і 93 остання агіографічна записка: Мученіє Анастасія ченця Іверського монастиря — "Архів", с. 131 — 2, рука Могилина, здається, чорнило відмінне, сіре.
По цим записи II-ої, оборотної нумерації.
На л. 1 кілька коротких записок — про агіографічні теми і про срібло — видрукувані в "Архіві", с.185.
л. 2-5 (л. 5 вклеєний) — трактат про чернецтво, видр. в "Архіві", с. 176-80, див. уривок с. 574. Рука Могили. Потім 2 сторінки порожні.
л. 8 — 9 промова Древинського 1620 р., рука не Могили.
л. 9 об. промова Богуслава Радивіла в справі з воєводою віленським (Львом Сапігою), 1631 р., та сама рука.
л. 10-16 процес за монастир Супрасльський 1629 р., спис архімандрій, акти процесу обох братств віленських: православного і уніатського, 1631 р., та сама рука.
л. 17-8 грамота кн. Льва Галицькому митрополитові Григорієві 6809 р., потверджена кор. Стефаном і Жигимонтом III, та ж рука.
л. 18 об. Польсько-латинські вірші з нагоди вибору короля — проти унії, та ж рука.
л. 19 об. Спис книг, закуплених у Варшаві р. 1632, вид. в "Архіві", с. 186-7.
л. 21 об. Спис книг, куплених р. 1633 там же, с. 188-9, обидва списки не руки Могили.
л. 22 — 3 молитви про заспокоєння церкви, з нагоди вибору короля — "Архів", с. 167-170, рука не Могилина.
На обороті л. 23, пагінації II-ої, записане оповідання про замучення Афанасія Іверського; в порядку І пагінації, л. 92 — 3: на л. 23 пагінації II сходяться обидві пагінації, зворот л. 23 пагінації II — це л. 93 пагінації 1-ої.
Виходить так, що І пагінацію Могила на початку 1629 р. зачав записувати агіографічними своїми записками і видержував цей порядок до л. 32 — до осені 1630 р. приблизно (є дата на л. 29 об., записки л. 30-32 без дати). В тім часі, кажу приблизно восени 1630 р., середина книги була вже занята гімнографічним матеріалом, і Могила, минаючи його, вибираючи порожні листи і лишаючи запас для гімнів, надалі записував середину книги далі в порядку І пагінації, в році 1631.
Другу половину книги І пагінації призначено на записки ділові — вписувано їх не рукою Могили, на л. 79 найраніший такий запис з травня 1629, сягають вони р. 1635, загалом же таких записок мало, і тут найбільше лишилось порожнього місця.
Одночасно записувано книгу з кінця, обернувши її низом догори (II пагінація). Трактат про чернецтво, руки Могили, не має дати, але належить, очевидно, до найраніших записок. Я думаю, що Могила почав записувати книгу з кінця, і цей трактат може бути найранішою записсю, 1628 року, а вже потім, з кінцем 1628 року або на початку 1629, він почав записувати книгу спочатку. Психологічно легше пояснити собі, що він обернув касову книгу свого батька догори ногами, коли тільки прийшла йому гадка використати її собі на записник, ніж припускати, що він зачав записувати цю книгу агіографічними записками з фронту (І пагінація), а потім для записування своїх гадок про чернецтво обернув книгу догори коренем і став записувати з кінця (II пагінація). Щоб відділити ці побожні міркування від агіографічних записок, він міг би їх внести до середини книги, як це зробив з гімнами, і не потрібував обертати книгу.
Чорнило і письмо трактату про чернецтво, агіографічних записок і гімнів дуже подібне; можна думати, що всі ці три відділи почато приблизно в однім часі — зимою 1628-9 р.: спочатку трактат, потім агіографію, нарешті гімни.
В кожнім разі книга від кінця (II пагінація) в 1629 році вже вживалася — про це свідчить записка на першім листі, залишенім як обгортка, форзац, при записуванню трактату про чернецтво: вона походить з грудня 1629 р.
Останні записки II пагінації належать до 1633 року. Дальше поширення цеї II пагінації в глибину книги спинилося, мабуть, тим, що зворот л. 23 пагінації II був уже записаний історією мучеництва Афанасія Іверського в порядку І пагінації десь в р. 1631-2: вона поклала межу II пагінації. Але ця історія Афанасія Ів., зачата на л. 93 пагінації І і докінчена впоперек аркуша на л. 92 об., очевидно, вписувалася тоді, коли зворот л. 93 був уже записаний в порядку II пагінації молитвами про заспокоєння церкви, що належать, очевидно, до р. 1632. Книга була заповнена в головнім, властиво розподілена, бо ще лишалося чимало запасу в різних відділах, і порожні сторінки полишилися подекуди до кінця.