1 Пограниччя московське згадане тут не дурно — див. "Історія України", т. VI, с. 596.
2 Це була боротьба полоцького уніатського владики Кунцевича з православними.
Перейдімо до інших кривд і утисків нечуваних. Чи то не кривда народові нашому руському, що, не кажучи про інші міста, чиниться у Львові. Хто грецького закону, не уніат, той не може мешкати в місті, ані торгувати на локті і кварти, ані до цехів не може бути прийнятий 1. Коли хто умре, мешкаючи в місті, того мертве тіло не можна повезти через місто з церковною церемонією ані до хорого з тайнами господніми іти не вільно. А в Вільні чи не утиски то? чи чуване коли? Коли мертве тіло під замком хочуть провезти через замкову браму (якою ходять і їздять усі, навіть євреї й татари), то ту браму замикають, так що православні мусять мерця свого виносити іншою брамою, якою тільки гній міський вивозять. Навіть води не можуть докупитися і велику в тім мають кривду: якій-небудь халупці позволяють мати руру з водою, а такий великий грунт, на стільки будинків одної рури не дають, хоч знають, що була давніше і тепер є сліди. Монахів, що до унії не пристали, в Новгородку й по інших містах уніати граблять, розбивають на добровільній дорозі й садять у в’язницю. До ради міської людей гідних, учених, тому тільки, що унії не тримаються, не беруть, а обсаджують місця в наругу руській лавиці хлопами простими неученими (так що інший не вміє навіть означити, що то є справедливість). Кари грошові стягають з невинних без слушної причини. Коротко сказати — давно вже великі, нечувані кривди зазнає народ наш руський як у Короні, так і в В. кн. Литовськім.
А ті кривди і те замішання внутрішнє не з іншого джерела випливають, як з того, що ваша кор. мил. против справедливості, проти прав і вільностей шляхетських, на престоли владичі й достоєнства духовні іменує людей, невважаючи на їх рід.
Хто не знає того, що нинішній, як він себе зве, архієпископ полоцький родом з Володимира, син Кунця шевця, а зробивши з того собі шляхетське прізвище, називає себе Кунцевичем. Хто того на очі не бачить, що нинішній перемиський владика, прізвищем Шишка, родився з свинаря, і рідний брат батька його і тепер сидить на волоці в Хлопушах в підданстві київського воєводи. Хто не знає, що володимирський владика 2 —
1 Про ці львівські обмеження див. "Історію України", т. V, с. 240 і далі.
2 Ілля (в чернецтві Йоаким) Мороховський, секретар і повірник Потія.
син львівської міщанки Стецькової Моримушиної, що уродився в півтора роки по смерті Стецька, а нікий Міхаловський і Нікопольський віддали його в науку? Кому не звісно — свідчу це Богом живим, — що владика холмський син віленського купця, прізвищем Пакость 1, що у одного бурмістра віленського вкрав кармазин, і, якби не врятував його чернецький клобук, давно був би пішов на шибеницю 2. Хто не знає і того, що нинішній владика пінський родом з містечка Заблудова? Тільки й користі вашій кор. милості з унії, що за двадцять літ штуковання цієї унії не можуть уніати подати когось з уроджених шляхтичів, що могли б гідно засідати на тих високих гідностях. От і тепер дано нам у Луцьк, против наших прав і вільностей, Почаповського — його шляхетського роду не заперечуємо, але щодо літ, то він не тільки такої гідності не варт, але і дияконської, не то що священичої, через те й отцем його називати не можемо, бо не має й двадцяти літ".
1 Афанасій Пакоста.
2 В оригіналі рифмована фраза: У by nie ratowała go kapica, pewnie że by go nie minęła szybienica.
А весь цей непорядок, пояснює далі оратор, найбільше йде "з того, що неправильно дістають уряди: не від правдивого свого пастиря приймають священня — відступили від царгородського патріарха, якому власть ця належала в державі вашої кор. милості". І кінчить бажанням, щоб принаймні на будуще єпископат приведений був до послушенства патріархові, а маєтності церковні як не зараз, то принаймні по смерті теперішніх держателів їх вернулися до законних (православних) хазяїв.
"В противному разі, коли і на цім соймі — боронь Боже — не прийде до повного заспокоєння і вилічення тих тяжких ран, то прийдеться нам з пророком скричати: суди мене, Боже, і розсуди справу мою".
Було на тому соймі прочитане якесь посланіє до посольської палати від Віленського православного братства, на жаль, до нас не заховане. В своїй пізнішій публікації — "Справдженню невинності" — братство згадувало, що поставлення нових владиків усе-таки було подане до відома станів Річи Посполитої; в їх листі згадувалось про їх посвячення патріархом і просилося про допущення їх до належних бенефіцій: про це депутація братства просила послів по прочитанню посланія, щоб вони вставилися перед королем 1. З противної сторони виступив з промовою уніатський митрополит Рутський: цей факт і зміст своєї промови він подав до відомості папської курії, але повний текст її досі не опублікований: його переказує коротко, на підставі актів колегії De propaganda fide польський історик унії єп.Ліковський 2. Король і його однодумці, захоплені тріумфами католицької ліги (сейм проходив серед вістей про перемогу католиків над протестантською лігою, розгрому Чехії — Білогорська битва сталась на початку сейму, 8 листопада, і под.), постарались одчепитись від православних домагань нічого не значущою фразою про відновлення старих постанов 1607 р. про роздавання православних бенефіцій, і сподівалися, очевидно, що це так само мало зв’яже їх тепер, як і в 1607 році.
1 "Архив ЮЗР", І, VII, с. 307; в другому виданні цієї брошури, випущеному в червні 1621 р. і не передрукованому, були подані Додаткові відомості, наведені Жуковичем у його книзі (с. 47): тут підкреслювалось, що через це послання факт посвячення був своєчасно оголошений, не затаєний.
2 Unia brzeska, вид. 1896, с. 303.
Але за цим першим "обміном гадок" наступила далеко завзятіша і серйозніша полеміка весною 1621 р. Приводом послужили перші виступи уряду против новопоставлених владиків. Хоча всі політичні резони наказували йому щонайменше нейтральність, з огляду на козаків, яких доконче треба було притягти до участі в новій турецькій кампанії, що наступала на Польщу, проте король, вважаючи справу унії за свою справу, не втримався в межах політичних резонів, коли уніатська ієрархія представила йому, наскільки унія була загрожена новою ієрархією: Борецький з іншими владиками принаймні хоч сидів у своєму недосяжному Києві, але Смотрицький, вихованець Віленського братства, не утерпів, щоб не блиснути своєю владичою митрою в своїй другій батьківщині. Віленські міщани зложились йому на новий владичий апарат, замовили в Торуні дорогоцінну митру, і на різдвяних святах він почав відправляти урочисті богослуження в Братській церкві св. духа, а православні (як жалувалось уніатське духовенство) голосили всім і кождому, що відновлення православної ієрархії сталось за дозволом короля, він має повернути їй забрані бенефіції, а уніатські владики дістануть різні посади в церкві католицькій. Це, — мовляли уніати, — робило сильне враження, багато уніатів, зневірившися у будучності унії, збирались переходити на латинство, і уніатська церква захиталась у самім існуванню. Невважаючи на остереження декотрих з своїх міністрів, король, починаючи з місяця лютого 1621 р., видав і розпублікував ряд розпоряджень проти нового митрополита і владиків, обвинувачуючи їх не більше й не менше як у державній зраді, змові з турецьким султаном через патр. Феофана (пізніш до цього було прилучене підозріння в змові з Москвою, через того ж патр. Феофана). Ці обвинувачення далі розтягались на всіх, хто приставав з тими посвяченцями, а патр. Феофан проголошувався самозванцем, єрусалимському патріархові відмовлялося яких-небудь прав до православних дієцезій Польщі — Литви, його свячення признавались канонічно протизаконними, а Борецького і Смотрицького спеціально наказувалось арештувати і віддати під суд за державну зраду і т. д. І ці листи й універсали не зіставалися мертвою буквою, принаймні на півночі — в тутешній митрополитанській резиденції, у Вільні і в номінальній єпархії Смотрицького — в Полоцьку й Вітебську. Делегована від короля до Вільни комісія приступила в березні до розслідування діяльності новопоставленців і їх прихильників, і під сам Великдень найбільш визначні й шановні представники віленської православної громади підпали всяким репресіям: арештам, відставленням з урядів, виключенням з цехів і под., що нагадали найгірші часи Потія. Завзята боротьба закипіла також у Вітебську й Полоцьку. Це викликало на віл енськім грунті незвичайно живу літературну полеміку, до котрої ми заберемось в наступному розділі, а тут перейдемо літературні відбиття цієї релігійнонаціональної акції на Україні, під керівництвом київського й луцького центру нового українського національного фронту.