Це доволі велика книжечка, 94 сторінок, затитулована: Verificatia niewinności, справдження, або довід невинності 1.
1 Повний титул: (даю в перекладі, бо в оригіналі його нелегко зрозуміти): "Справдження невинності і ліквідація невірних новин, розсіяних по всій Литві і Білій Русі на упадок життя і честі шановного Народу Руського, — піддана під милостиву панську і батьківську оборону найвищої і першої по Богу зверхності того шановного народу — край (останнє слово) всякої справедливості". Передруковане Голубєвим в Архиве ЮЗР, І, VII (1887). В найближчому томі видавець обіцяв подати екстраваганції пізнішого, другого видання цієї брошури, але не сповнив цієї обіцянки.
Автор спочатку збиває обвинувачення, нібито патр. Феофан і його головніші поставленики митр. Борецький і арх. Смотрицький — це зрадники, турецькі агенти, запроданці і под., повними текстами документів доказує те, що київська "Протестація" говорила більш загально, що патр. Феофан їздив по Україні за відомом і дозволом уряду, вів себе вповні лояльно і навіть з наказу короля закликав козаків до помочі проти турків. Потім відкидає закиди, що це священня сталось протизаконно і з образою королівському маєстату (королівських прав патронату), при живих єпископах на цих владицтвах, витягає старі приречення короля, що він роздаватиме бенефіції східної церкви тільки православним, рішення судів, які признавали права православної ієрархії, пускається в інтерпретацію права королівського патронату, виясняючи, що воно дотикає тільки бенефіцій, а не церковних урядів, далі — канонічну нестійкість тих уніатських достойників, котрими король пообсаджував православні становища. По цім виводі невинності православної сторони переходить у наступ, виясняючи ті кривди й прикрості, що їх православні терплять від "відступників" — уніатів, шкоди державі від релігійних замішань, ними викликаних. Присвячує не без дотепу сторінку аргументації, що й назва "Наливайків", яку уніати прикладають до православних, властиво належить їм, уніатам, як своєвільникам і бунтівникам проти законної канонічної влади. ("Хто винніший, що Наливайка? Ми, що не відступаємо патріарха, нашого природженого в духу пана, заховуючи йому всяку вірність, чи митрополит, що йому віри не дотримав, відступив, одних підданих його в духу за собою відвів, а інших, силкуючися відвести, гнобить, тисне, кривдить і ріжними прикростями докучає").
По цім наступає "Трагедія, що діялася в місті Вільні над вірними за інстанцією (приводом) апостатів" — коротке і ніяким сильнішим поривом жалю чи пафосу не оживлене оповідання, і за ним "Потіха невинності Руського народу" — риторична декламація в стилі звісного плачу "Треноса":
"Плачучи плачемо, і сльози наші на щоках наших: нема такого болю, як біль наш, а потішити нема кому! Браття наші погордили нами і стали нам роз-браттями і ярмо неправди своєї хочуть вложити на шиї наші. Мешкаємо серед християн, а не знаходимо відпочинку від великих болів тіла і тяжкої неволі сумління" і т. д.
На кінці "Епілог до клеветника", себто до митр. Рутського: акт оскарження проти унії, закид їй, що вона змагає до того, "аби на Русі не було Русі" (в розумінні — не було православних), і образ всіх тих погибельних наслідків, що вона веде за собою:
"Яка духовна користь нам від того непорядного і шкідливого заходу (вл. підприємства)? Церкви в маєтностях панів — римлян (католиків) костелами і уніати — римлянами; місця олтарів по містах — кухнями, коршмами, бісурменськими мечетями; в церковних обрядах — непорядок, аж стид! Духовенство в грубіянськім простацтві: школи занедбані; слов’янський язик в погорді, руський — осміяний; чернеча суворість — зневажена; духовні права потоптані; віра об’єретичена; сумління злегковажене (zdumiane); любов винищена; ненависть взяла гору; фальш панує; клевета прийшла до влади; невинна кров розливається.
Отаке-то добро духовне! Дійсно, наробив того не розважений в вічних справах божих учинок! "Довго розважай, скоро роби", — так радив оден. Ці, що то будували, не так розважали, як скоро роблять! Думали, ледво рік, роблять уже двадцять шостий рік 1, а стільки то внутрішнього добра з тої їх роботи.
1 Мова про церковну унію.
А скільки клопотів зовнішніх? Звідти (через унію) соймики в галасах і завірюхах; всі суди в замішанню і гаморі; сойми в труднощах; божий помазанець в докучанню; невинні люди в процесах, в баніціях, в карах, у в’язницях, в убийствах, в клеветах. Звідти печатання церков, заборона богослужень, дітей нехрещення, старих без святості тіла і крові умирання; звідти нечувані ексцеси; звідти уїдливі мови і писання; одним словом, скажемо: звідти наша руська церква ззовні і всередині в огні, що швидко йде наперед — коли б тільки Бог милості не боронив! Нас вони погубити силкуються, і самі гинуть!
Коли б не це підприємство, — що більше викликає уваги, ніж дійсно робиться, — чи були б на світі такі "Апології", "Паригорії", "Перестороги", "Воскреслі Наливайки"? 1 Такі "Клірики", "Апокризиси", "Антиграфи", "Ляменти" і тому подібні! 2 В котрих часто так мусіло бути, що слова вживались такі, які перший порив видобував, з образою сумління — жалься того, Боже, в людях одного народження в духу 3.