На зелених святах відбувався великий собор, а властиво другий національний конгрес, аналогічний з торішнім Успенським. На жаль, ми не маємо ніяких подробиць про нього, крім короткої звістки в одному сучасному листі, з других рук, що на свята був великий з’їзд "майже всього духовенства і людей грецької релігії — котрих обороною козаки" 1. Розпочаті тут наради продовжувались на великій козацькій раді, скликаній на червень, і на соймикових з’їздах шляхти в липні. Борецький з козацьким владикою Курцевичем брав діяльну участь у козацькій раді і нараджувався з київською шляхтою в Житомирі. Польський агент, що був на раді, оповідає, що Борецький в присутності 50 ченців і 300 попів скаржився перед козаками з великим схвильованням, в сильних виразах на тяжкі кривди православних, читав листа від вільнян, вичисляв, скільки побито, ув’язнено, вкинено до ям православних (та, очевидно, що було вирахувано в київській "Протестації" 15 травня); він, мовляв, радив козакам усяко домагатися від короля затвердження нової ієрархії — "інакше брати в неволю шляхту". Це очевидне перебільшення, але ясно, що київські духовні круги робили в цей момент усякі зусилля, щоб змусити весь український актив — козацтво, шляхту — ультимативно поставити справу руської церкви і спеціально — нової ієрархії. В такому дусі, очевидно, ними ж була уложена петиція, котру мав Сагайдачний з Курцевичем повезти королю. Короткий зміст її побачимо далі, в віленській полеміці, повного тексту не маємо. Шляхетські дискусії вели, очевидно, ту ж лінію, розпочату Древинським, але екстрений, короткий сойм, що засідав у серпні-вересні, утримався від яких-небудь справ, крім воєнних (турецька армія стояла вже під Білгородом — Акерманом), і релігійного питання на нім не порушувано зовсім.
Зате маємо з другої половини року цікавий твір, призначений не для зовнішнього, як усі інші оці, а для внутрішнього вжитку. Це так зване "СовЂтованіе о благочестіи" — "Рада и способ, яко в народе Російськом вЂру и догмата церкве всходней заховати и ростити, и абы митрополитове и епископове не уставали". Він заховався з таким заголовком і підзаголовком у збірнику Луцького братства 2.
1 Лист кн. Збаразького — в "Сборник лЂтоп. относ. к.ист.Ю. и З. Р.", с. 252.
2 Між актами Луцького братства він був і виданий в "Памятниках, изд. Кіев. Комиссіей", т. І.
Час написання означається тим, що, з одної сторони, автор (чи автори) підносить потребу дати відповідь на уніатську брошуру "Совіта Вина", — значить, не знає ще про вихід "Оборони Верифікації", що була відповіддю на уніатський памфлет, а вийшла не пізніш початку осені 1621 р., з другої сторони, говорить про Хотинську кампанію так, що її щасливий вислід уже був ясний. Це вказує на місяць жовтень 1621 р. як на найбільш підхожий час. Щодо характеру цього твору, то колись його вважали за постанови київського собору, мовляв, скликаного після Хотинської війни 1.
1 Макарій, Ист. рус. церкви, XI, с. 285.
Але справедливо завважено, що писання це має скорше вигляд записки, приладженої для собору. Може бути — саме луцькими братчиками. Гадки, висловлені в нім, це гадки рядового православного громадянства, що ставиться до єпископату як до чогось, що стоїть поза ним, — з пошаною, але й з певним недовір’ям. Тимчасом як усі інші твори цього моменту заняті гадкою про те, як добути затвердження для відновленої православної ієрархії, "Совітованіє" цілком оправдано по всіх пережитих досвідах ставить питання про те, як заховати нову ієрархію від нового відступництва, від нових компромісів з урядом і офіціальною церквою, від тих ухилів, що пхнули на цю стежку попередню ієрархію. Автори його не оптимісти; вони не сподіваються, щоб новій ієрархії вдалося забезпечити собі спокійне, поважне, безтурботне становище, вони передбачають завзяту релігійну боротьбу в будущині і хочуть, щоб не тільки громадянство, але й саме ієрархія була приготована терпеливо зносити всі прикрості її й не лакомилась на вигоди уніатські. З другого боку, вони, видимо, бояться, щоб нові ієрархи, обстоюючи свій канонічний авторитет у власній церкві, не прийшли до конфлікту з демократичними формами її, виробленими особливо за останній, без’єпископальний час. Вони дуже цінять їх: контроль громади над єпископатом, братську організацію, право критики нижчого кліру й мирян і, очевидно, передчувають можливість напружень і конфліктів, що дійсно дуже скоро виникли між братством і новою ієрархією. "Совітування" являється таким чином предтечею опозиційних голосів київського собору 1628 р. Воно виступає проти єпископського авторитету, настоює на потребі поширення братств; замітка також його гадка — про потребу функції єпископства в Черкасах, тодішнім козацькім центрі, очевидно, для тіснішого зв’язку городового українства з козацтвом городовим і низовим. Тому, невважаючи на свою літературну безпретензійність, як ідеологічний твір "Совітування" звернуло на себе велику увагу від першого свого опублікування, і воно варто того. В протиставленню до модернізованого українського православія Борецького і Смотрицького, в нім віє дух старовірського, містично-аскетичного афонського, заразом демократичного, без’єпископського, братського православія. Воно й заманіфестувало цей свій ідеологічний зв’язок, піднявши ідею всенародного щорічного посту, свого часу проповідуваного Вишенським 1, повторивши його остороги против "латинських силіогисмів" та висловивши побажання, щоб собор викликав з Афонської гори тамошніх "преподобних мужей Россов, межи иными блаженных Кипріяна и Іоана Вишенського, и прочіих тамо обрЂтающих ся", а з другої сторони — послати тутешніх людей "Россов маючих ся истинно ко житію добродЂтельному посылати на Афон яко в школу духовную".
1 Див. у т. V, с. 303, дд.
Вплив не тільки ідей, але й стилю Вишенського лежить на сім творі. Все це вкладає на нас обов’язок дати місце на цих сторінках деяким уривкам з нього, незважаючи, кажу, на його літературну безпретенційність.
"Напрод, взглядом духовного розсудку и поступку, тая єст рада Церков наша помножати ся и рости будет и митрополитове и епископове не устанут, єсли святителЂ, яко головы Бога и человЂков ко себЂ привлекут, достойно пред Богом и человЂки ходячи. А певне привлекут, кгды от грЂхов очищати ся и оные искореняти, a добрые дЂла насажати будут, заповЂди божій соблюдаючи. И так Бог в них а они в БозЂ пребывати будут, яко Христос рекл" і т. ц.
"А жебы не прийти на мЂстце єдино, и апостатов уважити ко пересторозЂ, а не ко наследованю през што оныи волъки, а не пастырЂ (мовлю мниманыи оные владыки: Михаил Рогоза, Кирило Терлецкий, ИпатЂй ПотЂй, который злая глава и погибел(ь) отпали, и през што унЂя, рачей незгода и турбация, сталася 1 — 1) прзе глупъство их; 2) тайны вЂры и благочестия не знали; 3) непобожне и грЂхопадне жили; 4) не канонне святили, скверъному прибытку радуючися; 5) не по канонах и не по чину подобающему церков строили; 6) чести, власти и имЂний прагнули.
1 Це доволі круте місце, очевидно, треба розуміти так: щоб не попасти й нам туди ж, куди попали апостати, і їх перестерегти, аби вони остерігалися тих похибок, що завели давніших владиків до апостазії, а не наслідували їх.
Потым пришло до того, же от власного пастыра патріархи вселенъского а архієпископа Константинопольського мЂли были суд и каранье приняти, чого ся обавляючи удали ся до бискупов латинских, от которых лестною зведени обетницею о подвишъшеню оных в почести на столки сенаторьскіє. — А наши зась светител против тому ити и поступовати мают, и в чом Греком и Сербом некгды полецали смостеречи ся пилно, абысмо ся в том сами не находили, але в боязни и трепетЂ Божом правдою и истиною и способами побожными, през которыи Бога и люд ко себЂ потягнут и побавят. А тыє способы и сродки суть тыє: