ЗМІСТ:
Частина перша. УКРАЇНСЬКА МОВА
6. Українська земля й український народ
9. Постання мов білоруської й російської
10. Спільної "руської" мови ніколи не було
11. Відмінність української мови й раси
12. Політика в обороні "ісконного єдінства русскіх нарєчій"
13. Необґрунтованість теорій учених російської школи
14. Українська мова, а не наріччя
II. Наші назви: Русь-Україна-Малоросія
III. Мова народна й літературна
1. Народна мова як джерело літературної
2. Розвиток літературної мови не можна грунтувати тільки на мові селянській
3. Народна мова в своїй цілості — це основа мови літературної
4. Народна мова в своїй цілості — це не селянський примітив
5. Вплив говірок на мову літературну
6. Вплив літературної мови на народну
Частина друга. РОЗВІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
IV. Початок української літературної мови. Княжа доба IX-XIV віків
V. Литовська доба XIV-XVI віків
VI. Польська доба 1569-1654 років
VII. Московська доба 1654-1798 років
VIII. Винародовлення України в XVIII віці
IX. Доба Відродження. Котляревський
X. Шевченко як творець української літературної мови
XI. Куліш як ідеолог і творець української літературної мови
XII. Скорпіони на українське слово
XIII. Каменярі української літературної мови
XIV. Розвій національної свідомости й літературної мови в Галичині
1. Національний занепад Галичини
3. Мур між Україною й Галичиною
4. Національне відродження Галичини
5. Цензурні скорпіони на рідне слово
8. Роль Івана Франка в розвої літературної мови
9. Каменярі літературної мови в Галичині, Буковині й Закарпатті
XV. Чудо над чудами: українська мова стала мовою державною й соборною!
XVI. Українська літературна мова під Совєтами
XVII. Головні ознаки соборної української літературної мови
Частина третя. СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
XVIII. Історія українського правопису
1. Доісторичне "руське" письмо
2. Давній болгарський правопис
4. Північноукраїнські ознаки в правопису XV-XVIІ віків
5. Правопис М. Смотрицького 1619 року
6. Запровадження гражданки 1708 року
7. Правопис за І. Котляревського
8. Правопис О. Павловського 1818 року
9. Правопис М. Максимовича 1827 року
10. Правопис "Русалки Дністрової" 1837 року
12. Правопис Київський 1873 року
13. Заборона українського правопису 1876 року
15. Правописна боротьба в Галичині
17. Запровадження фонетичного правопису в Галичині 1893 року
18. Грінченківка, київський правопис 1908 року
19. Правописна система проф. Ів. Огієнка 1918-1919 років
20. Академічний правопис 1920-1921 років
21. Академічна система українського правопису 1928 року
22. Новий академічний правопис 1945 року
XX. Інститут Української Наукової Мови в Києві
XXI. Історичний словник української мови
XXIII. Як навчатися української літературної мови
Микола Тимошик. Переднє слово
Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001. — 440 с., іл.(Видавничий проект Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка) "Запізніле вороття").
ISBN 966-7821-01-3
MOBA — ДУША НАЦІЇ
ІВАН ОГІЄНКО (МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН) В ОБОРОНІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
"Доля судила мені немало працювати в таких умовах і на таких посадах, коли моя діяльність не належала тільки мені, — я працював для цілого українського народу. Як я працював, — судити не мені..."
Ці слова Іван Огієнко написав у середині 30-х років у Варшаві, де він опинився у вимушеній еміграції і де після звільнення польськими властями від викладання в тамтешньому університеті видавав два україномовні часописи — "Наша Культура" і "Рідна Мова". Будучи не лише свідком, а й безпосереднім учасником подій, пов’язаних із тріумфом і трагедією Української революції, він вважав "за свій конечний обов’язок" детально описати ту пору, дати майбутнім дослідникам нашої історії матеріал, так би мовити, з перших рук.
Однак тяжкі й непевні умови еміграційної дійсності не дали змоги ученому сповна реалізувати цей намір. На основі збережених денників та численних документів, які завжди возив із собою трудними й небезпечними дорогами Європи, вдалося йому створити лише "автобіографічну хронологічну канву", яку назвав просто й промовисто — "Моє життя". Цей короткий хронологічний начерк спресованих у часі, напружених і, здебільшого, визначальних для мільйонів українців подій ще доведеться розшифровувати, доповнювати, з’ясовувати, переосмислювати не одному досліднику, аби стерти фальшивий глянець, здавалося б, назавжди покладений на біографічні сторінки цієї людини тоталітарною системою, аби ретельно відібрати зерна правди, історичної справедливості й істинної науковості від рясної полови всіляких вигадок, перекручень, огульних звинувачень, замішаних на ідеологічній заангажованості, політичних спекуляціях та антинаукових теоріях.