Таке світло, на мій погляд, кидає екстер’єр цього Могилиного записника на історію його творчості. Але я повторюю, що не мав часу простудіювати цей екстер’єр цілком детально, і полишаю це іншим.
Студіюючи цю книгу, приходимо до висновку, що незадовго по своїм постригу на ченця, ієромонаха і архімандрита, десь в р.1628, Могила задумав дати серію писань на аскетичні теми: загальний трактат про чернецтво як найвищу, ідеальну форму християнського життя; збірку побожних оповідань, що прикладами з життя й практики найбільш совершенних і авторитетних старців мали ілюструвати, чим повинно бути чернецтво; колекцію чуд, зв’язаних з різними православними святинями, а особливо з Печерським монастирем, які мали засвідчити святість православної церкви, її святинь і установ; нарешті, серію канонів, гімнів і молитов на різні церковно-аскетичні теми. З особливим замилуванням займався він цим, видимо, в 1629 році, можливо, мріючи про славу великого православного вчителя, поета-гімнографа. Незадовго ці мрії простигли, його замітки в цій пам’ятній книзі стають рідші і в рр. 1631 — 2 зовсім припиняються 1.
1 Першою літературною працею Могили вважається нібито виправлений ним переклад "Главизн поучительных" Агапита Діакона, випущений Печерською друкарнею при кінці 1628 р.
Переклад досить тяжкий, передмова писана стилем дуже претенціозним і непрозорим, це все можна б було положити на рахунок невправної ще руки Могили. Але передмова говорить, властиво, що переклади споряджено за ігуменства Могили, а не ним самим, і стиль його записок 1629 р. настільки відрізняється від стилю передмови "Главизни", що трудно вважати її ділом Могили. От її закінчення:
"Дан в добродЂтелной дЂлателници пръвоначалныя с(вя)толЂпнаго жительства в Россіи с(вя)тыя двоица (себто Антонія і Теодосія) c вышше даннаго искупника и божественнаго даяніа, божественнаго же киота упокоєніа жилища (Лаври Успенія).
От невещственнаго огня в вещестъвенном єстест†явленіа минувшим сто шестъдесят и двом десятицом и седмим лЂтом к сим приложившимъся (1627) декам. 1 дня. Текущу же реченному киріо-пасха лЂту.
Исправи же ся от єллинского идіомате c многим опоством в благочестіи сіяющ богопріємцу тезоименнаго Могілы Дакійских земель началника отраслі, твръдоименнаго пръвопрестолника тезоименну произбранну c Г(осподо)м в предстателство старЂйшеа паствы постничествующих" — себто за Симеонового сина Петра Могили архімандрита.
Друком під своїм іменем він нічого з цих записок не появив. Вони пішли як матеріал до спільного печерського казанка, так, напр.. я одмітив вище, що записки про печерські чуда ввійшли до "Тератургіми" Кальнофойського, випущені в світ 1638 р., в записній книзі Могили вони повичеркувані — значить інший матеріал малося на меті пустити до інших видань. Гімни на теми сучасного церковного "озлобленія" пішли до збірки "Парамифіа сиреч утЂшителная молбы", випущеної з Печерської друкарні 1634 1.
1 Містить у собі гімни, записані в Могилиній книзі на л. 37 — 8, з легкими змінами в лекції й орфографії, доповнені іншими молитвами, без усякої згадки авторства Могили.
От перша строфа в друкованім вигляді (по розкриттю скорочень): "ВЂры яже втя истинныя камень, основаніє незиблемоє церкви твоєй положивый Христе Цару, и єже адовыми враты не одолЂтися обЂщаніє. Наложноє даввей, от нинЂшних єретических бЂд и обстояній отступнических избави вскорЂ, co слезами молим тя, ты бо сію чесною ти искупил єси кровію".
В рукопису: "ВЂры яже в тя истинныя камень, основаніє незиблимоє церкви твоєи млостивый, Христе царю, и єже адовыми враты, не одолЂтись єй обЂщаніє неложноє давій, от нинЂшних єретических бЂд и обстояній отступнических избави вскор., со слезами молим тя, юже честною си искупил єси кровію".
Докладніші розшуки, може, ще не одно таке відкриють. Факти ці показують, що мрій про літературну славу Могила скоро зрікся. Чи тому, що сам переконався в неблискучих своїх письменських здібностях і не знайшов моральної підтримки в близьких людях, чи зрозумів, що сильнішою стороною його індивідуальності являється робота організаційна, адміністративна, що провідник і правитель з нього сильніший, ніж поет і агіограф чи мислитель. Але для пізнання індивідуальності його ці письменницькі проби в кожному разі дуже інтересні — так само як цінні вони і для характеристики того українського православного середовища, до котрого Могила тоді приспособлявся.
Для характеристики цих ідей і їх літературного викладу наведу насамперед такі міркування з трактату про чернецтво.
"Іноческоє житіє — христіанского житіа єсть съвершенство. Съвершенство же христіанскоє — Христова житіа єсть подражаніє. Христос же съвершенство не в ином положи раз†в нестяжаніи. Вся бо заповЂди юноша совершил бЂ раз†точію єдиная сея рече єму Христос: "Иди продаждь вся имЂнія твоя и раздай нищим и гряди во слЂд мене. Нестяжанієм бо и съвершенноє съвершенство и любовь съвершенная съвершится может. Идеже бо моє и твоє, нЂсть там мир и вседружество.
Іноческоє истинноє житіє на нестяжаніи основаєт ся, цЂвством и послушанієм состоит ся, любовію же съвершаєт ся. Вся же добродЂтели от сих четырех як от источника истекают, и в разум божій съвершенный человЂка исправляют, и съвершают, и єще на земли в тЂлЂ суща небеснаго наслажденія творят причастника, таин божественных самовидца, божественныя славы наслЂдника и ангелом служителя и събесЂдника" 1.
Як взірець Могилиних гімнів наведу отсей "ірмос" на тему смертної години:
"ТлЂнного и временного житіа, суєтного же мечтаніа мира сего образ, прійдЂте, братіє, — нынЂ в представляющим ся брать видяще, c слезами в покаяніи Христу възопіим: Пощади, Спасе, душу от тЂла исходящую и в ограду небесную со святыми ти покой 2.
1 Ориг., л. 4, "Арх.", с. 171-2.
2 "Покой" — тут, очевидно, дієслово, від покоїти.
Мечтаніє сонноє, пара же и дым, трава и цвЂт сельный быти зряще житіє наше, отвержЂм житейскую, братіє, печаль к небесному възнесшись житію, в покаяніи Христу вьзопіим — Помилуй пощади, Спасе, душу от тЂла исходящую и с святый покой.
Окрест нынЂ стоящіи братіє, зряще, како всує мятет ся всяк человЂк, оставим єже о временных печаль и преложшесь мыслью к небесным, в покаяніи Христу възопієм: Помилуй и пощади, Спасе, душу от тЂла исходящую и с святыми покой" 1.
А от з канона подячного:
"Приносит ти, ДЂво, благодарственную твоя Лавра пЂснь о преславном своєм тобою избавленіи, — сыну твоєму вЂрно зовущи: "Слава, Христе, силЂ твоєй!
Испустила єси с небес, ДЂво, на молитву раб твоих дождь, як же огнь враги попаляющ, и от твоєя обители отражающ. ТЂм сыну твоєму възопієм: "Слава, Христе, силЂ твоєй"!
Пещный пламень иногда в росу благочестивым приложи ся. НынЂ же твоим, богомати ходатайством роса в огнь претворись и враги попали не поющія: "Слава, Христе, силЂ твоєй".
Трищи покусивших ся твоєй обители насильствовати воин, явленієм множества въоруженных ангел, в бЂгство претворила, не хотящих пЂти: "Слава, Христе, силЂ твоєй" 2.
1 Там же, с. 144.
2 "Архив", с. 163.
З сих писань Могила не видрукував за своїм іменем нічого.
Натомість випустив проповідь на Хрестопоклонну неділю на тему самовідречення — поняття хреста Христового як свою сповідь віри в строго аскетичному дусі, не згірш якого-небудь Копинського або Копистинського.
Виголошуючи її перед громадою і пускаючи для вжитку не тільки чернечої, але і світської суспільності, він і написав її мовою, зближеною до "посполитої", а не чисто церковної, доволі зручним риторичним стилем. Як взірець його наведу сю "експозицію":
"Абысмо особливе научити ся могли, для чего церков с(вя)тая, матка наша, в посродку постного рая животворящє крестноє древо пред очи выставляєш, с пилностью послухаймо.