Заразом ці записки незвичайно яскраво характеризують, як проходився курс такої школи. Мало хто з тих учнів проходив її систематично, на місці, рік за роком слухаючи курси і переходячи правильно з нижчих до вищих. Найчастіш для цього бракувало матеріальних засобів у ученика, що не міг довго проіснувати на "нищенськім" хлібі незасібних школярів, з другої сторони — в скільки-небудь підучених учениках школи була велика і різнородна потреба на периферії. Треба було дяків-учителів для менших шкіл по містах, містечках і селах, треба було "педагогів" і "виростків" до дітей шляхти, багатших міщан тощо. Отже, школяр, поучившися і поголодувавши в школі рік-два, вертався або до батьківської хати, щоб підгодуватись, і шукав у сусідстві якоїсь "кондиції", або йшов куди-небудь до панської господи або до церкви, за рекомендацією школи, продовжував як міг свої заняття в напрямі, данім йому школою, і, відгодувавшись та призбиравши трохи гроша, вертався знову до школи. Займав у ній місце, відповідне принесеним знанням: чи збільшеним, чи затриманим на одержанім рівні, чи розгубленим за час блукання поза школою. Побирав науки далі, доходив промоції до вищого класу і знов пускався на мандри для прогодування. Або на жадання самої шкільної старшини виходив на якийсь час, на рік-два, куди-небудь на периферію, щоб сповнити волю впливових протекторів школи або обстояти яку-небудь позицію, цінну з церковного становища. Розуміється, тільки люди з виїмково твердою волею, здібностями і любов’ю до освіти доводили свою науку до верхів сучасного шкільного і взагалі культурного рівня, докінчуючи свою шкільну науку мандрівками по школах, монастирях і культурних центрах, як ми це бачимо у автора споминів (двічі він повертається до своєї школи, щоб прослухати курс філософії, спочатку в одного, а потім удруге, у нового професора!). Далеко частіш, очевидно, світові клопоти, журба про прожиток або перспективи життєвих успіхів, одержання доброї кондиції, котру шкода було кинути задля продовження науки, у непострижених у ченці — женячка, перебивали цю "мандрівку по науках", і недокінчений любитель наук вростав уже на ціле життя де-небудь на периферії, прощаючися з недокінченою науковою кар’єрою.
Вірші на похорон Сагайдачного.
Невеличка книжечка, формату зошита (малого кварто), дуже рідка 1, затитулована: ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска єго кор. милости Запорозкого. Зложеньш през инока Касіана Саковича, ректора школ кієвских в БрацтвЂ. Мовленыи от єго спудеов на погребЂ того цного рьщера в КієвЂ, в недЂлю проводную року божого тысяча шестьсот двадцать второго", зісталась нам єдиним літературним витвором Братської школи передмогилянської доби.
1 Один примірник, дефектний, у Ленінградській публічній бібл., другий — повний у Московській (б.Румянцевській) публ. бібл. ім. Леніна. В цілості книжечка передрукована в додатках до "Исторії Київ. академії" Голубєва, перед цим вірші — в "Кіевлянине" за 1850 р. Максимовича і недавно — в "Матеріалах до іст. книж. справи на Україні".
Але, крім цього пам’яткового значення, має визначний інтерес як літературний твір і відбиття ідеології братських кругів свого часу. На 48 сторінках (восьми зшитках по 8 сторінок) вона містить згадані вірші — панегірик Сагайдачному і всьому Війську Запорізькому (40 сторінок), і в додатку два прозові взірці похоронних промов (вищезгадані 8 сторінок). Три дерев’яні гравюри — герб Війська Запорізького, портрет Сагайдачного на коні й малюнок морської баталії козаків з турками під Кафою — унікати в нашій старій графіці, прикрашують цю єдину в своєму роді книжечку. Місце видання не позначене, але, очевидно, це друк лаврський, маніфестація тісного зв’язку братства з його печерською митрополією й його протектором — Запорізьким Військом, якому ця книжка присвячена. З цих різних сторін вона вимагає нашої пильної уваги, власне її перша віршова частина.
Вона складається з 23 окремих віршів, зложених тим самим 13-тискладовим силабічним віршем з цезурою після сьомого складу, що звичайно годиться з закінченням слова (не розриває його).
Насамперед короткий віршик "На герб сильного єг. кр. мл. Війська Запорозького" (намальовано тут же козака з мушкетом), в тім же роді, як ми бачили по різних інших лаврських виданнях:
Кгды мензства Запорозцов / кролеве дознали,
Теды за герб такого / им рыцера дали,
Который ото готов / ойчизнЂ служити,
За вольность єи и свой живот положити.
И як треба землею / албо тыж водою,
Вшеляко он способный / и прудкій до бою.
Потім "передмова" (що може означати не так передмову в нашому розумінні, як властиво промову, як це слово й уживається) — "зацне силному войску єго кор. милости Запорозкому: ласки божоє, доброго здоровя и щасливого над неприятелми отчизны звитязтва з несмертельной славы набыванєм автор, от в Троици єдиного Бога зычит". Це дуже інтересна похвала і апологія козацької свободи, в духу козацьких домагань признання за ними шляхетських прав, з огляду на їх військову службу і оборону краю 1, короткий і виразистий панегірик козацьким заслугам для Речі Посполитої і осторога від тих різних проектів на скасування козацтва, що тоді обертались між польською шляхтою і дебатувалися на соймах. Це таким чином чисто політичний памфлет в інтересах козацтва, що місцями говорить буквально словами "Протестації" київської ієрархії, виданої одночасно 2.
ВЂрность поданных против / пану то справуєт,
Же им што найболшого / єсть в людєх даруєт.
Найболшую реч межи, всЂми сужу волность,
Которой в стосованю уступаєт годность 3.
1 Див. вище, с. 17.
2 Див. нижче, с. 210.
3 Гідність — в розумінню почесного соціального становища, уряду: свобода вища від якого-будь становища.
Того ми посвЂдчити могуть всЂ створеня,
Которыи з натуры прагнуть свобоженя.
Золотая волность: так єи называють;
Доступити єи всЂ пилне ся старають.
Леч она не каждому может быти дана,
Толко тым што боронять ойчизны, и пана.
Мензством єи рыцерЂ в войнах доступують,
Не грошми, але крвю ся єи докупують.
Войско Запорозкоє волности набыло
Тым, же вЂрне ойчизнЂ и кролюм служило.
Кройники о их мензст†старыє писали,
Як они неприятелей ойчистых бивали:
Морем, сухом, частокроть пЂшо, и тыж конно,
Хотяй ся неприятель их убирал збройно.
Пламя то єсть з насЂня оного Іафета,
Который з Симом покрыл отчіє секрета.
За Олекга, росского / монархи, плывали
В чолнах по мору и на / Царъград штурмовали.
Их то продки з росским ся / монархою крестили
Владимером: и в вЂрЂ / той статечне жили.
При которой и они / так стоять статечне,
Же за ню умирати / готови конечне.
Бывали межи войском / тым князЂ и паны,
С которых выходили / добрыи гетманы.
Яким и тот их гетман, Петр Конашевич, был,
Который справ рыцерских / дЂлностю всюды слыл.
О войску Запорозком / кождый может знати,
Як оно ойчизнЂ єсть по / требно, уважати 1.
1 14-складові вірші.
Украина тым войском въцале заставаєт,
А где Запорозцов нЂт, Татарин впадаєт.
СвЂдками того суть (ох!) мЂста Подолскіи
И краи Подгорскіи, / аж тыж и Белзскіє,
Где много поганин кръве / христіянской розлял,
А живо позосталых / тых в неволю забрал.
Козак, нЂ маючи нЂ зброй, нЂ шишака,
Стигает татар, бы могл / допасти лошака