Урочисто заявляв, свідчив і протестував против велебних ксьондзів 1 Йозефу Велямінові Руцькому, Ільяшеві Яхимові Мороховському, Йосафатові Кунцевичеві, Анатолію Крупецькому, Опанасові Пакості, Паїсію Шаховському — як вони себе самі називають, —
в тім, що вони, ведучись своїми приватними інтересами 2, відступили від правдивої 3 старожитньої грецької релігії і від пастирів своїх, з віків, іще при хрещенні в святу віру християнську руським народом прийнятих і від бога даних святих патріархів вселенських константинопольських, самі себе подали і прийняли унію неправильну з костелом римським, без волі і відомості всього славного народу руського, а будучи через те ніякими пастирями і старшими духовними народові руському, — бо той ніколи на ту їх унію згоди не давав, — насмілилися удавати себе перед маєстатом й. к. м. за правдивих і законних митрополитів і владиків того славного народу руського і, отримавши королівські привілеї, великі і нечувані кривди і безправства без числа чинили і задавали, і тепер чинять і задають багатьом і великим особам народу руського — не тільки в справах тих привілеїв, але і в самій вільності християнській, і навіть в сумлінню, самому тільки Богові у людини присвяченому — як от насильним забиранням церков, монастирів і маєтностей, до них належних, осіб духовних і світських з забиванням, мордуванням, ув’язненням, биттям, утисками — речами, прикрими Богові і людям.
1 Не "отців".
2 Нерозібране слово: nasiedkiemi.
3 Własnei.
І так, коли весь той шановний і славний нарід вони пригнітали в вірі й святім сумлінню, святіший отець Феофан, патріарх єрусалимський, один з пастирів і учителів вселенських, що з колегами своїми, трьома патріархами од віків давніх, над тим народом, як вівцями своїми, мав і має духовну зверхність, бувши в краях руських в минулім році 1620 і в нинішнім, йдучи за волею й дорученням такої влади від Бога, що всі признають, і від святішого вселенського патріарха константинопольського, що за канонічним поділом єпархій має пастирство над усею Руссю, і спираючись на правах руського народу в цій справі, а особливо на конституції останнього сойму, а заспокоюючи ті сварки і розірвання лихе і шкідливе,
тих старшин духовних народові руському, як було в звичаю: архієпископа — митрополита і єпископів-владиків, що тепер протестують, настановив як справжніх пастирів і учителів тої всеї Русі, що не приймає унії, маючи при собі умисно для відправи цього акту ієрарха, висланого від святішого трону константинопольського, і вселенського патріарха — велебного господина отця Арсенія, архімандрита великої церкви, —
посвятив, помазав, дав і опублікував, і лишилось тільки згідно з правом і конституціями давніми і теперішніми чолобитно просити у й. к. мил. конфірмації і надання церков, монастирів і маєтностей, до них належних, чи то за життя теперішніх неправильних державців, чи по смерті їх —
вищеназвані особи, відступники і апостати від церкви східної і свого пастиря, святішого патріарха константинопольського, турбуючи і зносячи це святобливе діло, котре могло б руський нарід найкраще утішити й заспокоїти, і викликаючи в тім славнім народі всякі різниці і замішання, невірно обмовили це діло перед й. кр. мил., паном нашим, і за тою неслушною обмовою дістали в канцелярії універсали, противні образливі і прикрі вільності християнській, праву, конституціям і привілеям, що служать народові руському, вірі релігії грецької і особам нинішніх протестантів, аби нинішніх протестантів було вільно ловити і карати, і як прийшли відомості — на підставі цих універсалів вони вже такі вчинки по різних місцях уже й справді почали і далі пробують чинити.
Так у В. кн. Литовськім у місті Віленськім одних міщан з ради повикидали, а інших за несправедливим своїм обвинуваченням казали зловити і до уряду радецького віддали, до смердючої, злодійської і розбійничої підземельної в’язниці посадовили, а саме Богдана Зарічного, Семена Красовського, Семена Новгородця, Івана Котовича, Василя Друговину, зятя його Ісака Волковича, Федора Кушелича, Богдана Борисовича, Аврама Кушелича й інших немало; з них Богдана Зарічного, Семена Красовського, Ісака Волковича взято під слідство 1.
1 Na kwestią podano.
А всіх міщан народу руського, віри, релігії грецької — купців купецтва позбавлено і вільності повідбирано; ремісників з усіх ремесел і з цехів безправно вигнано; Федора Дем’яновича, цехмістра шевського, з товаришами до в’язниці взято, катові до рук віддано і, на колесі тягнувши немалий час, свічками мордували.
В Могилеві всі церкви з усіма достатками і окрасами забрано, священиків вигнано, людей усіх без належних пастирів полишено.
Також у Мінську всі церкви відібрано і весь нарід незносно стурбовано.
В Орші всі церкви відібрано і весь нарід незносно стурбовано, попів і людей невинних до в’язниці всаджено.
В Перемишлі, на Підгір’ї, всіх панів і кількадесять міщан, а саме 24, смердячими тюрмами і катуваннями мордували і мордують.
В Ярославі, в Давидовім Городку, в Кременці — безправств, ґвалтів і утисків людям за побудкою тих же вищеназваних осіб, що прийняли унію, і виписати трудно.
В Пінську всі церкви віднято і людей тюрмами мучено.
В Берестю кілька чоловіка, а саме Дороша з братією і з кількома синами, заваливши в глибокій ямі, в студні смердючій довгий уже час мордують.
В Красноставі, напавши на церкву муровану, на зневагу дверима не входили, а коло дверей виламавши мур, силоміць дірою втиснулись до церкви й відібрали; при тім силу людей поранено кроваво.
В Сокалі церкви віднято, попів мордовано.
В Белзі і Буську чинять такі ж безправства і тиски.
Взагалі по всіх містах у Короні Польській і в В. кн. Литовськім вони обтяжали і обтяжають незносними і явними утисками і несправедливостями. Всі їх виписувати ледве чи й паперу б стало!
Скільки помордованих померло, скільки християн без таїн і без сповіді в тюрмах, у ровах зі світу пішло; скільки дітей нехрещених, скільки посполитих людей, народу руського, братії нашої, без звичайного християнського проводу, як худобу, поховано по будь-яких місцях, тому що церкви всі і цвинтарі відібрано. Зчислити то все тільки Бог може.
А все то діялось і не перестає діятись за фальшивим обвинуваченням, заходом, і причиною, і підтримкою уніатів або апостатів від церкви і від патріарха, належного пастиря нашого — тих вищеназваних осіб.
Не про що інше тут іде, тільки про саму грецьку релігію і вільне відправлення богослуження за старим порядком і звичаєм.
Спочатку тими універсалами, а потім такими утисками своїми вони відбили і відіпхнули нинішніх протестантів від їх чолобитного прохання перед маєстатом й. кор. м. і від конфірмації в достоїнствах своїх.
Тому протестанти тим пильніше освідчуються і урочисто протестують протав таких універсалів, отриманих в канцелярії корол. фальшивими заявами і тому неважних, як також і проти безправних і насильних учинків, від котрих, не дай Боже, аби нарід руський не прийшов до замішання, — бо мусів би прийти в такій великій і очевидній кривді.
Заявляє супроти того нинішній жалібник, що таке замішання сталося б не через когось іншого, як самих же вищеназваних уніатів, і не з іншої причини — тільки через їх ґвалтовний натиск на вільність і релігію, на особи і майно.
Цю справу нинішній жалібник готов і судово, коли б була потреба, підтримувати проти вищеназваних осіб".
Ідея "побожної юстифікації" перед королем, що становила головний зміст начерку 28 квітня, була таким чином відложена. "Протестація" 15 травня, безпосередньо звернена проти уніатської ієрархії, в грунті речі була заразом обжалованням політики уряду і короля, що обсадили ці ієрархічні посади уніатами і дали їм юрисдикцію над православним духовенством і вірними. Автори "Протестації" недвозначно грозили повстанням руського народу, що "мусіло прийти" через ці кривди. Як погрозу толкували це потім уніатські полемісти і Смотрицький з віленською компанією, а потім і київські круги, коли можливості якоїсь реальної демонстрації пройшли, даремно зводили це тільки на осторогу. В місяці травні вони були ще дуже войовничо настроєні і збиралися дати серйозний бій противникам.