Чинить здровю своєму / часто одваженя,
Бы толко неволник могл / мЂть высвобоженя
Прото, которыи бы / хтЂли вотовати,
Жебы их знести албо / Туркови выдати,
Теды певне в туюж бы як овцЂ, сЂть впали,
Кгды бы своих сторожов псов волком выдали.
Они ойчизнЂ нашой / суть обороною,
От татар поган ых и турков заслоною.
В другій половині автор звертається до козацького війська і нового гетьмана Олифера Голуба, виконавця волі покійного Сагайдачного, аби далі додержували тих прикмет, які тільки що дістали від нього такі високі похвали:
Але юж до вас мову / мою обертаю,
Зацноє рыцерство: всЂх / вас напоминаю:
Абысте в вЂрЂ своєй / святой моцно тръвали:
И вЂрность кролю пану / в 1 всем заховали.
За которую волность / вам єсть дарована,
Же проч самого кроля / не маєте пана,
От вшеляких податков / и судов волными
Єстесте. Заслугами / своими годными.
Тую волность за клейнот / дорогій ховайте,
Заслугами своими / єще причинаяйте.
И ты днешній гетмане, зацный ОлефЂру,
Щасливе справуй войском / тым а ховай вЂру
Богу и народови тыж христіанскому, —
Чим будеш завше страшный племеню поганскому 2.
1 Очевидно, треба читати як во.
2 14-складовий вірш.
И c тым рыцерством славы / доброи набывай,
А мене в ласце своєй зо всЂм войском ховай.
Которому книжечку / тую офЂрую
И под именем всего / войска в друк дарую.
И што ся тут на славу / гетмана писало
Петра Конашевича, / на вас ся стягало!
Кгдыж Гетман не сам през ся, / леч войском єсть славный,
А войско тыж гетманом / довод то єст(ь) явный.
Гетман без войска штож єст(ь) / войско тыж без него?
Згола нЂчого не єсть / єдин без другого.
Реч кончати, творцу вас / Богу, полецаю,
Щасливого звитязтва / завше вам жадаю.
Підписано: "Вашим милостям, моим велце ласкавым паном и добродЂом, всему рыцерству єго кр. мл. Запорозкому. Унижоный и зычливый слуга и молитвенник многогрЂшный инок Касіан Сакович, ректор школ Кіїовских, сл(уга) б(ожий)".
По цім ідуть характеристики покійного гетьмана і його портрет. Перший спудей (Стефан Почаський) описує високі прикмети небіжчика, підносить особливо його заслуги в визволенні невільників-християн з поганських рук і при тім висловлює небезінтересну гадку, яка війна дозволена — оборонна, та, що боронить покривджених:
Єсть для чого гайныи / слезы выливати,
Сердцы, усты, и шатми / жаль свой освЂдчати:
Бо ото смерть горкая невчесне порвала
Славного1 рыцера, с котрого похвала
Кролю пану и Речи / Посполитой была:
Бо єго слава в многих / краях земных слыла.
Славноє войско годно / такого гетмана,
Который пилне стерег чести своєго пана.
УмЂл мудре тым силным войском керовати,
Доброго любил, злого / зась звыкл был карати.
Для тогож и звитязства / часто доказовал,
Же карность c послушенством / в своем войску мЂвал.
Пилне он того стерег, бы война c христіаны,
Христіаном не была / леч толко c поганы.
Которых он водою / и сухом воєвал,
И плЂнных христіан / з моцы их выдирал,
Слушне о том гетманЂ / каждый держать може,
Же был правый гетман, дай му вЂчный покой Боже! 2
За велику собЂ мЂл то нагороду,
Кгды з неволЂ вызволил кого на свободу.
Кгдыж война для тых толко / причин маєт быти,
Себе от кривд и иных / так же боронити.
О цный гетмане, славный / в людех по всЂ вЂки,
Нехай тя пріймет Христос / в небесныи лики.
Другий спудей (Петро Созонович Балика), покликуючись на Сенеку, пояснює, чим придбав покійний гетьман цю любов земляків: прирівнює його до афінського царя Кодра і до спартанського царя Леоніда, що наложили головою за своїх підданих, маючи на гадці смертельну рану Сагайдачного, що він дістав під Хотином:
Милость в сердцу падаєт, як мовит Сенека,
Ведлуг времени праве / каждого человека.
В потЂхах c пріателем / сполне ся радуєт,
А в противних зась речах спол з ним ляментуєт.
Тая 3 по своих милых / тескнить хоть нерада,
1 12-складовий вірш.
2 14-складовий вірш.
3 "Милость".
Утративши милого / друга альбо брата.
Тая великого нас / жалю наполнила,
Кгды през смерть того мужа / от нас отдалила,
Который своим мензством / слынул въ 1 всЂх краях:
В татарских, турских, навет / и в полночных странах.
Не раз он громил орды / татаров на шлаках,
И загоны их разил / в великихъ оршаках,
Дознал моци рыцера / того турчин силный 2
В том тогорочном бою / як то был муж дЂлный.
Же в малом почтЂ своих турским многим полком
Менжне спирал, поганским розЂдлым волком 3,
За ойчизну межне ся / им заставляючи,
Здоровя своєго намнЂй / не охороняючи.
ВолЂл сам як Кодрус кроль в Атенах, в Греціи 4,
Смерть поднять, бы ойчизна / толко была в цЂлЂ.
Кгдыж лепЂй єст стратити / живот за ойчизну,
НЂжли неприятелю / достать ся в коризну.
Кто бовЂм за ойчизну / не хочет вмирати,
Тот потом з ойчизною / мусить погибати.
Цный Сагайдачный волЂл / сам рану подняти,
НЂжли бы поганину христіан выдати.
От которои раны / ото умираєт,
Але слава и мензство / єго зоставаєт.
Так як спартанского кроля Леонідеса,
Который менжне кроля / воіовал Ксерксеса.
Шестьсот толко з собою / рыцеров маючи,
Впал з ними Ксерксово войско рубаючи 5 —
Которого по пятькроть / стотисячный было,
Леч от шестєх сот двадцать / тисяч го убыло.
Тамже и тыє шестьсот на плацу зостали,
Але ся живо поймать / нЂкому не дали,
Которых мензство будет / так долго слынути,
Поки в своих берегах / Нил будет плынути.
Таким способом рыцер / славы набываєт,
Кгды ся з неприятелем / менжне потыкаєт.
1 Очевидно, треба читати як во.
2 На боці: В Волошех рок 1621.
3 12-складовий вірш.
4 На боці: Юстінус, книга 2.
5 12-складовий вірш.
Потім наступають два коротші моралістичні вірші — міркування з приводу смерті героя. В першій з них ("третій спудей") висловлюється гадка про неможливість утекти від смерті — досить подібно до тих моралістичних псальм, які затрималися в народнім обороті до нинішніх часів. Розмір той сам, тринадцятискладовий, але визначається тим, що цей силабічний розмір досить сходиться з синтактичною будовою в другім півстиху:
Попрожну фрасуєт 1 ся / всяк живый человЂк,
Поневаж короткій / єсть єго на свЂтЂ вЂк.
Богатство, мудрость, слава, сила — все преходить,
НЂчогося трвалого / в мЂрЂ не находить.
Што, можем в том рыцеру / нашом оглядати,
Же так не иначей есть, / латво узнавати.
Цили он не мЂл силы, / здоровя и грошій?
Не был ли славный, менжный, на тЂлЂ хорошій?
Цили не мЂл докторов на свою хоробу?
Леч на смерть нЂт лЂкарства, отдається гробу.
Чловек як тЂнь, сон, трава, / як цвЂт увядаєт,
Наг ся родит, наг сходит, все ся тут зостаєт.
Видиш як мір, и похоть з свЂтом преминаєт,
А творяй волю божію вЂчне пребываєт.
УчЂмож ся чужими / приклады карати:
Лакомства, и злых дЂл / пилне ся варовати.
Кгдыж нЂчого спросного не внійдет до неба,
Поки ся не очистит / душа як потреба.
1 Клопочеться.
Друга вірша збудована в розмірі за схемою úuúu/-́uu, місцями згідно з синтактичними стопами, так що ці стихи і для нинішнього уха досить приємні; в інших цезура попадає посеред слова і робить стих доволі карколомним:
Идеш от нас гетмане милый,
КоронЂ той велце зычливый.
Крию обляный, пострЂлом турским,
Кончиш живот выроком бозким
СмЂле ойчизны боронячи,
Здровя за ню покладаючи.
Єднак потомным вЂком слава
ВЂчная по тобЂ зостала.
Котроись набыл своим мензством:
З славным запорозким рицерством,
Которогось вожем был славным,
Непріятелюм ойчизны страшным.
Докончилесь на земли бою,
Отпочинь же в вЂчном покою.
По тых земных трудах и працах
Вытхни собЂ в горных палацах,
Которых есь собЂ пожадал
Добрыми дЂлы их набывал.
За цим ідуть сім віршів з "прикладами" того, як мудрі люди неустанно підтримували в собі пам’ять смерті, і восьма на подібну ж тему — неминучості смерті. Приклади ці зачерпнені з класичної старовини, з християнської легенди, з середньовічної історії. Думаю, що вони мусять покриватися з тими "проблемами", що були зібрані в польській книжці Саковича, але, не маючи її під рукою, не можу в тім переконатися.