2 Натяк на останні переговори з козаками соймових комісарів під проводом гетьмана Жолкєвського 1619 р.
Ще раніш того, як ми стали владиками і до Києва та на Україну завітали, ще перше ніж превелебний архієпископ Мелетій Смотрицький побував у Києві — вони вже свідчили свою віру, писали, посольства посилали й присяги складали (в справі віри). Річ це знана й звісна широко. І до цього не то щоб мали духовні їх понуждати, але вони (козаки) ще самі пильнують їх і міщан, пригадують і навіть грозять їм, щоб у вірі не було ніякої переміни і не було ніякої спілки з апостатами-уніатами. Досить згадати недавнє — спитати, що було і що замалим не сталося в Печерськім монастирі через те тільки, що превелебний й мил. ксьондз біскуп київський увійшов до олтаря, — довідатися, яке нарікання було, яке роз’ярення! Ледве заспокоїли їх. А все-таки занесли вони скаргу на монахів Печерського монастиря на Запоріжжю в генеральній раді 1.
Отже, нічого дивного, коли вони мають звістки про нагінки уніатів на православних: з різних повітів, з міст і сіл приходять люди до них "в козацтво", одні своєю волею, інші — з причин кривд і здирств. Між ними і духовні, і світські. І ніщо не чинить стільки заколоту на Україні, як унія і утиски Русі через неї та безправність і утиски убогих людей. По правді, самі уніати розпалюють гнів козаків, гонячи до них нашу покривджену братію та наповнюючи нею Україну. Отже, несправедливий і безпідставний цей поговір і клевета на нас, що ми бунтуємо козаків. Серцями й замислами козацькими керуємо. Бог керує ними, і він то тільки знає, на що він заховує ті останки тої старої Русі та їх правицю і силу їх на морі й на землі довго, широко і далеко розширяє. Бог держить їх і ними править. Як один писав, що то Біг татар положив на землі, як перуни і громи, і ними християн навіщає і карає, так і козаків, низових, запорізьких і донських, положив він, як другі перуни і громи живі на морі і на землі, щоб ними невірних турків і татарів страшити і громити" 2.
1 Тут незручне повторення вже сказаного, що непотрібно розриває зв’язок гадок: "Відомі й інші їх сміливі й відважні виступи, без усякого поводу з боку духовних. Чи духовні намовляють їх ходити на море"... Це робить враження невикінченого чорновика.
2 С. 149-150.
По сім закінчення — не викристалізоване ще відповідно на початку, не закінчене місцями — як простий ще не оброблений конспект, але закінчений зручно, патетично, ефектно:
"Ми не бунтівники ані турбатори, але призначені на мученичество. Нехай про костел латино-римський і уніатський іде по всім світі неслава, що вони руський нарід гонять і мучать, а про нас нехай іде і лине по всіх сторонах світу добра слава мученичества. Нехай знає про нас кожен, що перше ніж узяти на себе цю святу службу, ми положили на себе мученичий вінець, язву і біду Ійова справедливого, Ісаїну пилу 1, Петра і Андрія хрест, Павла і Сили катування, Стефанове каміння, Федора, Дмитра й інших мучеників муки. Не на панування й розкоші пішли ми, і за поміччю божою ні страх, ні кримінальні обвинувачення, ні муки ніякі не відведуть нас від правої віри і служби Богові. В цім святім ділі наш вождь — Біг у трійці єдиній. Наші полки за ласкою божою — ангели й мученики святі, з молитвами своїми. Наша поміч — Євангеліє, Діяння і Послання апостольські, святі учителі й ухвали вселенських соборів. А наше забезпечення — довговічна, постійна і невідмінна віри, тайни і богослуження посесія і уживання 2. Ціль і кінець — царство небесне і з Господом Богом пожиття. А зиск, здобич і нагорода — вінець небесний. Інші володіють батьківщиною нашою, ми — горніми місцями. Інші держать наші столиці, ми — Христа. А хто наші мізерні і струджені тіла — домки божі і мешкання св. духа — розвалить і розкине, не велику спадщину і здобич візьме — тільки волосяницю та витерті й подерті сукмани 3.
1 Вичисляються знаряди мук, котрими закінчилося життя названих тут подвижників.
2 Умисне перенесення і приложення юридичних термінів до релігійних мотивів.
3 Наступають паралелі, які не додають нічого і, на мій погляд, являються також доказом, що цей текст іще не оброблено до кінця.
А вам, отці й браття наші во Христі найдорожчі, така друга наша протестація потіхи: стійте міцно, не хитаючись ані тривожачись. Радо поспішайте веселими ногами на блаженне мучеництво. Вертаються до нас ті літа і дні, що були від часів апостольських до Константина Великого. Вертаються ті святі дні, коли з в’язниць і з-під меча стільки душ ішло громадами на лоно Авраамове, до веселих і милих пробутків святих. Світ кінчиться. Судний день наближається. Суддя найсправедливішій Христос, Бог наш, рад як Стефанові-мученикові небо відчинити і царство небесне дарувати. А тим часом тіштеся переслідуванням, муками й смертю братії нашої, бо велика нагорода вам у небесах. Повсякчас споминайте ті апостольські слова і не тривожтесь нічим, що чинять противники: все це їм показує загибель, а вам спасіння".
Так закроювався цей твір, на жаль, мабуть, не викінчений і не випущений з огляду на видання "Верифікації". Як літературний твір цей начерк перевищує її на цілу голову. Підіймається місцями до верхів політичного ораторства, дає прегарні взірці пафосу і риторичного стилю. Навіть в такім необробленім вигляді мусить бути зарахований до найвизначніших творів цієї доби.
Хто був його автором? Проф. Возняк у своїй історії літератури 1 на підставі старої помітки на копії митрополитанського архіву, що "таку "Протестацію" виготував був Борецький з Смотрицьким", висловився, мовляв, "авторство приписує давня традиція Й. Борецькому і М. Смотрицькому", і це при браку яких-небудь застережень з його боку може робити враження, що він надає цій вказівці певне значення. Але "Борецький і Смотрицький" у тодішніх відносинах, так би сказати, були фірмою православної сторони в процесі, і те, що виходило від цієї сторони, без дальшого розбору клалося на їх рахунок. Я думаю, що й незвісний автор цієї помітки, висловлюючися так, зовсім не мав наміру тим означати авторство Смотрицького, нам же цього робити з огляду на все вищесказане ніяк не можна: "Протестація" Борецького і тов. зійшлася з віленською працею Смотрицького, тому що ці два твори постали паралельно і один від одного незалежно. Поскільки ми взагалі не знаємо Борецького як письменника, насувається з-поміж київських тодішніх літературних сил ім’я Копистинського. Він міг написати таке. Але більше сказати не можна!
1 Т. II, с. 260.
Чи то тому, що він відмовився від видання такої "Протестації", чи на доповнення "Протестації", де справа кривд від уніатів була тільки принагідно згадана, але докладніш не представлена, Борецький з товаришами, два тижні пізніш, під днем 15 травня, іменем своїм і всього громадянства, людей духовних і світських, внесли до книг київського граду "Протестацію" спеціально в цій справі.
Я виймаю з неї те, що має характер більш літературний 1.
1 Збереглася ця "Протестація" в копії між актами кол. архіву уніатських митрополитів (тепер Ленінгр. центр. іст. арх.), справа № 458, разом з копією "Протестації" 28 квітня, доволі несправна копія і сама "Протестація" стилізована польською мовою, так що я мусив переказувати її досить свобідно. Досі вона не була видана.
"Превелебний во Христі отець Ійов Борецький, архієпископ, митрополит всеї Русі, тої, що, не прийнявши унії, зістається при власній релігії (своїх) духовних старших, маючи свою резиденцію в Києві, в монастирі арх. Михаїла, а спираючись на прирожденних правах християнських 2, также на праві посполитім і конституціях соймових, а саме — на конституції унії князівства Київського з Короною р.1569, на конституціях про грецьку релігію р.1607, 1609 і 1618 і на недавній — про заспокоєння грецької релігії р.1620, также на королівськім привілеї 1607 р., тою конституцією поясненім, себто стоячи при самій ясній справедливості.
2 Stoiąc przy własności chrzesciańskiei przyrodzonei.
Іменем своїм і всіх разом з ним новопосвячених свят, патріархом єпископів: превелебного отця Єзекіїла — Йосифа Курцевича (посвяченого на єпископію Володимирську і Берестейську), господина отця Мелетія Смотрицького на архієпископію Полоцьку, Мстиславську і Вітебську, о.Ісакія Черчицького — на Луцьку і Острозьку, о. Ісайї Межигірського — на Перемиську і Самбірську, о. Паїсія Іполитовича на Холмську, Белзьку, Турівську і Пінську, также (іменем) побожних і велебних архімандритів, ігуменів, протопопів, пресвітерів митрополії і єпископій руських і всього великого і славного роду руського в Короні Польській і В. кн. Литовськім, котрий ніколи від отця і пастиря свого святішого патріарха константинопольського не відступав і в релігії своїй унії з римським костелом не заключав — себто (іменем) ясновельможних і. м. князів, славноуроджених і шляхетних панів і всього рицарства, шляхти, і обивателів, і поспільства воєводств і земель руських.