17. Кгды бы теж хлопец во єдин день до школы ходил, а Другий день занедбовал, и так єдно час бы себЂ тратил в речи 1 при школЂ — такого болше не приймати; бо и балвЂр 2 кгды бы хорого во єдин день лЂчил, а в другий занедбал, мЂсто злеченя в большую хоробу єго приправил 3.
19. Кгды бы тыж кто хотЂл от даскала сына своего на потребу иную взяти, теды, не безочне 4 ани през кого иного толко сам своєю особою и при томже человЂку єдином или двох, при которых єго отдал на науку 5, взяти єго маєть, — абы ся тым уближеня не дЂяло учню и єму самому за непорядноє поступованіє, так тыж и даскалови, от которого бы не отповЂдне учня взял. Кгды ж тот порядок вси иныи ремесници мають, кгды при людех и порядне не толко сына, але и слугу до ремесника приказують; и потом кгды ся чого научити, тым барзей занехати того не хотят: многих зобравши статечность и терпливость родичов і єго заляцають, — отколя и мистрови великая потЂха, кгды видить учня не подлЂйшого. Што далеко болше в школах и людex християньских мЂти потреба 6.
20. Если бы и сам учитель, или от ученик єго нЂкто был творцем рЂчей тых ихже закон не повелЂваєть, но обаче и претить7: сирЂчь, блудник, пияница, тать, кощунник, нерадив, сребролюбец, клеветник, величавый, — такового не толко учителем, но ниже жителем здЂ оттодь да не будеть".
1 В дійсності.
2 Цирулик, лікар.
3 В грецькім плані немає цього пункту.
4 Не з’являючись сам.
5 Див. §1.
6 Безсумнівно, що як деякі інші братські практики, так і ця церемонія прилюдного вписування і виписування учнів взята була саме з цехової практики.
7 Забороняє.
До цього первісного "Порядку" восени 1586 р. додано додаткову постанову, якою заводився уряд братів-наглядів ("строителів") школи:
"Волею божією вси купно братіа о ХристЂ ...грожане львовскии, желающе имЂти строєніє изрядноє во училищи сем, в немже учащим писанію словенску и руску, вдахом к сим от братіа нашея мужа два, ради всякого бреженіа, и всяко не по узаконенію строєніа сего безчиніє исправляти творений же и глаголаньми". Вони мали подавати всякі інформації про школу і контролювати вписів і виписів школярів з школи. В другу редакцію це постилізовано в такій постанові: "Мают быти приставлены от братии два человЂка искусныє ради строєнія школьного, да соглядають науки и дЂл дидаскаловых. И тым братіям маєт быти дан реєстр под печатію братскою, в который мают дидаскали вписовати дЂти данныє до науки и ведлуг лЂт и науки дЂтинноє маєт быти и заплата им, то єсть дидаскалом. A ктобы хотЂл взяти дЂти свои от науки, кгды прийде квартал, при тыхже братіях отпустити ся мают порядне учинивши дидаскалу за то досыть, ведлуг постановеня братского — як по чому постановят на квартал дидаскалу давати от хлопца".
В зв’язку з цим, мабуть, додано ще в першій редакції такий пункт (18), якого не було в грецькому плані:
"Отцеве о дЂтях их или господареве о порученых им дЂтех сторонних мают мЂти упоминаня от дидаскала и от братей строителей школных, абы дЂти в домЂх ведле порядку науки школноє справовали ся, цвиченє и людкость повинную часов своих1 показуючи всякому стану. А єсли бы нЂшто науцЂ спротивного в дЂтях ся найдовало, досвЂдчено маєт быти: єсли бы даскал не пильностью якоюж или родич или господар2 непорядком своим в науцЂ и обычаєх добрых бы прешкажали — маєт то быти повинному прислужено".
Тоді ж, мабуть, восени 1586 р. начеркнено таку цікаву програму науки:
"Школы львовскоє наука починаєт ся: Напервей научившихся складов литер, потом кграмматики 3 учат; при томже и церковному чину учать: читанью, спеванью.
1 Відповідну своїм літам.
2 В рукопису: родича, господаря.
3 Граматики, букваря.
Тамже учат на каждый день, абы дЂти єдин другого пытал по грецку, абы єму отповЂдал по словенску и тыж пытают ся по словенску, абы отповЂдано по простой мовЂ; а тыж не мают из собою мовити простою мовою єдно словенскою и грецкою. А так нынЂ тому учат ся 1 до болших наук, приступаючи ко диалектице и реторице — которые науки по словенску переведеные вынайдено в школЂ львовской: русским языком списано диалектику и реторику и иные философские писма школе належачиє. А обычає всея школы и порядки вси в сем листе много бы писати".
Ця кінцева замітка потверджує, що "Порядок" мав бути не стільки новим організаційним планом, скільки кодифікацією, так би сказати, звичаєвого шкільного права, приведеного тільки до кращої системи, і програма ставила собі завданням довести науку до рівня католицьких колегій: включити не тільки піїтику й риторику і філософічні предмети ("от философов, от гисториков, от поетов", §12). "Руська школа", що мала на меті навчити "читати, выкладати, розсуждати и розумЂти" ( §9), "вміти скоропис", знати "церковний чин", "читати і співати", "пасхалію и лунноє теченіє", "личбу и рахованьє", правила морального поведення супроти людей і супроти себе, мала бути наверстована вищою слов’яно-греко-латинською, на взірець вищих грецьких шкіл, які пробувано організувати в другій половині XVI віку, і більш конкретних прикладів латино-польських. Луцька школа так і називає себе "школою греко-латинослов’янською" ще перед реформою Могили. "Артикули прав" цієї школи мають це на записі учеників, але записи до львівської школи мало говорять про це. Тільки священик Іван Сихівський (с. Сихів під Львовом) дає до школи "учити писати, абы умЂл скоропис и иных братственных наук". Про інших — "дал псавтиру учити", перший запис: "Стефану (Зизанію) даскалу рускому на науку словенского письма", "до школы рускоє на науку" (найчастіш, одначе, без усякого такого означення) 2. Але ми знаємо вже, що першим ділом нової школи було упорядження грецькослов’янської граматики 3 на підставі тодішніх західних грецьких граматик, головно Константна Ласкаря, котра служила не тільки для засвоєння грецької мови, але і для граматизації слов’янської й "простої руської мови", давала граматичну термінологію і стабілізувала граматичні форми їх.
1 Тим усім підготовляються.
2 Реєстр учнів 1586-1590 р. в "Архиві Ю.З.Р.", І, X, с. 5 і далі.
3 "Граматика сложенна от розличных грамматик спудейми иже в львовской школЂ" — почата друком ще в 1587-8 рр., випущена в 1591 р. під заголовком: Адельфотис. Грамматіка доброглаголивого єллино-славенского язьзка. Совершеннаго искуства осми частей слова. Ко наказанію многоименитому Россійскому роду". В літературі різні були гадки про те, чи було два її видання: 1597/8 і 1591, чи вона тільки була почата в 1587/8 рр., а випущена тільки раз, в 1591 р. Весною 1588 р. віленські братчики вже мали початок цієї граматики, і в деяких примірниках єсть подвійний заголовок, з двох видань. Про це К.Студинського "Адельфотес", 1895, Харлампович "Школы", с. 450 і далі.
Вона мала в цім своїх попередниць — коротка анонімна граматика словено-латинська, острозького походження навіть була надрукована в Вільні 1586 року, в порівнянні з нею львівська граматика була важливим кроком наперед. Кілька років по ній бувший львівський дидаскал Лаврентій Зизаній видав у Вільні ж "Грамматику словенску совершенного искуства осми частей слови и иных нуждных"; її завданням він ставить не тільки вчити "правописати", але через "риторику и словесницу вкупЂ чесной философіи" доводити до "стественного богословія", але властиво не виходить за межі етимології. Побіжно і дуже недостатньо тільки зачіпаються деякі питання поетики — метрики й віршарства. Як ми бачили, братська програма 1586 р. запевняла, що в школі були підручники риторики, діалектики і філософії: наскільки повні відомості з цих предметів вони давали, зістається неясним і непевним. Але наведені в попереднім томі привітальні вірші, котрими приймала львівська школа митрополита Рогозу на початку 1591 р., ясно вказують бажання йти за представленнями й декламаціями латинських шкіл — дарма, що ці вірші писані "некунштованим руським способом" 1.
1 Див. в т. V, с. 483 і далі.
Щодо науки латинської маємо маленьку вказівку в братських протоколах 1604 р. Того року "принятый был от всего братства до школы за ректора Іоан Борецкій — которому братя подали в моц школу, также и порядки школныє, и поступили єму на кождый квартал давати по золотых польских 10, за що он подяковавши братиям, таковую контентацию завдячне принял и офЂровался дЂтей грецкого и латинского языка учити". Разом з ним прийнято "так до церковноє працы, як теж до учення дЂтей языка словянского", за половинку проти Борецкого плату, бувшого дяка тої ж школи Михайла Сидоровича 1. Школа таким чином знов виступає в двох відділах — нижнім "руськім", яким керує дяк або даскал, і вищім — греко-латинськім, котрим керує ректор: так було в початках, коли руською школою керував "даскал руський Стефан" (Зизаній), а школою грецькою арх. Арсеній, і так знову бачимо тепер, коли вищою школою керує ректор: цей титул уперше приходить тут і може вважатися проявом наслідування латинських шкіл. Та ж протоколярна записка 1604 р. говорить про братчиків, що дають синів своїх до школи "учити языка кгрецкого и латинского" — про їх датки за науку "с хоти своєи поступаючи c преможеня своєго", — отже, потверджує, що й цим разом вища школа була грецько-латинською. Борецький мав репутацію доброго знавця грецької і латинської мови: "добре освічений в свобідних науках, в знанню грецької, латинської й словянської мови ледве кому рівний", — відзивався про нього потім один з корифеїв могилянської школи Сильв. Косів 2. А дерманське видання листа Мелетія патріарха, переложеного Борецьким, називаючи його "надер Апольлови коханим, а в Парнассе на лоне муз выхованым" 3, ясно дає зрозуміти, що Борецький вважався людиною, що збагнула тайни піїтики й риторики.