Розпочалася нагінка на західноукраїнську інтелігенцію. В січні 1945 р. у Львові було організовано учительський з'їзд. З головною доповіддю на ньому виступив один з керівників КП(б) України Д. З. Мануїльський, який піддав критиці український буржуазний націоналізм, за що доповідачеві присвоїли звання почесного доктора наук Львівського університету. Найавторитетніших представників галицької інтелігенції академіка М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича також примусили вести агітацію проти УПА, ОУН, УГВР.
Розпочалася відверта русифікація. Адміністративний апарат був майже повністю укомплектований росіянами або вихідцями із Східної України. Наприклад, у Радехівському районі Львівської області на 118 службовців в 1945р. було 79 росіян, 2 євреї, кілька поляків. У 1946 р. у всіх західних областях з посад, які становили номенклатуру, на місцеві кадри припадало тільки 14%. На жодні відповідальні посади місцеві українці не призначалися. Ця лінія, до речі, продовжувалась до нашого часу, поки Компартія на теренах Західної України не втратила реальної сили. Російську мову введено як мову навчання у вищій школі. У Львівський та Чернівецький університети спроваджено велику кількість російських студентів. Театр, кіно стали засобами пропаганди російського патріотизму, звеличування історичного минулого Росії. Обов'язковим репертуаром стали фільми «Петро Перший», «Суворов», «Цар Іван Грозний», драма Корнійчука «Богдан Хмельницький».
Нищівного удару було завдано українським церквам - православній автокефальній, що відродилася у воєнні роки, та греко-католицькій. Православну церкву підпорядкували московському патріарху, а непокірних священиків заарештовували нібито «за співпрацю з німцями». Незабаром дійшла черга до Української греко-католицької церкви. 12 квітня 1945 р. МДБ заарештувало митрополита Йосипа Сліпого, єпископів Микиту Будку та Степана Чернецького. Через деякий час у в'язниці МДБ опинились перемиський єпископ Йосафат Коциловський, станіславський єпископ Григорій Хомишин та інші. Всі вони були засуджені на довгі роки тюремного ув'язнення.
А в 1946р. у Львові за схемою, відпрацьованою на політичних процесах З0-х років, відбувся Собор греко-католицької церкви, який оголосив про її «самоліквідацію» та добровільне приєднання до Руської православної. Ні в кого не виникало сумніву, що Собор був інспірований чекістами, як стало відомо пізніше, підбором «делегатів» керував полковник держбезпеки Богданов. Усі священики, які залишились вірними батьківській вірі, були інтерновані.
Ліквідація греко-католицької церкви, яка була носієм національних традицій, глибоко образила почуття віруючих, спричинила до активізації повстанського руху.
Окрім усіх згаданих тут засобів винищування української культури і українського народу, МДБ-МВС продовжували використовувати свої старі випробувані методи терору: постійні обшуки, грабунки, вбивства. Наведемо деякі статистичні дані. У 12 районах Львівської області від 17 липня 1944 р. по 17 липня 1945 р. було заслано до Сибіру - 2123 особи, в тому числі 624 старих, 898 жінок, 601 дитину; вивезено на примусові роботи в Донбас - 649 осіб, вбито - 1817 осіб, в тому числі 120 старих, 90 жінок, 68 малих дітей, арештовано 3479 осіб, спалено 2706 господарств, пограбовано - 2650 господарств, знищено 40 церков.
В такій ситуації, безумовно, єдиним оборонцем місцевого населення стала УПА. В 1944-1945 рр. керівництво МВС і МДБ кинули на боротьбу проти повстанців великі сили, застосовуючи два види облав: великі і малі.
У великих брало участь по кілька тисяч солдатів МВС-МДБ. Тактика була такою: за кілька днів перед самою акцією з'являлись невеликі відділи МВС, силами однієї роти провокували сутичку з УПА, і визначивши місце розташування ворога, відступали. Після цього підтягувалась артилерія, танки, навіть літаки і з усіх боків починався «концентричний» наступ. Акція тривала доти, поки частини МВС «не прочісували» крок за кроком всього оточеного району. Після того, як навколишня місцевість була перевірена великою облавою, проводились малі, переважно силами однієї роти. Метою малих облав було переслідування розпорошених частин УПА, пошуки поранених, терор серед мирного населення.
В грудні 1944 р. 20000 солдатів МВС прочесали Миколаївський, Бібрський, Ходорівський райони Львівщини. Вони перевіряли кожен сантиметр землі, розвалювали печі, зривали долівку, зі стодол викидали все збіжжя, розкидали стіжки сіна й соломи. Цивільне населення, а особливо дітей і дівчат, постійно допитували, щоб добути від них інформацію про повстанців.