Тактичною військовою одиницею армії вважався курінь, який нараховував 3-4 бойові сотні та потрібні технічні частини. Сотня складалася з трьох стрілецьких чот і однієї кулеметної. А чота - з трьох роїв. Бойова сотня за нормативами повинна була нараховувати 136 бійців, реально ж сотні УПА мали 130-200 бійців. В групах «УПА-Південь» та «УПА-Захід» курінь становив найвищу самостійну тактичну одиницю. I лише у випадках потреби курені об'єднувались в певну оперативну групу. В «УПА-Північ» найвищою бойовою одиницею був загін, що складався з 3-4 куренів.
Всі вояки УПА за традицією армії УНР називалися козаками. Вони ділились на 3 групи: козаки-стрільці, підстаршини і старшини. Вводились такі військові звання:
1. Козаки: а) козак, б) вістун.
2. Підстаршинські: а) десятник, б) старший десятник, в) підхорунжий.
3. Молодша старшина: а) хорунжий, б) поручик, в) сотник.
4. Булавна старшина: а) осавул, б) майор, в) підполковник, г) полковник.
5. Генеральна старшина; а) генерал-хорунжий.
В УПА існували функціональні посади. Тому інколи командиром сотні міг бути як сотник, полковник, так і старшина нижчого рангу.
Кожний член УПА приймав вигадане прізвище, так зване псевдо. Це робилось для того, щоб не накликати небезпеку на рідних. Зрозуміло, що багато псевдонімів повторювались (наприклад, в УПА-Північ в 1942 р. було три Остапи).
Набір стрільців до УПА відбувався на добровільних засадах. Практику загальної мобілізації всього дорослого чоловічого населення виключав характер боротьби УПА, оскільки примусова участь в боях можлива лише на боці регулярної армії і ніколи в умовах партизанської війни.
У своїй ідейно-політичній роботі УПА звертала значну увагу на пропаганду боротьби серед інших народів, поневолених більшовиками чи фашистами. В німецькій армії та поліцейських частинах окупантів було чимало представників кавказьких і середньоазіатських народів, а також французів, італійців, чехів і т.д. Командування УПА закликало їх залишати службу в німецьких частинах і переходити на бік українських повстанців.
21-22 листопада 1943 р. з ініціативи ОУН було проведено Першу Конференцію поневолених народів сходу Європи та Азії. На ній були присутні представники грузинського, осетинського, вірменського, казахського, черкеського, азербайджанського, татарського, чуваського, башкирського, білоруського, узбецького, українського народів. Конференція заснувала Комітет Поневолених Народів, який повинен був зайнятись формуванням національних повстанських армій, організувати національнo-політичні сили на власних землях, а також на українській території, куди війна закинула представників багатьох національностей.
Перший національний курінь УПА створили у 1943 р. узбеки під командуванням командира Ташкента (справжнє прізвище невідомe - Ю. К.). У березні 1944 р. він пораненим потрапив у радянський полон і був розстріляний. Одночасно на Рівенщині організовується курінь грузинів і сотня кубанців. У ВО «Турів» виникає курінь азербайджанців. Кількість інтернаціональних частин в УПА на 1944 р. досягла 15 куренів. Австрійці, бельгійці, французи, югослави своїх частин не створили, а входили поодинці до складу інших формувань (югослави) або працювали в адміністрації УПА (австрійці, бельгійці, французи). Невдало закінчилась спроба організації російських загонів. Сотня росіян була утворена в 1943 р. у ВО «Заграва». Вона брала участь в боях з німцями і відзначалась великою хоробрістю. Однак постійні конфлікти з іншими частинами примусили керівництво УПА розпустити цю збройну одиницю. Головним творцем інтернаціональних відділів був виходець із Східної України, колишній офіцер Червоної Армії Дмитро Карпенко (Яструб). Зростання чисельності УПА загострило проблему командирських кадрів. Старшин-українців, що служили в польській армії, майже не було. Офіцерів армії ЗУНР і УНР можна було порахувати на пальцях, але і вони, старіші віком, в технічно модернізованому війську не служили і мало надавались для рухливої партизанської війни. Функції нижчих старшин могли ще виконувати досвідчені підстаршини. Але для керування вищими з'єднаннями та для штабної роботи старшин бракувало. Тому вербувалися офіцери Червоної Армії, незалежно від національності, які залишались в тилу німецьких військ або втекли з фашистського полону. Багато з них були справжніми патріотами, але дехто прийшов в УПА, щоб спокійно перечекати важкі часи. Потрібно було мати великий такт, щоб з одного боку не образити гідності старшини, дійсного бійця УПА, а з другого боку пильно стежити за прихованими ворогами, що охоче воювали проти німців, але своє справжнє обличчя виявляли при зустрічі з червоними партизанами або Червоною Армією.